Минулого тижня після участі в засіданні Генасамблеї ООН відбувся візит президента України до Канади. Під час виступу Володимира Зеленського у парламенті Канади вшанували оплесками запрошеного на засідання 98-річного ветерана дивізії Ваффен-СС «Галичина» Ярослава Гунька. Його поява в парламенті Канади спричинила бурхливу реакцію Польщі та канадської єврейської спільноти. Спікер канадської палати громад Ентоні Рот Ентоні Рот перепросив за запрошення Гунька, яке назвав суто власною ініціативою, а згодом подав у відставку.
На тлі скандалу журналістка і політичний аналітик Марина Данилюк-Ярмолаєва в Facebook пише про неспроможність українського держапарату і вітчизняних істориків адекватно і оперативно захищати національні інтереси.
«Коротко нагадаю сюжет цього скандалу, — пише Марина Данилюк-Ярмолаєва.
До палати громад Канади запросили 98-річного ветерана СС «Галичина» Ярослава Гунька. Якраз у той момент туди з візитом приїхав Зеленський. Тепер в Канаді скандал з відставками — в стилі «шок і ужас, відбілюють нацистів». До того ж щедро підігрітий послом Польщі в Канаді і міністром освіти Польщі.
Що тут не так і як виходити із цієї ситуації?
Перше. Канада з величезною активною діаспорою українців. З низкою топів з українським корінням — від легендарних хокеїстів до урядовиці Христі Фріланд. Якщо ознайомитись із біографіями цих осіб — їхні батьки і діди якраз і поїхали в еміграцію або: а) через втрату незалежності в 1920-хх, або: б) через Другу світову війну на теренах України. Тому дуже прикро, що нехлюйське ставлення до історії і точок болю обернулось скандалом у країні з великим відсотком українців. А потім ми питаємо, чого нас не розуміють в далекій Індії чи ПАР?
Друге. Коли поляки — їхній міністр освіти та посол — закликають до екстрадиції пана Гунька з посиланням на Зеленського — це маніпуляції і повна ср@к@-мотика. По-перше, уродженець Бережанського району Гунько з 1954 року живе з дружиною-англійкою на території Канади. Є канадським громадянином. І якщо за 70 років канадський уряд не знайшов підстав позбавити Гунька громадянства чи вислати його кудись, то значить їх нема. Важливо уточнити, що свою біографію пан Ярослав не коригував і нічого не приховував, тобто всі знали про його досвіди юності.
Три. У день, коли Гунько з’явився в палаті громад Ентоні Рота, який пішов щойно у відставку, представив його, як «українсько-канадського ветерана, який боровся за незалежність України проти р… і продовжує підтримувати війська, навіть у 98-му віці». Візитівка цілком нормальна. Коли українці вступали до 14-тої гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина», то вони вважали, що це буде ядром нової української армії нового зразка. Аби потім боротися за вільну Україну. Так, це було дещо наївно і дико, якщо врахувати, що ми втратили свою незалежність і стали м’ясом в чужих руках.
Чотири. Що робила та дивізія? Сухі цифри і дати можуть мало передати емоції. Тому найкраще шлях цієї дивізії і битву під Бродами описав Іван Багряний у «Огненному колі». Про те, як українці втратили незалежність, стали заручниками двох тоталітарних режимів і згноїли молоде покоління. Саме з цієї точки зору вправного журналіста і політтехнолога ОУН варто подавати цю трагедію.
П’яте. Мені дуже не подобається, що українців силами людей, які прогулювали історію, і просто корисних ідіотів намагаються виставити антисемітами і фашистами більше, ніж тих, кого стратили після Нюрнбергу. Здається, тут дається взнаки непроговореність, що окупація України під час Другої світової війни двома тоталітарними режимами якраз викосила наших українців єврейського походження, підбила низку міст з великою часткою євреїв. І дуже погано, що всі злочини третіх осіб чіпляють на українців. А товариші, які везли товарняками наших людей в концтабори із Бердичева, Мукачевого, із Києва і так далі — нормально собі умивають руки. Бо в Канаді знайшли діда 98 років з його шляхом воїна. Але хто, хто поверне нам мільйони закатованих людей, які жили тут і розвивали міста, без залежності — їдять вони фаршировану щуку чи вареники зі шкварками?
Шість. Чи варто називати Гунька «нацистом» і «фашистом». Є документальна база щодо дивізії «Галичина». На вимогу фонду Візенталя 1986 року уряд Канади створив комісію Дешена — вони мали дослідити переховавування воєнних злочинців і ветеранів цієї дивізії. Десь півтора року комісія вивчала архіви, допитувала свідків і читала біографії осіб. І дійшла до висновків, що доказів скоєння злочинів не було, сам факт членства не є підставою для судового процесу в Канаді. Нема жодних підстав, аби забирати в таких осіб громадянство Канади. Таким чином Комісія Дешена зацементувала висновок Нюрнберзького процесу, яка в обвинувальному акті не знайшла жодного (!) доказу чи прізвища українського вояка 14-ї дивізії. Отже, польські урядовці і пан Трюдо зіграли в голий популізм.
Як же виходити з цієї ситуації?
Це гучний дзвоник, що наші нормальні говорящі історики мають вийти зі схронів і писати наукові статті та колонки в ЗМІ на західну аудиторію щодо чутливих історичних питань. Саме якісні історики, а не, прости Боже, Толочко чи там Яневський.
Наші посольства мають ретельно дивитися на списки імен і пропрацьовувати антикризову комунікацію. Бо чисто морально — неприємно, що людину, яка в 98 (!) років їздить із села на мітинги в підтримку України — загадили. А самих українців виставляють вкотре терпілами і «фашистами» на радість кремлю.
Коли польський міністр освіти ляпає про «екстрадицію» Гунька за злочини, які він не робив — і є два документи про це — це огидно. І має бути активізація роботи істориків та якась притомна позиція Оксена Лісового та Інституту національної пам’яті. Є речі, де терпілами бути не можна.
І останнє. Варто вчитись відбивати атаки уже тут і зараз. Інакше якісь курви через 100 років розкажуть альтернативну історію, як умовне ЗСУ в Маріуполі кидало бомби і ракети на мирні квартали. А нещасна армія рф стояла і нюхала тюльпани поруч. Бо то все путін, а звичайні вєжлівиє люді читали вірші Єсеніна пересічним маріупольцям.
В історичних питаннях виграє той, хто перший виклав доступною мовою хронологію подій. Війни за смисли вони такі".
На фото в заголовку Ярослав Гунько
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.