У Херсоні росія вбила матір трьох дітей медсестру Світлану Віштомову. Це сталося під час чергової атаки рф 28 вересня. У момент «прильоту» Світлана знаходилася на вулиці — поряд зі своїм будинком у приватному секторі. Вона вийшла у двір і розмовляла з двома сусідками, коли прилетів російський снаряд. Сусідки також загинули.
Трагедія сталася на очах у сина-школяра Світлани, який був зовсім поряд і дивом залишився живим. Світлана стала вже третьою співробітницею Херсонської міської клінічної лікарні імені Тропіних, яка загинула внаслідок російських обстрілів. Про те, якою була Світлана і як лікарні вдається працювати під постійними обстрілами, «ФАКТАМ» розповів генеральний директор лікарні Леонід Реміга, який під час окупації Херсона сам пережив російський полон за відмову співпрацювати з окупантами.
Світлана Віштомова працювала у дитячому відділенні — і її добре пам'ятають десятки пацієнтів та їхні батьки. У коментарях під постом про загибель Світлани люди пишуть, що запам'ятали її як добру та чуйну жінку, яка завжди й всім готова була допомогти.
«Молода жінка, матуся трьох діток, світла, сповнена життя… Працювала у відділенні понад 15 років, робила на своєму місці все задля допомоги і підтримки у цей складний час. Колектив лікарні сумує і висловлює щирі співчуття рідним Світлани. Зараз її чоловік з дітьми знаходяться в лікарні під супроводом психологів та наглядом лікарів…
На жаль, це вже не перша втрата в нашому колективі — на початку травня від ворожої атаки в АТБ маркеті загинула старша медична сестра відділення реанімації Тетяна Кириченко разом з чоловіком, а ще раніше біля супермаркету внаслідок обстрілу отримала несумісні з життям травми молодша медична сестра відділення медичної реабілітації Олена Ситник", — сказано у пості у Facebook Херсонської міської лікарні імені Тропіних.
— У нашій лікарні Світлана працювала разом зі своєю сестрою, — розповів «ФАКТАМ» генеральний директор лікарні Леонід Реміга. — Вони удвох прийшли до нас 15 років тому — і так разом і працювали в одному відділенні. Світлані було 43 роки, її сестра на два роки старша.
Те, що сталося, стало шоком для всього нашого колективу. Мені зателефонували з поліції буквально одразу після того, як це сталося. 28 вересня росія вкотре обстріляла житловий квартал. У Херсоні це відбувається постійно, тут у нас вибухи та «прильоти» трапляються щодня. І ти ніколи не знаєш, де це тебе застане… Світлана була вдома. Вийшла надвір і розмовляла з двома сусідками, які сиділи на лавці. Її чоловік був удома. Це її другий чоловік, з яким у них двоє дітей — хлопчик та дівчинка. Обидва ще школярі. Ще Світлана має 18-річного сина від першого шлюбу. Він на той час був у бабусі в іншому районі. Дівчинка була в гостях у подружки — це буквально за квартал від їхнього будинку. А хлопчик, молодший син, був поряд із мамою, катався у дворі на велосипеді. Сестра Світлани розповіла, що буквально за двадцять секунд до того, як стався «приліт», хлопчик сказав: «Мам, я поїду покатаюся». Він від'їхав трохи далі — і в цей момент стався вибух.
Дитина фізично не постраждала, але мама фактично загинула в нього на очах. Це було страшно — після прямого влучення снаряда загиблих, вибачте за подробиці, розірвало на частини. І дитина все це бачила… Дім Світлани вцілів. Звідти вибіг її чоловік… Його психологічний стан зараз дуже тяжкий. Одразу після того, що сталося, і його, і дітей привезли до нас в лікарню, де з ними працювали психологи… Зараз сестра Світлани поряд з ними — і вона планує оформляти опіку над дітьми. Чоловік Світлани, у тому стані, в якому він зараз перебуває, не зможе дбати про дітей.
У суботу, 30 вересня, Світлану поховали. Для нас це трагедія. Її любив весь колектив, вона була відповідальною сумлінною працівницею і дуже гарною людиною. Дуже любила дітей, а вони своєю чергою тяглися до неї. Під час пандемії коронавірусу, коли наша лікарня була переповнена та всі працювали на межі можливого, Світлана всю себе віддавала роботі та пацієнтам. Згодом війна, окупація. Робота в умовах постійного страху за сім'ю, за пацієнтів. Потім деокупація — і з того часу постійні обстріли з боку російської армії. Після підриву Каховської ГЕС до дитячого відділення нашої лікарні, де й працювала Світлана, привезли евакуйованих із затоплених зон людей похилого віку. Багато хто з них постраждав фізично. Але навіть після закінчення лікування багато хто з них залишився в лікарні, бо їм не було куди йти — їхні будинки змило водою. Вони залишаються у нас досі. Світлана їх доглядала як могла, намагалася підтримати. Тому її багато хто добре знає і любить.
За словами Леоніда Реміги, там, де загинула Світлана, не було жодних військових об'єктів. Росіяни, як завжди, просто обстрілювали житлові будинки.
— Можливо, їхньою метою був гуртожиток аграрного університету, який знаходився неподалік — вони вже в нього цілилися напередодні, — каже Леонід Реміга. — При цьому гуртожиток давно порожній, там нічого й нікого немає. Вони просто вбивають цивільне населення. Дві інші наші співробітниці також загинули під час обстрілу житлових кварталів. Молодша медсестра відділення медичної реабілітації Олена Ситник потрапила під обстріл, щойно вийшла із супермаркету АТБ. Вони з чоловіком сідали до машини, коли прилетів снаряд. Чоловік вижив, Олена загинула.
А потім загинула старша медсестра нашого реанімаційного відділення Тетяна Кириченко — за таких самих обставин, як і Олена. У травні вони з чоловіком також були в АТБ, який теж обстріляли росіяни. Тоді постраждали багато людей. Тетяна із чоловіком загинули на місці. Напередодні ми з нею бачилися на робочій нараді… Тетяна була дуже віддана своїй професії, вона рятувала людей. Пропрацювала у лікарні понад двадцять років…
За словами Леоніда Реміги, як би страшно це не звучало, але колектив лікарні вже звик до роботи під постійними обстрілами.
— Ми вже за звуком розуміємо, в який бік і що конкретно летить, — каже Леонід Реміга. - Розуміємо, скільки у нас хвилин (або навіть секунд) на те, щоб спуститися в укриття. У нас в укритті й операційна, й все необхідне для допомоги пацієнтам травматології. Добре відпрацьовано план моментальної евакуації пацієнтів у укриття та інші заходи безпеки. Часто за звуком вибуху розуміємо, що за кілька хвилин вже прийматимемо нових поранених… При цьому більшість наших лікарів та медперсоналу нікуди не їдуть, продовжуючи самовіддано працювати в таких умовах. 65 відсотків працівників, які працювали до війни, працюють і зараз. Дехто виїжджав під час окупації, але повернувся — навіть з-за кордону.
Читайте також: «Світла вийшла вигуляти собаку. Наталія з донькою поверталися з церкви»: ракетний удар росії по Чернігову обірвав життя двох викладачів
Сам Леонід Реміга під час окупації Херсона пережив полон:
— Росіяни взяли мене в полон, бо я відмовився із ними співпрацювати. Починаючи з червня минулого року, вони хотіли мене заарештувати. Мене захищали наші лікарі — казали, що оскільки мені майже 70 і я маю хронічні захворювання, мені потрібна медична допомога. Якийсь час я лежав у лікарні, потім ховався від окупантів, але вони все ж таки мене знайшли. Сім днів тримали мене у підвалі. Це були й моральні, і фізичні тортури. Вони намагалися змусити мене дати їм усі логіни та паролі до системи та рахунків лікарні. Коли вони зрозуміли, що навіть тортурами від мене нічого не доб'ються, відпустили під так званий домашній арешт. Потім, вже перед самою деокупацією, мене знову шукали — мені передали, що вони знову хочуть мене викрасти й вивезти на лівий берег. На щастя, на цей раз не знайшли. Це було 9 листопада. А 11 листопада Херсон уже було деокуповано і я вийшов на роботу.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про смерть шестирічного Назара Грицкова із села Новодмитрівка на Херсонщині, якого росія вбила 14 вересня.
Читайте також: «Ніколи не забуду, що я там побачив. Загиблих, розірваних людей»: подробиці ракетного удару по ринку у Костянтинівці