29-річний мешканець Львова Роман Хрущ до широкомасштабного вторгнення не мав жодного військового досвіду. Хлопець був художником, продавав свої картини, викладав в місцевій Академії друкарства. Та 24 лютого 2022 року Роман разом з братом пішов на фронт і потрапив одразу у штурмову групу. В боях на сході доброволець отримав тяжкі уламкові поранення руки, якою в мирному житті писав картини, і одразу ж під загрозою опинилося все те, чим Роман жив і займався у мирному житті. Та лікарі дали військовому надію, і зараз хлопець вчиться малювати наново. Раніше «ФАКТИ» публікували історії українців — музикантів, двірників, автомеханіків — які стали на захист країни.
Життя Романа Хруща до початку великої війни не мало нічого спільного з війною.
«Це були виставки в тому числі за кордоном, проекти, резиденції, сам організовував якісь події, паралельно викладав в Академії друкарства. Але я займався спортом, адже хоча б фізично потрібно було готуватися до війни. Як то кажуть: сподівайся на краще, та готуйся до гіршого», — розказує Роман.
Читайте також: Життєвий марафон незламності Сергія Храпка: як ветеран війни без кінцівок допомагає побратимам
24 лютого 2022 року хлопець пам’ятає чудово. В цей день він вирішив піти на війну. Разом з братом.
«В цей день з самого ранку до мене зателефонував брат. А зазвичай родичі з самого ранку телефонують не до добра. Брат сказав, що почалася війна. Йому потрібно було забрати у мене наплічник, тому що він збирався їхати в Маріуполь вступати в „Азов“. Я поклав трубку, ще хвилин 5, певно, полежав, до мене дійшло остаточно, що почалася війна, я передзвонив брату і сказав, що я їду з ним», — пригадує Хрущ.
Чому пішов добровольцем?
«Багато хто дивується, що художник і пішов воювати. Та професія тут взагалі не суттєва, якщо є можливість захищати країну. Тоді мотивація була, щоб ворог не дійшов до Львова. А коли опинився на фронті, то потім мотивація — вижити, та зробити все, щоб вижили твої друзі», — пояснює військовий.
Вже ввечері 25 лютого, Роман опинився у столиці, щоб встати на оборону Києва. А потім була оборона Маріуполя, Запоріжжя, та Донецький напрямок.
Військовий зізнається, що переймався за брата, мабуть, більше, ніж за себе.
«Переживав за свою групу, адже в групі всі взаємопов’язані і якщо всі працюють, то все добре, а якщо хтось один перестає працювати, то небезпека для всіх. Та звісно переймався за брата, а він за мене. Коли я отримав поранення, то брат, мабуть, був більше у шоці, ніж я», — каже Роман Хрущ.
На східному напрямку, за словами хлопця, було дійсно «гаряче», адже ворог був добре підготовлений до вторгнення.
«Ми попадали на різні підрозділи і підготовлені, й непідготовлені. Навіть у „вагнерів“ є різні групи: є ті, кого просто пускають на м'ясо, а є і дуже треновані групи, у них і бронежилети добрі, і автомати нові, і повно боєкомплекту, у нас стільки не було. Те, що жартують, що росіяни ніхто і ніякі… Ну їх, як мінімум, значно більше і розумні у них є, і в артилерії, і вогневій підтримці це точно», — підкреслює Роман.
Однак потрапляючи до полону, «розумні» одразу ставали забудькуватими.
«Зазвичай, в полон ми нікого не брали. Було таке правило: або ти здаєшся до початку бойового зіткнення, або вже не можеш здатися. Та одного росіянина нам пощастило випадково взяти в полон. Ну це одразу: „я не знав, я не стріляв, я в евакуації, ми не хотіли“. А інший наш взвод взяв у полон росіянина, так той навіть знав біографію Степана Бандери», — пригадує військовий.
Про творчість на фронті, на жаль, довелося забути.
«Декілька разів малював, та здебільшого було не до того. Бажання було, та на війні більше думаєш, як організувати свою роботу і між штурмами ми завжди тренувалися», — каже захисник.
В червні 2023 року Роман Хрущ отримав тяжке поранення під Бахмутом.
Читайте також: «Мрію не тільки відчути, але й побачити, як ростуть мої діти»: історія військового з Київщини, який втратив на війні зір
«В той день ми повинні були взяти одну ділянку фронту. Ми це зробили та закріпилися там. В цей час інша група зайшла ще далі, і вийшло так, що згідно з інформацією, яку ми отримали, ворог дуже злякався тієї групи і почав зніматись з позицій на 6 кілометрів вглиб. Відповідно ми отримали наказ ще кілометр території забрати. Ми висунулися у наступ і по нам прилетів мінометний снаряд», — пригадує Роман.
Снаряд розірвався в чотирьох метрах від хлопця.
«Уламки залетіли всюди, де не було захисту: дві руки, дві ноги, плечі, поперек. Та найбільше постраждала права сторона тіла», — розказує військовий.
Першу допомогу та турнікет Роману накладав його брат. Та на стабілізаційний пункт Хрущ потрапив тільки через дві години — ворог не давав бронетехніці наблизитись до поранених. А таке зволікання означало, що рука, якою Роман писав свої картини — в небезпеці, і був ризик її не врятувати.
«Я прораховував скільки часу відбувалася евакуація, скільки часу у мене був турнікет, думав, що в суглоб залетіли уламки, бо я взагалі не дуже міг ворушити рукою. Уламки були і в нозі, але нога то нога, бог з нею, а от права рука… Тому у мене це було першим питанням на кожній контрольній точці: «Що там у мене з рукою?» — пояснює Роман.
На щастя уламки не заділи кістку і лікарям вдалося вберегти хлопцеві руку. Однак зараз Роман вчиться розуміти своє тіло наново.
«Реабілітолог каже, що функції руки відновлені на 30%. Я вже можу рухати рукою, пальцями, єдине, що немає в ній сили. Наприклад, виделкою щось можу з’їсти два рази, а потім вже все, пальці не тримають її. Та все ж таки рука відновлюється: я коли потрапив до госпіталя, то взагалі міг рухати лише великим пальцем та і все», — каже військовий.
Поступово Роман знову намагається брати до рук пензля і малювати, а в госпіталі навіть провів свій перший від початку широкомасштабного вторгнення майстер-клас для поранених військових.
«В першу чергу це розвага. Потім спілкування, щоб якось відволіктися та розслабитись», — пояснює художник.
Читайте також: «Коли ми будемо ставитись до українців з інвалідністю як до рівних собі, тоді і буде у нас Європа», — Олександра Журахівська
Захисник запевняє, що Україна неодмінно здобуде перемогу, та тільки за однієї важливої умови.
«Як мінімум тому, що це наша земля. Вони зовсім не готові вмирати при штурмі за кожен окоп і готові відходити. Та зараз наш супротив тримається на тих військових, хто пішов на фронт на початку широкомасштабного вторгнення. Якщо люди „прокинуться“ і всі зрозуміють, що це вирішальна історія, тоді я думаю буде серйозний результат», — резюмував Роман Хрущ.
Дізнатися більше про реабілітацію воїнів і постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.
Раніше «ФАКТИ» публікували історію захисника Євгена Шваба: танковий обстріл, 40 днів реанімації та футбол з легендою.