Співробітники Служби безпеки України викрили двох зрадників, які навели російську ракету «Іскандер М» по кафе в селі Гроза у Харківській області, де 5 жовтня загинули 56 цивільних, які прийшли на поминальний обід за бійцем Андрієм Козирем, якого того дня перепоховали. Корегувальниками виявились двоє місцевих жителів — 30-річний Володимир Мамон та його молодший брат 23-річний Дмитро Мамон. Під час окупації вони перейшли на бік росіян, отримавши «посади» у лавах окупаційного «управління внутрішніх справ військово-цивільної адміністрації Харківської області». Одного з них призначили «водієм конвойної групи», іншого — «інспектором дорожньо-патрульної служби». Коли Грозу та інші села звільнили ЗСУ, Дмитро та Володимир втекли до росії, продовжуючи роботу на ворога. Брати спілкувались із місцевими, старший вивідував у них інформацію про те, коли та де відбудеться поминальний обід. Після того передав дані кураторам, розуміючи, що можуть загинути мирні люди…
Ще влітку минулого року Офіс Генпрокурора оприлюднив текст повідомлення про підозру у державній зраді поліцейському з Харківщини Володимирові Мамону, який пішов на співпрацю з окупантами. За це навіть отримав від них обмальоване «зетками» авто та зброю. Зрадник здавав місцевих бійців, яких потім забирали на перевірку у підвали й катували битами та струмом, показував окупантам найкращі позиції для обстрілів. Державна зрада в умовах воєнного стану, у якій підозрювало Володимира Мамона офіційне слідство, передбачає позбавлення волі на 15 років або довічне ув’язнення з конфіскацією майна. Втім, затримати його так і не вдалося.
— Наскільки мені відомо, їх там більше у родині, але двоє братів перейшли на бік ворога, — розповіла «ФАКТАМ» одна з місцевих жительок Світлана, прізвище якої не афішуємо з міркувань безпеки. — Люди кажуть, що й голова сім'ї Сергій теж колаборант, як і ще один його син Олександр. Щодо них начебто у слідчих ще нема підозр. Дмитра Мамона я знала особисто, бо він є однокласником мого сина. З його мамою возили своїх дітей до обласного центру займатись футболом. Ходили до одного ж клубу й доводилось багато спілкуватись. Звичайні діти. Проте тоді на якісь прояви «любові до росії» і не звертали увагу. Як саме Дмитро та Володимир перейшли на сторону окупантів, складно сказати, бо багато хто виїхав тоді. Але їхніх батьків у селі давно не бачили. Лишилась тільки бабуся.
Мені довелось пережити окупацію, і після неї я вже нічого не боюсь. У це важко повірити, але староста Грози, який теж загинув від російської ракети, здав мене окупантам. Останні приходили на роботу, дали добрих стусанів, одним словом «спілкувались». Потім старостою займались працівники СБУ, неодноразово перевіряли на детекторі, але цього було замало, бракувало паперових доказів. Ба більше, вже пройшов рік, як Шевченківську громаду звільнили, але маємо лише два вироки з реальним терміном. У всіх інших — позбавлення на 10 років права перебувати на тій чи іншій посаді. І це при тому, що доказів вже достатньо. Та тепер ті, хто вчора працював на ворога, сміливо ходять вулицями й сміються нам у вічі. Страшно, що таке горе може знову повторитись, бо «ждунів» залишилось ще багато. Ми пишемо заяви в органи, поки без результатів.
— Для вас повідомлення СБУ про причетність Мамонів до ракетного удару стало шоком?
— У мене було дуже багато здогадок та версій. Ними я поділилася з відповідними службами. Все це перевірялось. Чесно кажучи, стосовно Мамонів, то в мене версії не було, адже вони виїхали, вивезли батьків, дружини теж не тут. Було складно уявити, щоби вони могли вивідувати та передавати якусь інформацію. Проте все ж таки друзі в них тут були, думаю, що спецслужби розуміють, хто це, та вже працюють в даному напрямку. Але дехто з односельців ще у перший день згадували саме цих братів, наголошуючи, що вони кати та колаборанти. Очікувана така новина, адже вона про людей, які пішли на співпрацю з ворогом. Для нас всі, хто працював на них, є зрадниками та коригувальниками. І всі вони винні у цих смертях.
— Чи загинув хтось з родичів цих братів під час влучання «Іскандеру» 5 жовтня?
— Односельці кажуть, що так. Пишуть, що вбили свого хрещеного батька, вони ж були всі кумами. Мамони, Гриби. Отакої біди наробили недоумки, не розуміючи, що їхнім нащадкам не відмитися від цього гріха.
— На вашу думку, чому Володимир та Дмитро зважились на цей крок?
— Можливо, в них була особиста неприязнь до бійця Андрія Козиря, якого того дня перепоховали. Адже він мав чітку патріотичну позицію, родина досить активна. Могла бути ще й дезінформація. Вони думали, що будуть військові, й багато. Навіть генерали. Але вони у росії та не розуміють, що у воєнний час ще й у прифронтових областях вони масово не збираються в цілях безпеки. Тільки почесний караул.
— Власник кафе був на поминальному обіді?
— Ні. Але ця особа теж є колаборантом. Ще досі вважається депутатом Шевченківської селищної ради від ОПЗЖ. Він після деокупації отримав вирок, що 10 років не може займати державні посади. Мешкає у селищі, але родом з Грози. Якщо не помиляюсь, то родина Козирів — його родичі. Загинула його сестра та племінниця. Спочатку розглядалась версія, що від нього пішла вся інформація, тому що зазвичай кафе завчасно бронюють. А тут воно ще й не працювало. Він дозволив відкрити. Була інформація, що власник у своєму магазині в Шевченковому міг розповісти про обід, а там працюють люди, які тримають зв’язок з комендантом окупаційної влади через його коханку Марину. До речі, теж мешканку Грози, яка працювала в українській поліції, а зараз живе у росії. Батьків її теж вивезли.
Читайте також: «Скоро настане мир, і ми знову почнемо працювати на повну»: російська ракета забрала життя вчителя з Грози та його родини
— Ви теж того дня мали бути у Грозі?
— Так, жодного поховання не пропустила. Проте того дня була в іншій області. Обід замовили на 100 осіб, декого з роботи не відпустили, а хтось запізнився. На цвинтарі були посадовці Шевченківської селищної ради, серед яких заступник голови. Але на обід вони не залишились.
— Чи вірите, що братів Мамонів повернуть до України й вони понесуть покарання за скоєне?
— Вірю. Справедливість восторжествує. А тим часом похорони в Грозі продовжуються, не всі тіла ще видані та ідентифіковані. Станом на ранок 11 жовтня 5 осіб досі залишаються безвісти зниклими, 55 людей загинули. Останні дні постійно спілкуюсь з родичами загиблих. Вони у розпачі…
— Очевидно, що вони вже знають про навідників. Що кажуть?
— Просять повернути їх та віддати на людський самосуд. Постійно лунають прокльони, ненависть, нерозуміння, за що…
Читайте також: «Приїхала із сусіднього села на поминки однокласника»: у Грозі на Харківщині росіяни вбили медсестру, яка пережила окупацію