В Одесі рідні та друзі загиблого на війні 40-річного медика Віталія Синенка зібрали понад 150 тисяч гривень на придбання евакуаційного катеру. Така ініціатива в них виникла після того, як побратими героя, які наразі воюють на Херсонському напрямку, звернулись про допомогу. Відмовити їм не могли, тим паче сам Віталій, який служив начмедом батальйону в 241-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних сил України, перебуваючи у пеклі війни, продав власну машину задля придбання мікроавтобусу для вивезення поранених з поля бою. Раніше «ФАКТИ» писали, що другокласниця відрізала і продала коси, а виручені 5000 гривень віддала ЗСУ.
- Віталія я добре знала, адже товаришувала із його батьками. Син пішов за їхніми стопами і обрав спеціальність лікаря. Він перш за все, був педіатром. Не раз йому телефонували люди і просили допомоги хворій дитині. Незважаючи ні на які обставини, він їхав. Віталій без зайвих слів сідав поруч біля малечі, питав, що то за іграшки і що відбувається, й та не помічала, як температуру поміряли і ліки проковтнули, — розповіла «ФАКТАМ» близька подруга родини Ванда Буганова. — Невдовзі Віталій отримав ще й спеціальність ембріолога, подарувавши сотням родин щастя батьківства. А ще він викладав у медуніверситеті, і не аби як, а іноземцям на англійській мові. Мама часто казала йому: «Побережи себе! Ти згориш при такому навантажені». Безпосередньо перед вторгненням Віталій прийняв пропозицію і переїхав працювати в Київську клініку репродуктивної медицини. А після вторгнення пішов до військкомату і сказав, що хоче захищати Батьківщину. Його взяли у ТрО, з яким він приймав участь у запеклих боях під Києвом. А далі, уже кадровим військовим ЗСУ — під Бахмутом.
Він був начальником медслужби. Робив все і навіть більше, рятуючи людські життя. Витягував поранених на собі з поля бою. А коли за ними довгий час не прибувала спеціальна машина, Віталік сам багаторазово вивозив тих бійців до шпиталю. Командир говорив: «Не треба! То не наша робота». Але Віталій нагадував, що, якщо пораненим не надати належну допомогу своєчасно, вони не виживуть, і тому сам займався евакуацією. Віталій загинув 16 травня поблизу Бахмута під час евакуації поранених з-під російського обстрілу. Поховали його у закритій домовині лише через кілька тижнів у рідній Одесі.
За словами співрозмовниці, батьки, дружина та донечка військового медика важко переживають його втрату. Але попри біль, спілкуються з його побратимами, цікавляться, чим можуть допомогти, адже знають наскільки Віталій був відданий службі.
Читайте також: «Її серце не пережило стільки горя»: Ірина Казьміна покинула цивільну медицину, щоби рятувати військових
- Він навіть свою особисту автівку продав, щоби купити мікроавтобус. Й загинув, тому що не було достатньо транспорту для перевезення поранених. І також до мене та рідних Віталія звернувся військовослужбовець з його бригади та попросив про допомогу. Справа у тому, що бійці зараз знаходяться на півдні і їм вкрай необхідно перевозити «трьохсотих» побратимів з лівого берега Дніпра. А допоможе в цьому лише евакуаційний катер, завдяки йому шанси на те, що наші бійці виживуть після важких поранень, зростуть в рази, бо їхня евакуація займе менше часу, ніж то було раніше, — додає Ванда. — Тому я організувала збір коштів. Чесно кажучи, думала, що нічого не вийде, бо багато хто втомився, не всі мають можливість. Але приблизно за два тижні 150 тисяч гривень вже було на рахунку. Й кошти продовжують надходити.
Я мрію про те, як у вільній мирній Україні по Чорному морю попливе білий корабель на честь героя України Віталія Синенка. Але точно знаю, що його душа, яка десь живе, бо бездоганно світла, точно не за корабель, бо він був занадто скромним, а за медичний катер. Й він точно радіє, що за такий короткий час нам вдалось зібрати необхідну суму. Тому зовсім скоро медичний катер рятуватиме життя українських воїнів на Херсонщині.
Як бачимо, страждання нас з’єднали, поставили пліч-о-пліч, і ми зараз, як ніколи, розуміємо — разом нас не здолати. Вкрай важливо не просто вижити в цій жахливій війні, а й вистояти духом, зробити все, щоб перемога була за нашими цінностями — людськими і Божими.
Матір Героя Людмила Синенко зворушена вчинком людей й крізь сльози пригадує наскільки відданим клятві Гіппократа та Україні був її син.
- Я не знаю нікого з моїх близьких друзів-лікарів, колег, хто б дозволив собі сидіти в штабі, у своєму медпункті, знаючи, що на нульовій позиції боєць потребує допомоги. Ніхто не відміняв правило «золотої години», яка може врятувати життя. Після першої ротації у Бахмут Віталій дуже пишався, що у батальйоні не було втрат серед поранених. Усіх довозили вчасно. «Плече» підвозу було всього 10 хвилин до першого стабпункту. Від правильно організованої евакуації залежить життя. Наявність потрібних авто рятує і навпаки, старі можуть підвести. Так було і в той раз. Машина зупинилася на дуже небезпечній ділянці біля «0». І тому я дуже добре розумію, як транспорт рятує життя. При другій ротації під Бахмут Віталій продовжив пошук авто, придатного під пересувний стабпункт! Через волонтерів і друзів у Польщі, на той час я працювала лікарем з українськими біженцями, мені вдалося знайти 2 варіанти. Віталій з ними зв"язався і домовився. Але не встиг. Телефони і зв"язки з волонтерами я передала в його частину. Дуже допомагав в цьому великий друг України Олександр Терещенко, теж психолог. Його родина з перших днів війни почала допомагати біженцям у Польщі. І робить це по теперішній час, — ділиться з «ФАКТАМИ» Людмила Синенко. — Знаючи Ванду, яка ще до повномасштабної війни безкоштовно надавала психологічну допомогу учасникам АТО й продовжує «рятувати людські душі», я не була здивована, як вона щиро та професійно допомогла з і збором коштів. Для мене це дійсно вшанування пам'яті мого сина, бо це продовження порятунку життів наших захисників. Мої очі наповнюються слізьми, коли я бачу чергове сповіщення про загибель лікаря, чи медпрацівника. Це дуже жорстоко, підступно та несправедливо.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про матір, яка втратила двох синів-військових, пішла служити в ЗСУ: «Дуже хочу помститись путіну».