У прямому етері зі студії у Варшаві відбувся суперфінал європейського сезону «Голосу країни-13». За перемогу змагалися 8 учасників із різних команд. У останній етап 13 сезону пройшли два вокаліста: військовий тилового забезпечення 24-річний Юрій Городецький із команди Наді Дорофєєваї та комісований за станом здоров’я військовий 25-річний Михайло Панчишин із команди Артема Пивоварова. За результатами глядацького голосування переможцем став Михайло Панчишин, більш відомий за позивним «Пташкін». Свою перемогу вокаліст присвятив побратимам.
«Шнайдер», я обіцяв, що про наших пацанів не забудуть, — звернувся зі сцени до свого командира Михайло. — «Прапор», «Грошик», «Ґозд». Наступна пісня написана про них, про наших хлопців. Я буду далі нести славу і йти цей шлях. Величезне дякую Артему. Хочу передати привіт всім «Бойовим бобрам».
«ФАКТИ» поговорили з Михайлом Панчишиним на наступний день після перемоги в проєкті, перед його поверненням в Україну. Хлопець вже планував нові поїздки на фронт з концертами та волонтерською допомогою для своїх побратимів. А ще вирішував, як організувати аукціон з продажу статуетки «Голосу країни».
- Кубок, який я получив, разом з Артемом Пивоваровим ми вирішили розіграти, щоб допомогти нашим хлопцям, зокрема «Бойовим бобрам» (назва підрозділу у якому воював «Пташкін». — Авт.), — сказав Михайло. — Перемога у проєкті надихає мне на завдання, яке дав мені командир: «Якщо більше не можеш воювати, пиши пісні про українських солдатів, про армію, прославляй наш подвиг».
— Чи сподівалися, що перемога буде ваша?
- Не дуже і сподівався. Тому що я прийшов на проект, щоб розказати про своїх побратимів, заявити про пісню. А далі просто хотів доносити меседж. Як би там не було перемогло ЗСУ і це дуже круто! Ми стояли на сцені разом з Юрієм Городецьким, обійнявшись і думаючи про це.
— Тобто ніякої конкуренції?
- Так. Взагалі сезон вийшов дуже дружним, кожний підтримував одне одного. Ділилися досвідом. Тепер я знаю, що моя проблема — емоції, які дуже захоплюють на сцені. «Голос» дав поняття, як далі розвивати вокал.
— Від кого у спадок ви отримали любов до музики?
— Моя мама співала на весіллях, а тато грав на барабанах. Так вони і познайомились. У мами просто ангельський голос. Його можна почути у альбомі «Бобрів» — остання пісня називається «Мамина молитва». Коли я був у Бахмуті, без зв’язку, мама написала пісню. Повернувшись заспівала мені і я вирішив, що її неодмінно треба записати.
— Після контузії, у вас були проблеми зі слухом. Як почуваєтесь зараз?
- За цей рік слух на половину відновився. Але залишаються ще проблеми. На проєкті не було з цим складнощів, а от з «пушками», що стріляють паром — бувало (сміється — Авт.). Перед етером їх зазвичай випробували. Вони стріляли дуже близько біля обличчя і кожного разу я падав на підлогу — стара військова звичка не покидала мене.
Читайте також: «Мої близькі пів року знаходились в окупації»: Артем Пивоваров про зміни за часів великої війни
— Вам сниться війна?
- І доволі часто. Буває, що я не можу заснути без таблеток. Я ходжу до психотерапевта, який мені допомагає позбутися деяких речей. Стає краще. Але сказали, що до повного одужання повинно пройти 6−7 років.
— Про шо мрієте окрім Перемоги?
- Щоб живими повернулися мої побратими і віднайшли себе у мирному житті. Таких людей потрібно привчати до якогось діла. Знаю по собі, що після повернення з війни все буде нецікаво. Мені не хотілося після окопів займатися музикою, але друзі «витягнули» мене, і життя набуло сенсу. Солдатам треба допомога десь пів року, щоб звикнути до іншого життя.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з актрисою Талою Калатай про життя під час великої війни.
На фото в заголовку Михайло Панчишин та Артем Пивоваров