При багатьох пораненнях вдягати та знімати з себе звичайні футболки, кофти, штани та інші речі вельми проблематично. Наприклад, натягнути футболку, якщо осколками уражені плече або рука. Тому пораненим потрібен спеціальний адаптивний одяг. Що він собою являє? Уявіть кофту, у якої замість швів на боках та рукавах липучки. Така конструкція дозволяє «розкрити» кофту, і надіти її на пораненого, не завдаючи йому болю, а потім застібнути на липучки. Волонтерський проєкт «Швейна рота» з виготовлення такого одягу започаткували волонтерки Марина Пальченко і Ксенія Самойлич з Дніпра. Зараз жіночі швейні роти працюють по всій Україні та в багатьох країнах світу. Раніше «ФАКТИ» писали про те, як дизайнерка на візку Анна Павлусь створила власний бренд адаптивного одягу під час війни.
- В Україні у нас нині 15 жіночих швейних рот — в Дніпрі, Києві, Полтаві, Житомирі, Львові, Рівному, Луцьку, Новомосковську, Петропавлівці, інших містах та в селах, — розповіла «ФАКТАМ» Ксенія Самойлич. — Також за кордоном — з числа українок. Першою за межами України сформувалась швейна рота «Норвегія», потім — «Канада», «Польща», «Німеччина», «Швейцарія», «Велика Британія». Дівчата відшивають речі за нашими лекалами і майстер-класами. Відправляють готові вироби напряму в госпіталі (допомагаємо приблизно 90 медзакладам) і на фронт. Наприклад, наша швейна рота з Полтави нещодавно надіслали адаптивний одяг в стабілізаційні пункти полку «Азов» та батальйону «Вовки Да Вінчі». Швейні роти з інших країн надають такий одяг ще й бійцям, які знаходяться на лікуванні за кордоном.
— Моделі і лекала для шиття адаптивного одягу ваша команда розробила власними силами?
- Дивіться, Марина Пальченко ще в 2014—2015 роках допомагала пораненим бійцям в госпіталях. Спочатку годувала (бо попервах було погано з забезпеченням харчами). Побачила, що багатьом пораненим складно вдягати і знімати звичайний одяг. Тож вона стала перешивати їх речі — адаптувала одяг до потреб цих хлопців. Марина досконало розібралася, який одяг потрібний при різних пораненнях. Тож, ця тема була їй добре знайома.
Спочатку лекала у нас були паперові. Щоб поділитися ними з волонтерками з інших міст, ми зробили електронні лекала і виклали їх в Інтернет у вільний доступ. Ними можуть скористатись не тільки волонтерки, але й жінки, у яких син або чоловік отримали поранення і зараз потребують адаптивного одягу. Мама або дружина можуть прошити його для своєї рідної людини.
— Настання холодного сезону вплинуло на потребу в адаптивному одягу?
- Ясна річ, вплинуло, адже зараз речей треба значно більше, ніж влітку і теплої осінню. Ми до цього готувалися, але все одно ледь встигаємо виконувати запити. Тож важливою щоб якомога більше людей ба навіть цілі швейні цехи долучалися до нашого проєкту. Це можна зробити за посиланням.
— На які речі попит найбільший?
- Особливо велика потреба в адаптивних теплих кофтах. Для стабілізаційних пунктів відшиваємо їх з тепліших тканин, а для госпіталів — легших, бо в стаціонарах є опалення.
— Як знайти ваші лекала в мережі?
- Їх можна завантажити на нашому telegram-каналі «Швейна рота». Наступний крок — роздрукувати фрагментами на аркушах формату А4, а потім їх склеїти. Отримаєте паперові лекала. На нашому telegram-каналі розміщено й відео майстер-класу про те, як пошити по лекалах адаптивні речі.
Тим, у кого немає тканини, можемо її прислати. Ми купуємо матеріал оптом (на це збираємо донати, задонатити можна за посиланням), розкроюємо для пошиття великої кількості речей (скажімо, 200 штанів), потім ділимо заготовки на невеликі партії (припустимо, на 10 штанів), додаємо до них необхідну фурнітуру (липучки, шнурочки, резинки, етикетки, пакети для пакування) і відправляєм ці набори майстриням. Вони зшивають, перуть, пакують, додають етикетки і відправляють к волонтерам в госпіталі або медикам.
Читайте також: Найнебезпечніша — «чорна вдова»: щоб вбивати і калічити українських саперів, окупанти масово ставлять міни-пастки
— Поранені бійці або їх родичі можуть в індивідуальному порядку звертатися до вам з проханням надати їм адаптивний одяг?
- Так, ми вітаємо такі звернення. Пораненому захиснику або комусь з його рідних слід заповнити гугл-форму (електронний бланк) адресного запиту, який ми розробили і прислати нам. В бланку слід зазначити, що конкретно потрібно пораненому (скажімо, троє трусів на липучках, двоє штанів, три футболки) і ми це їм пришлемо.
— Ви можете допомогти в ситуаціях, якщо для якогось конкретного поранення ваші стандартні моделі не підходять?
- Так, можемо. По відеозв’яку ми допоможемо родичам або волонтерам зробити потрібні заміри і по ним відшити речі. Недавно ми відшили чохол (або його можна назвати штаниною) для захисника, у якого на нозі поставлено спеціальний металевий апарат зовнішньої фіксації для зростання кісток. Навіть ступня у нього прошита спицями апарату. Ця круглої форми конструкція має чималий діаметр і довжину метр. Треба було утеплити ногу, бо металеві спиці сильно пропускають холод — аж до кісток, навіть при не дуже холодній погоді. Цей військовий лікується в госпіталі в Мукачево. Волонтери з того міста зробили заміри, які ми просили, передали їх в Полтаву одній з найактивніших наших волонтерів матері двох дітей Олександрі Галенко і вона пошила для того пораненого чохол на затяжках з теплої тканини.
— Рахували, скільки людей в ваших швейних ротах по всьому світу?
- Вже понад 500 майстринь (це ті, хто зареєструвалися і ми висилаємо їм набори для шиття). Хтось з жінок допоміг нам разово, хтось бере участь в проекті на регулярній основі. Наприклад, Олександра Галенко з нами вже півтора роки. Вона зараз очолює швейну роту Полтави. До речі, в полтавському ліцеї N 17 з ініціативи завгоспа Ельвіри Гонтар адаптивний одяг шиють чи не всі вчителі та інші співробітниці.
— Знаєте, хто з цих п’ятисот найстарша і наймолодша?
— Знаємо: найстаршій Любові Ярош з Житомирщини 103 роки, а наймолодшим десь по 2 рочки — дітки, граючись допомагають матусям набивати ортопедичні подушки-кисточки. Моя племінниця в 4 роки почала допомагати, коли ми шили балаклави і термобілизну. Зараз вона в виготовленні подушок-кисточок. Дітки до того ж малюють малюнки, які ми кладемо в пакети з речами для захисників. А майстрині додають до цих посилок смаколики, чай, обереги (янголята, які робить Любов Салатян з Одеси, стали символом нашого проєкту).
— Ваші майстрині працюють виключно на волонтерських засадах — без оплати?
— Так, без оплати. Більшість з них десь працюють, у них є діти, тому, як правило, шиють для нас вечорами та по вихідним дням. Ми нікого не торопимо, але якщо, скажімо, жінка взялася пошити 20 трусів, то просимо, щоб вклалася в 14 днів. Це цілком посильно. Для кожної з нас пошиття адаптивного одягу — це наша спільна подяка захисникам.
— На митниці виникають проблеми при пересиланні в Україні одягу для поранених, який пошили волонтерки за кордоном?
- Нещодавно була неприємна історія. Польські митники посилку пропустили, а українські — ні. Пояснили це тим, що речі виглядають, як на продаж. Бо покладені в пакетики і є етикетки (на них вказано розмір і ім’я майстрині, яка пошила). Митники заявили, що слід сплатити податки. Поки що це одиничний такого роду випадок.
— Чим вашому проєкту зможуть допомогти люди, які прочитають це інтерв’ю?
- Дуже потрібні теплі (бажано, флісові) пледи (і для евакуації поранених на передовій, і в шпиталях) полуторного розміру. Також зараз є велика необхідність в теплих худі, кофтах та спортивних штанах (ясна річ, вони мають бути в нормальному стані, чисті). Кофти і худі ми перешиємо в адаптивні, а штани просто передамо в стабілізаційні пункти. Таких речей треба багато, адже коли поранених виносять з поля бою, їх форма часто в крові, брудна, мокра. Людину треба перевдягти в сухе і чисте — спортивні штани і теплі кофти. А ще для захисників з пораненнями в ноги дуже актуальні теплі вовняні шкарпетки. Багато хто з жінок вміє в’язати. Тож вони можуть долучитися до в’язання шкарпеток як звичайних, так і адаптивних на ґудзиках.
Також просимо людей підтримати наші збори на матеріали для пошиття адаптивного одягу. Необхідні реквізити розміщено на сторінках «Швейної роти» в instagram та telegram. На ці сторінки можна також написати, які речі люди хочуть передати бійцям. Ми порадимо, куди саме відправити посилку.
Читайте також: Навіть двірники працюють в бронежилетах: скільки людей та в яких умовах живуть в Херсоні через рік після його звільнення
— Як було створено ваш волонтерський проєкт?
- На четвертий день повномасштабного вторгнення Марина Пальченко написала в соцмережах пост про те, що є запит на пошиття теплих балаклав і термобілизни для наших захисників. Жінки, в тому числі я, відгукнулися, принесли з дому швейні машинки і матеріали. Місцевий бізнесмен допоміг з придбанням тканини. До великої війни ми разом з Мариною ходили на одні й ті ж самі курси шиття одягу, але в різні дні, тому не перетиналися.
Незабаром з військового шпиталя в Дніпрі поступив запит на труси на зав’язках для поранених. Ми виготовили партію цих виробів, плюс зняли на відео майстер-клас про те, як їх шити — щоб люди з інших міст дізнались, що є потреба в адаптивному одязі (тоді мало хто про нього знав) і долучалися до нас.
До назв речей, які шили для фронту, ми придумали додавати слово «броне»: «бронефутболка», «бронекофта», «бронештани». А те, що для поранених — слово «кібер»: «кібертруси», «кіберкофти», «кіберштани», «кіберфутболка», тощо. Поступово ми перейшли до спеціалізації на адаптивному одязі.
В певний момент ми з Мариною лишися самі і не могли шити стільки, скільки дозволяли наші запаси тканини. Тому звернулися в соціальних мережах до дівчат з усієї України з закликом приєднатися до нас. Запропонували розподіл роботи: ми з Мариною розкроюємо матеріал і відправляємо його на пошиття тим, хто відгукнеться. Поступово коло учасників і географія нашого проекту стало збільшуватися і зросло до нинішніх масштабів.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що у команді хелперів є навіть королівські особи, так Данило Щербаков визначає масштаби свого волонтерства.
На фото у заголовку Ксенія Самойлич (праворуч) з дівчатами проєкту «Швейна рота» Дніпра
Фото надані Ксенією Самойлич