У кремлівського фюрера все непогано: його орки активізувалися на фронті, економіка росії, зокрема військово-промисловий комплекс, працює в обхід санкцій, народ не скаржиться на падіння рівня життя і підтримує так звану СВО.
Щодо ситуації у нас, її дуже точно нещодавно описав офіцер ЗСУ Мирослав Гай: «Я дивлюсь на весь той безлад, який відбувається довкола, і розумію, що ми можемо програти. Ні, першочергово не у воєнному плані, це може бути в другу чергу. В інституційному. Мене лякають більше не росіяни, бо гуртом їх можна перемогти. Мене лякає можливий колапс управління та прийняття рішень, більше того мене лякають деякі рішення вже зараз. Мене лякають політичні протистояння, в які втягують Сили оборони. Мене лякає наступ на демократичні свободи всередині країни, але і лякають неконструктивні дії опозиції, яка мало пропонує дій до об'єднання, а здебільшого тільки критикує. Мене лякає закупівля боєприпасів за завищеними цінами в умовах їх обмеженої кількості. Мене лякає поступова втрата єдності Нації».
Про всі ці побоювання «ФАКТИ» поговорили з директором Інституту світової політики, кандидатом політичних наук Євгеном Магдою.
— Пане Євгене, загальний настрій суспільства сьогодні пригнічений. Нам страшніше, ніж у перші тижні відкритого вторгнення, коли ворог стояв під Києвом. Лякають ракетні та дронові атаки на міста й активізація росіян на передовій, падіння економіки й зменшення західної допомоги, повна невизначеність майбутнього і відчуття, що ситуація зайшла в глухий кут, а влада взагалі не знає, що робити. Ми маємо тверезо дивитися на те, що відбувається. Мова не про песимізм, а про жорсткий, але чесний реалізм. Які сценарії на нас чекають найближчим часом? Який найгірший варіант розвитку подій?
— Знаєте, ми живемо в часи, коли Україна як незалежна держава вперше переживає настільки масштабну війну. І відчуваємо і плюси, і мінуси цієї ситуації.
— Вибачте, а які плюси?
— Вони в тому, що є піднесення, що ми довели те, що Україна є державою, яка є важливою для мільйонів її громадян.
Спроможністю відстояти свою державу зі зброєю в руках можуть похвалитися далеко не всі країни в сучасному світі. Росія нам дуже довго нав'язувала образ «failed state» — держави, яка не відбулася. Але ми спільними зусиллями довели, що це не так. Тому впевнений, що переживемо те, що з нами відбувається сьогодні.
У лютому-березні 2022 року росія грала на ефекті несподіванки. Вона хотіла нас взяти практично голими руками, добитися своїх цілей малою кров'ю. Тому, власне, атакувала насамперед Київ для того, щоб примусити владу України до капітуляції, змінити її, а потім рухатись далі. Вистоявши в той період, ми тепер маємо бігти марафон. Можливо, для суспільного спокою тоді було важливо почути про «два-три тижні», тому комусь здавалося, що війна закінчиться швидко. Але це не так. І так не буде.
Нам треба готуватися до тривалого протистояння з ворогом, який хоче нас знищити й має для цього, на жаль, достатньо багато ресурсів. Тобто ми маємо розраховувати свої сили, маємо зміцнюватися у різних сферах — створювати більш ефективне законодавство, здійснювати більш прозорий суд, підтримувати наших військових, допомагати енергетикам, які теж ведуть свою війну, захищаючи Україну від блекауту, підтримувати наші порти, які забезпечують надходження валюти в Україну, й так далі. Маємо діяти асиметрично та влучно, грати на випередження.
Ми вистояли в набагато більше важких умовах. Але зараз від нас потрібні дії, які продемонструють, що Україна не зупинилася на рівні декларацій і якихось правильних слів.
Читайте також: «Ми заходимо у століття дуже серйозного силового протистояння у світі», — Роман Безсмертний
— У людей руки опускаються. У одних вже немає грошей донатити на ЗСУ, віддають останні, у других не складається з роботою через занепад економіки, третіх обурюють дії або бездіяльність влади.
— Так, я це розумію, оскільки сам живу в тих умовах, в яких живуть мільйони українців.
Ми хочемо для себе усвідомлювати, як буде розвиватися ситуація. Для цього діалог влади з громадянами має бути постійним, ефективним і максимально чесним. На жаль, я не бачу готовності до такого діалогу. Це дуже прикро, це зменшує наші шанси на Перемогу, однак не нівелює їх повністю. Просто мені дивно, як президент, який прийшов до влади внаслідок ефективної інформаційної кампанії, зараз досить часто демонструє неефективну інформаційну політику. Чому я кажу саме про нього? Тому що наша державна та інформаційна політика замикаються на президенті.
— «З суспільством потрібно говорити, як з дорослим, а з нами говорять мовою телемарафону», — зазначив нещодавно відомий аналітик Валерій Пекар. Однак влада обрала саме таке спілкування з народом. До того ж нам постійно підкидають теми для обговорювання — від Майдану-3, який, за словами Зеленського, готує росія, до дописів Фаріон та Безуглої. У вас немає відчуття, що людей таким чином відвертають від чогось важливого, від своїх помилок і прорахунків? Ми постійно дискутуємо в соцмережах про щось другорядне, витрачаємо сили й час на такі суперечки замість того, щоб обговорювати якісь фундаментальні речі.
— Щодо Майдану-3, то там помилка у формулюванні, треба було просто наголошувати, що це російська спецоперація під назвою Майдан-3, тоді все буде зрозумілим. З діалогом влади з суспільством все складніше. Коли люди втрачають життя, здоров’я, житло, майно, перспективу, дуже складно говорити про фундаментальні речі. Для цього треба вести діалог на інших принципах — не на таких, на яких його ведуть з нами. Необхідно говорити про те, що сьогодні Україна як держава відбулася, але у нас є лише фундамент, а стіни ми можемо і маємо побудувати самі.
На жаль, ми опинилися в певній пастці завищених очікувань з приводу швидкого завершення війни. З неї влада може вийти тільки через неординарні для всіх нас та України рішення. Наприклад, формування уряду національної єдності, реальні антикорупційні розслідування, зміну токсичних фігур у владі, відновлення легітимного порядку управління як парламентсько-президентської республіки, а не як військово-польової демократії, в якій вона існує тепер.
Питання в тому, що ефективність державної влади не залежить від того, щоб її представники були вдягнені у достатньо дорогі костюми в стилі мілітарі. Потрібно, щоб була реальна робота і реальне управління. І це досить непростий і серйозний виклик для всіх нас.
По суті сьогодні Україна пожинає плоди свого вибору 2019 року. Змінити їх в законний спосіб не можна. Зміни можливі лише внаслідок доброї волі самої влади. Відповідно, ми маємо чекати від неї реальних предметних змін. Тому й говорять про уряд національної єдності.
— Ізраїль після атаки терористів миттєво створив його. Їхні політики й чиновники в такий вирішальний період забули про всі чвари і об’єдналися.
— Так, вони змогли це зробити.
При цьому маю сказати, що наша теперішня ситуація не вимагає обов'язкового проведення виборів. Ба більше, вважаю, що просування цієї теми сьогодні — це російська інформаційна спецоперація. З однієї простої причини: вибори в демократичному суспільстві — це конкуренція між різними політиками. Чи можемо ми її дозволити в умовах війни?
З великою прикрістю спостерігаю за тими ревнощами, які відчуває Офіс президента та його функціонери щодо Валерія Залужного. Це свідчить про те, що на Банковій просто не розуміють, що головнокомандувач ЗСУ веде найголовнішу війну свого і нашого життя. Він не піде на вибори до того, як це протистояння закінчиться, так мені видається. Якщо він скаже: «Не хочу більше воювати, а хочу балотуватися в президенти», його популярність зникне, як роса на сонці. Це ж абсолютно очевидно.
Читайте також: «Якщо Зеленський продовжуватиме узурпувати владу, це буде дуже небезпечно і для нього, і для країни», — політтехнолог Сергій Гайдай
— Світ був у захваті від того, як ми торік тримали удар, однак тепер на Заході з подивом, м’яко кажучи, дивляться на те, як ми знову танцюємо на наших традиційних граблях. У той час, коли на фронті борються за існування України, в тилу порушують Конституцію і створюють корупційні схеми, провалюють роботу в дипломатичному сегменті й судять розвідників. Це сором і ганьба. Чому в країні, що воює, такий безлад?
— У нас відбувається підміна понять і підміна інструментів ефективного державного управління з інструментами інформаційного заппінгу, тобто перемикання каналів, насамперед каналів привернення уваги. Разом з тим ніхто ж не може в нинішніх умовах критикувати державну владу, щоб його не назвали російським агентом. Це з одного боку.
З іншого, державна влада не демонструє бажання стати більш адекватною й реальною і позбавитися токсичних персонажів. Якщо хочете, влада не демонструє бажання бути гідною свого народу. Звучить трохи пафосно, але я так думаю. І це насправді погано. Тому що ті кризові явища, які існують, будуть тільки накопичуватись, так чи інакше вилізуть в українському суспільстві й можуть створити величезну проблему.
— Наш народ вміє терпіти. Але терпець може урватися. Це теж лякає, до речі.
— Ну, ми ж всі розуміємо, що наш головний ворог знаходиться в кремлі, і що нам сьогодні більше потрібна Перемога, а не вибори. Тому думаю, що нам цілком до снаги робити відповідні речі. Ми дійсно маємо зосередитись на Перемозі. Кожен має робити для неї те, що може, і там, де це потрібно.
Треба усвідомлювати, що популярних кроків для досягнення Перемоги не лишилося. На нас очікує і зменшення мобілізаційного віку, і, можливо, зміна правил мобілізації (це я кажу як батько трьох неповнолітніх дітей), і багато чого іншого. Але, якщо ми не будемо долати корупцію, переводити економіку на військові рейки тощо, нам буде надзвичайно складно. На жаль.
— Письменник Ян Валетов днями написав: «Вся історія України — це історія втрачених шансів. Але не доля винна, що ми ці шанси згаяли. Винні ті, хто не зумів об'єднатися в єдиний кулак, в один народ заради перемоги, заради незалежності, заради майбутнього». А відомий політик Роман Безсмертний вважає, що війна — це горе, це лихо, але й шанс реформувати країну. Ми ніби розуміємо, що це конче потрібно, але сподіваємось, що зробимо це потім, коли-небудь.
— Розуміння мало. Потрібні реальні дії. Ми з вами вже дійшли до висновку, що змінити владу в умовах війни нереально. Тому треба, щоб вона змінювалася сама. А ми чуємо від лідера президентської фракції, що є депутати, які просто хочуть піти з Ради. В нинішньої ситуації це називається дезертирством. Подібні випадки грають проти нас всіх. Ми маємо це максимально чітко усвідомлювати.
У нас неефективний уряд. Його практично немає. Скажу, що це перший уряд, де більшості прізвищ міністрів я не знаю. Замість виконавчої влади у нас побудована вертикаль радників — людей без політичної відповідальності, без офіційного делегування повноважень, які можуть безпосередньо впливати на ситуацію в державі.
Ну, якщо виходить так, то військова диктатура буде більш чесною в нинішній ситуації, хоча і менш демократичною, безумовно. І, відповідно, це погано. Тому що насправді це ганебно.
Ми маємо змінюватись вже сьогодні. І війна не є приводом для того, щоб не робити реформи й перетворення. Вона, навпаки, має стати приводом для того, щоб ми робили необхідні для нас і країни речі вже зараз. Тому що потім буде складніше, пізно і набагато важче їх робити.
Читайте також: «Поки кремлю вдається реалізовувати свою стратегію щодо України», — координатор «Інформаційного спротиву» Костянтин Машовець
— Влада усіляко уникає незручних запитань про її відповідальність за не підготовку до війни, про те, навіщо її представники — не військові! — обіцяли суспільству блискучий контрнаступ, за провали майже у всіх сегментах. Сподіваються, що війна все спише? Втім багато людей теж вважають, що зараз не на часі розбиратися з доленосними помилками. Мовляв, після Перемоги за все спитаємо, а зараз не треба нагнітати, це розхитує човен, в кремлі будуть відкривати шампанське, коли ми почнемо досконально розбиратися з тим, що відбувалося і відбувається. Вони праві?
— Треба усвідомлювати просту річ: відповідальність понесуть ті, хто провалив багато чого, після зміни влади в Україні. Це українські реалії, коли багато хто не розуміє наявності простої залежності: чим більше повноважень, тим більшою буде відповідальність. Знаю, що є достатньо багато людей, які фіксують події та дії нинішньої влади. Але не можу сказати, що вони будуть за будь-яку ціну зараз розхитувати ситуацію. Оскільки абсолютно зрозуміло, що росія це використає. Вони великі фахівці в цьому питанні. Наприклад, ці ревнощі між Офісом президента і Залужним використали максимально. Як і багато інших сюжетів.
Бачу, як використано те, що відбувається з військкомами. І припускаю, що це елемент російського впливу. Точно так і з натягуванням доцільності проведення виборів у воюючій країні. Тобто ми маємо знаходити межу між тим, щоб не давати владі втрачати береги, і тим, щоб зберігати державу в тому вигляді, в якому вона є. Тому що ми досі не перемогли.
Читайте також: «Ракетні удари росіяни будуть наносити до останнього дня цієї війни», — військовий аналітик Петро Черник
— У нас всіма процесами, крім воєнних, і то не вже не факт, керує Банкова, де працює багато токсичних персон, однак Зеленського це влаштовує. Єрмак залучений в усі проблеми внутрішньої та зовнішньої політики, він потрапив до списку найвпливовіших людей Європи за версією американського видання Politico. Єрмак веде міжнародні переговори, розв'язує кадрові питання і роздає завдання міністрам — просто людина-оркестр. Немає жодного органу влади, де б не було його людей. До чого це призведе і що з цим явищем робити?
— Ну, ми не можемо цю ситуацію змінити на цей час, і це не надто добре. Але ми все одно повинні продовжувати висловлювати власну позицію, навіть якщо це з боку виглядає абсолютно безнадійно. Тому що як тільки ми перестанемо її висловлювати, влада вирішить, що вона все робить правильно, а це в умовах війни надзвичайно небезпечно. Єрмак як керівник Офісу президента не має жодних юридичних підстав для того, щоб вести якусь дипломатичну активність. І мені не зрозуміло, чому замість того, щоб організувати візит представників влади й опозиції до Вашингтону кілька тижнів тому, ми побачили там Єрмака з його оточенням.
— Західні військові експерти все частіше припускають, що ЗСУ не зможуть вийти на кордони 1991 року. У них є сумніви, що ми досягнемо цієї мети.
— Я не військовий і не можу так сказати, але сьогодні це серйозна проблема. Проте в будь-якому випадку думаю, що ця теза — вийти на кордони 1991 року — існує, буде існувати далі й ніхто з українських політиків від неї не відступить. Ніхто з них не піде на те, щоб, з одного боку, відмовитись від діалогу з Заходом, а з іншого — піти на переговори з росією. Після всього, що росія зробила в Україні, розмовляти з нею — це поставити крапку на своїй політичній кар'єрі.
Нам треба не просто зупинити агресора, а створити тренд на демонтаж росії. Ми маємо говорити (однак не говоримо гучно та наполегливо) про те, що вона в нинішньому вигляді створює надзвичайну загрозу для Європи й світу, що її треба зупиняти спільними зусиллями. Проблема в тому, що сама росія не зупиниться.
Читайте також: «Російська влада вже не контролює процеси, які сама запустила», — політолог Михайло Савва
— Йде війна на виснаження. Ми маємо справу з ворогом, який буде йти до кінця. Чи здатні ми впоратися з непростим сьогоденням, зі всіма дуже серйозними викликами? У людей відчай, втома й емоційне вигоряння. Де брати сили, на що спиратися, як не зійти з розуму, коли жодна людина у світі не знає, скільки цей жах ще триватиме?
— Ми повертаємось до початку розмови. У нас сьогодні є можливість жити у власній державі й будувати її. І це реально велике досягнення, яке можна відповідно використовувати як стимул.
Так, Україна втратила приблизно 20% своєї території. Але, з іншого боку, частину втрачених земель вона звільнила ще минулого року. На жаль, масштаб війни та її безпрецедентний характер не дозволяють однозначно відповісти на питання, в яких кордонах Україна завершить цю битву. Для того, щоб ми відповіли на нього, треба здійснювати зміни всередині нашого суспільства і нашу ментальність. Тільки так ми зможемо добитися певних перетворень, усвідомити необхідність підготовки нових військових підрозділів, побудови потужного оборонно-промислового комплексу і так далі. На жаль, легких шляхів немає, найближчим часом їх просто технічно не буде.
— Моя подруга іноді каже: «Вночі просинаюся і думаю, чи з нами відбувається цей сюр».
— На жаль, з нами.
Читайте також: «Ми, звісно, можемо програти, але поки не готові», — політична психологиня Світлана Чуніхіна