З 1 вересня 2023 року дати багатьох свят змінилися. Наші віряни ще тільки звикають до цього. Довгий час Різдво приходило до нас 6 січня, а за новоюліанським календарем, на який перейшли ПЦУ та УГКЦ, тепер дата Різдва Христового офіційно стала єдиною — 25 грудня. До початку XX століття українці святкували найбільше релігійне свято саме в цей день. 24 грудня закінчується декількатижневий піст, і традиційно сім’я збиралася разом, щоб провести Святвечір за одним столом. Господині ще зранку готували все пісне, щоб родина посмакувала 12 страв — по числу 12 місяців і 12 апостолів. Страв могло бути й більше, адже вірили: «скільки статку на столі на Святий вечір, такий буде цілий рік». Тож готували їжу з того, що заготовлено від природи. Як проходила підготовка до Святвечора в давнину, яких традицій дотримувалися наші пращури і як можна осучаснити пісні страви зараз, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові.
— Ще до початку XX століття Різдво Христове приходило до нас саме 25 грудня, — уточнює Олена Громова. — Ось і зараз ми повертаємо цю дату — в церковному календарі більшість релігійних громад вже дотримується новоюліанського числення. 6 грудня в цьому році вже відмічали День Миколая Зимового, 25 грудня настане Різдво, а 31 грудня — Щедрий вечір, або День Маланки, 1 січня — Василя. А Хрещення Господнє з 19 січня перенесено на 6 січня (і це вже кінець святок).
Тож 24 грудня, напередодні Різдва, з давніх часів наші предки мали багато передсвяткових клопотів — готувались до Святвечора. Прибирали та вимітали хату заздалегідь. Чоловіки робили свої справи у господі, жінки брались до приготування страв, дівчата вчились у них. Зранку господиня брала 12 полін для печі, готувала 12 страв (можна і більше: «скільки статку на столі на Святий вечір, такий буде цілий рік») — відповідно до числа місяців і апостолів Ісуса. Готували, а попутно ще й проводили магічні дійства. Наприклад, дізнавались, що сіяти весною. Для цього хазяйка клала проти кожної насінини вуглинку з печі, і де довго вона не згасала, ту й культуру обирали на посів.
Корінням наші свята ідуть з язичництва. 22 грудня відбувається зимове сонцестояння. Це продовжується три дні, а потім сонце почне підійматися над горизонтом все вище — світовий день прибуватиме. Здавна саме після «завмирання» сонця його «народження» відмічали як Різдво Божича (молодого сонця) Коляди. Ставили Дідуха — житній сніп, з яким до оселі входять і духи роду. На столі ставили 12 страв — по числу місяців.
Згодом, уже в християнстві, Святвечір назвали Багатою кутею чи Вігілією. Бажано, щоб родина збиралась разом (як правило, у батьків). За столом головними були кутя та узвар. В давнину в центральних регіонах готували кутю з пшениці, на Поліссі — з ячмінних зерен, в Карпатах брали обидві крупи, а у XX ст. на півдні використовували й рис. На Київщині робили ріденьку кутю (розводили узваром), в західних регіонах — круту. Могли додавати родзинки, горіхи, мед, мак, і від їх пропорцій залежав смак страви.
В Музеї історії Києва ми презентуємо зараз виставковий проєкт «Українська зима. Від Романа до Йордана», де прослідковується зимовий цикл свят за новоюліанським календарем від Романа (18 листопада) до Водохреща (6 січня). Поки відкрита виставка (до 14 січня), тут можна відчути зимовий настрій наших пращурів, їх традиції у кожній миті святкування. Цей період сповнений давніми обрядами, звичаями та ритуалами, колядками та щедрівками, вертепами та ворожінням, які протягом століть зберігає народ. Щотижня на виставці відбуваються концерти, майстер-класи та лекторії.
Кутю до Святвечора називали багатою, оскільки, крім неї, подавали ще одинадцять пісних страв. Молочну і м’ясну їжу заздалегідь готували до Різдва, але у Святвечір не подавали. Брали дари лісу, поля, саду, городу, водойм, і серед пісних страв мали бути традиційні борщ червоний з грибами, риба, гриби, вареники з квасолею, капустою, картоплею, пшоняна каша, узвар, пироги, шухи, фасоля зі смаженою цибулею, пампухи смажені на олії, голубці тощо.
У західних регіонах України на Святвечір вареники роблять із багатьма начинками: з капустою, грибами, картоплею й грибами, квасолею, подекуди — з тертим маком і фруктами (вишнями, свіжими яблуками, чорносливом). Кожний вид вареників вважають окремою стравою. Солодкі вареники заліплюють фігурно — рубчиком, віночком, зубчиками, ріжками. А кутя — страва є традиційною для новорічно-різдвяного циклу, готується тричі на рік: на Святий Вечір (Багата кутя), перед Новим роком (Щедра кутя), перед Водохрещею (Голодна кутя). А от Чорну кутю готують на поминках і розводять з коливом.
Зараз меню Святвечора осучаснилось, і хазяйки обирають страви на свій розсуд. Як на мене, то можна приготувати буряк, потертий на терці з додаванням горіхів та олії, а ще салат по-буковинські (варені картоплю і моркву порізати, додати трохи квасолі, смаженої цибулі). Доречні будуть тости з чорного хліба з додаванням гуцульської соломахи (часник потовчений — 5 зубчиків, олія — 1 ст. л., сіль), начинений горішками чорнослив, додати до столу фруктів. Кому по кишені, то дозволить собі червону чи чорну ікру. Хто не хоче морочитись з голубцями, варениками, то можна купити напівфабрикати й приготувати все швидко. Меню можна скласти на будь-який гаманець: кутя, узвар, вінегрет, буряк з горішками, овочевий салат, тости, а ще гриби, оселедець, варена картопля, солоні огірки, заготовлене з осені лечо, заквашена капуста, консервовані помідорки та бутерброди з бюджетною (чи дорогою) ікрою, рибою. Страв повинно бути 12, а ви набирайте хоч 20. Не лишнє виставити медовуху, наливку, горілку або домашнє вино. Не дай Боже, на Святвечір упитись, бо тоді весь рік будеш ходить «як в тумані».
Ритуальне значення куті дуже давнє — її ставлять на почесному місці, і посудина с кутею мала стояти на покуті. Звідси, очевидно, й назва «кутя». Існує звичай, коли голова родини підходив до вікна, або виходив на двір з ложкою куті й звертався: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю».
На Івано-Франківщини головні страви роблять так:
Пшенична кутя
Пшениця — 1 кг, мак — 2 скл., мед (липовий, гречаний чи квітковий) — 1,5 скл., горіхи (подрібнені) — 1 скл., вода — 2 л, сіль — 0,5 ч. л. Добре промити пшеницю і звечора замочити. Зранку промити та знову залити водою, посолити й поставити варитися. Після закипання зменшити вогонь і варити до готовності. Мак залити окропом, злити воду та розтерти в макітрі. Змішати із пшеницею, підсолодити так, щоб «не передати куті меду», додати інші інгредієнти.
Вар (узвар)
Груші сушені — 1 скл., сливи сушені — 1 скл., яблука сушені — 2 скл., афини (чорниця) сушені — 1 скл., мед — 1 скл., вода — 5 л. Фрукти промити, залити водою й залишити на ніч. Зранку долити води й поставити на вогонь. Після закипання зробити вогонь до мінімуму та варити пів години. Суміш щільно накрити й настоювати до повного охолодження. Мед додавати тоді, коли узвар трохи охолоне.
— До Різдвяного тижня починали готуватись зразу після Миколая: пекли багато «миколайчиків», щоб роздавати на свято колядникам та на гостинці, — продовжує Олена Громова. - З дітьми вчили колядок, готували вертепи, вистави, робили «зірки».
А до настання Святвечора треба закінчити роботи по хазяйству, накрити стіл, прикрасити оселю різдвяними атрибутами. На стіл ставили свічку, хліб «крайчун», часник по краях (під скатертиною), клали сіно, цепом обв’язували ніжки столу і ставили туди ноги, щоб бути кріпкою сім’єю. Над іконами розвішували святкові рушники, підвішували в хаті «світильники-гарбузики», а ще плетені прикраси з соломи (на Галичині робили із паперу) — «павуки» (виріб, поширений в інтер’єрі на святки). Ці легкі вироби від повітря рухалися і тим потішали дітлахів. В домі павука вважали божественною комахою за його добродійство, бо, по легенді, він «заснував світ», рятуючи Богородицю з немовлям. За біблійними розповідями, Христос народився у Марії та Йосипа у Віфлеємі. Родина тікала від царя Ірода, який повелів убити всіх немовлят в Юдеї, бо дуже боявся приходу Месії. Коли Мати Божа з малим сином і Йосипом сховалися в печері, то павуки заплели вхід до неї павутинням, тож іродові воїни вирішили не шукати там втікачів. За іншою легендою, коли під деревом сховалася свята родина, то павук врятував її — розпустив навколо густе павутиння. З цього часу те дерево зеленіє (ялинка) і ніколи не втрачає своєї краси.
В очікуванні Святвечора зазвичай вдень нічого не їли. Одягалися в чисте й молились, ставили свічку біля ікони «Різдва» чи Богородиці з немовлям. Перед вечерею господар брав потроху приготованої їжі й пригощав скотину, провідував бджіл в зимовиках, а в народі казали: «Чим більше на Вігілію пасічник віддасть меду, тим більший прибуток отримає в наступному році». Господар обкурював ладаном садибу, хлів, щоб відлякати злі сили. Під стіл стелили сіно, клали серп, збрую, сокиру, щоб хазяйство не переводилось.
На Святвечір вносили в хату Дідух (сніп з необмолоченого колосся), бо вірили: духи пращурів, які навідуються, можуть ховатися у цьому снопі. Дідух (його спалювали після свят) також символ майбутнього врожаю. Хазяїн вносив сніп під вечір і примовляв: «Злато, щоб увесь рік жили багато», «Дай, Боже, щасливий Святий вечір». Ще приказував: «Христос рождається», а сім’я у відповідь: «Славімо його». Діти трясли по хаті солому, у принесеній воді мили лице і руки, молилися, а мати ставила страви. Сідали за стіл — спочатку господар, а за ним інші члени родини. Перед вечерею господар (чи старійшина) зачерпував ложкою кутю, підкидав її до стелі декілька разів. За кількістю прилиплих зернин передбачували, «щоб так ягнята та телята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!», «щоб бджоли роїлися», та зібрали добрий врожай зернових. Чужих не запрошували, а от предків згадували, «щоб традиції не забувались, слід поважати і сивий волос, і старий голос».
Свічка на столі у Святвечір — то пам’ять роду, і вона горіла весь вечір, щоб на це світло злітались душі предків. Погано, якщо погасне свічка — на біду і навіть на смерть. Після вечері хазяїн задував свічку, а за напрямом диму дивились: іде вверх — будуть всі живі в домі, вниз — хтось помре. Люди вірили в силу святвечірньої свічки — як і стрітенська, вона здатна відбити блискавку і стихію. До речі, мала особливу силу свічка, яку святили декілька разів (святили на Іордана, Троїцю, Маковея, в Чистий четвер).
Після Святої вечері кутю разом з ложками залишали на столі (або на підвіконні) на цілу ніч для померлих предків. Глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Уважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі родичі мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках. Обряд поминання померлих присутній у всіх регіонах. В одних випадках цим дійством починали вечерю, в інших робили це наприкінці. А вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь ложка, бо тоді її власник «скоро піде з цього світу».
Святвечір був початком різдвяних свят — до самого Хрещення, а Різдво як раз починалось с появи на небі першої зірки — за столом сходяться не тільки живі, але й душі тих, хто відійшов у інші світи. Колядки звучали до Василя (1 січня), щедрували до самого Водохреща і після цього ще славили Різдво по всій Україні.
Після вечері дівчата виходили ворожить. На вулиці з закритими очима брали навпомацки поліно і по його виду уявляли свого судженого: як кілок тонкий і рівний, то дівчині випаде молодий і стрункий хлопець, з корою — буде багатим, а кривий — то дістанеться п’яниця або підстаркуватий. Як попадеться дубове поліно, то й чоловік буде міцний, а з шовковиці — наречений буде іноземцем… Дізнатись про скоре заміжжя можна і по фасолі. Треба набрати її в жменю і порахувати: як парна кількість насінин — бажання збудеться.
Крім того, дівчата після вечері мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи ложками, а звідки відізветься пес, туди й заміж піде. Також виносили глечик з кутею, щоб суджений «прийшов вечеряти», прислухались до звуків і голосів, трактували їх на свій лад. Якщо доносилось слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — то треба чекати сватів. А старі люди могли ворожити на життя: ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи не буде подвійної тіні, якщо тільки одна — це на швидку смерть.
Перед Різдвом дітям заборонялося їсти на дворі, щоб «птиця не виклювала зерно в посівах». Цього дня намагалися не лаятися, не обговорювати нікого, не можна було виносити нічого з хати (давати чи брати в борг, щоб «не жебракувати цілий рік»), шити, прати, рубати.
Після вечері могли діти навідували родичів, хрещених, несли їм обрядову їжу, гостинці, примовляючи: «З святами, будьте здорові, зі Святим вечором. Просили батько й мати прийняти вечерю». На Поділлі могли сусідам носити поминальну вечерю за померлого родича, і тоді у відповідь треба було прочитати на спомин душі «Отче наш». А на Гуцульщині так вшановували не менше шести душ ще перед вечерею, а тільки потім приймалися за Багату кутю.
На Святвечір подекуди вже колядували як у сім’ї, так і на вулиці. Наприклад, на Галичині могли ходити ввечері. У церкві справляли службу, а потім починались колядування, коли священник проголошував про початок сільської коляди. Колядники снували від хати до хати, співали «Бог предвічний народився», і їм давали фрукти, полотно, овес, жито тощо. Наколядоване зносили в одне місце, а то і продавали, щоб бідним щось придбати, віддавали гроші й на церку. А підлітки, які колядували окремо, ходили як «ангели», групи з «дідом», «пастирем» і за колядку отримували собі пряники, горіхи, яблука, а гроші віддавали на церкву.
Перед Різдвом люди уважно підмічали погодні прикмети, щоб прогнозувати врожаї. Як на Багату кутю зоряне небо, то вродить горох, а кури добре нестимуться. Спостерігається місячна ніч — вродять баштанні культури. Як на деревах помітна ожеледь, то можна сподіватись на врожай садовини й горіхів. Сніг піде — яблука вродять. Якщо після вечері небо чисте, буде сухе і врожайне літо.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за 2000−2020 роки
Читайте також: Щедрий вечір: величальні співи, бешкети Маланки та ворожіння на майбутнє напередодні Старого Нового року