Історія українського фарфору — одна із найцікавіших сторінок у вітчизняній культурі. Сьогодні мова піде про Кам'янобрідський фаянсововий завод, який випускав дивовижно гарні сервізи. Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь колекціонерки про українську «щедрівку в фарфорі та фаянсі».
У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про фаянсовий посуд, який вражає вишуканістю та красою.
- Першою людиною у фарфорово-фаянсової династії в Кам'яному Броді був Зельман Зусьман, який заснував тут завод у 1874 році, а продовжив її по закінченню Віденського університету його син — Айзік-Фішель (Фелікс) Зельманович Зусьман. Айзік Зусьман розширив на Кам'янобрідському фаянсовому заводі виробництво, запросив фахівців з Німеччини. До 1892 року тут близько 200 працівників випускали фарфор з використанням саксонських деколей і фарб. Продукція реалізовувалася в Німеччину, Польщу, Австрію. Проте 6 серпня 1892 року на заводі сталася сильна пожежа. На щастя, виробниче обладнання було врятовано. Айзік додатково закупив закордонне, що дозволило не тільки підвищити якість продукції, але і механізувати ручну працю. Завод знову відбудовували, але в борг, який господар виплачував протягом 10 років. Підприємство швидко набирало темпи зростання обсягів виробництва, випускаючи вази, тарілки, сервізи, малу пластику та інші вироби. Айзіка Зусьмана називали на Волині королем фарфоро-фаянсової справи. А у 1916 році, знову спалахнула пожежа. Тільки через десять років після пожежі завод реконструювали. Вироби цього періоду сьогодні зустрічаються нечасто. В основному, це вази і тарілки, прикрашені об'ємними квітами і розписані вручну. Новим випробуванням для заводу стала Друга світова війна. Під час боїв були знищені машинне відділення і маховик машини.
Повернення заводу до життя після страшних випробувань було справжнім дивом. Запуск виробництва здійснила група справжніх ентузіастів на чолі з директором Йосипом Тальком, який до війни був головою Кам'янобрідського колгоспу. Масштабне відновлення почалася тільки в 1952 році з приїздом новопризначеного директора Сави Міндашірова. Подолавши опір керівництва галузі, він зумів довести доцільність масового випуску посуду в Кам'яному Броді: близько розташовані сировинні ресурси, досить проточної води, поруч — залізниця. Були виділені кошти для побудови цехів. Цехи оснастили новою технікою, встановили механізовану сушку, напівавтомати для формування фаянсових виробів. У 1967 році підприємство досягло обсягів дореволюційного випуску. Білосніжні тарелі, різноманітні сервізи, розписані райдужними узорами, з барвистим дизайном, практичні в побуті набори посуду з маркою Кам'янобрідського фаянсового заводу протягом десятиліть мали попит і розходилися по всій країні.
Читайте також: «Поринути в атмосферу зимової казки та очікування див мені допомагають спогади із дитинства», — майстриня Марія Румілова
— Цікаво.
- Справжній розквіт місцевого фаянсового виробництва пов'язаний з приходом на посаду головного художника заводу Асі Мікеєвої в 1963 році. Творчість Мікеєвої в сузір'ї українських майстрів займає гідне місце. Вона по-особливому вміла бачити красу.
Це була людина, пристрасно закохана в поезію життя, у творчу працю, в душі якої було невичерпне джерело молодості, любові, людяності та добра.
Про Асю Сергіївну Мікеєву (10 березня 1932 — 5 липня 2012) в Кам'яному Броді досі розповідають всі, хто пов'язаний із заводом. Кажуть про її пристрасну закоханість в фаянс, про її невичерпну фантазію, про те, як народжувалися різноманітні форми, про величезну кількість задумів. І кожен раз вони ставали все сміливішими.
— Що було для неї джерелом натхнення?
- Це міг бути візерунок на рушниках або старовинний глечик, чи рідкісний поліський жіночий костюм, або дівчина, що прийшла до криниці набирати воду. А траплялось просто її увагу привернуть метелики над квіткою. Одних тільки ескізів у неї набиралося величезна кількість. А їй все здавалося мало.
— Дизайн сервізів і досі не втратив актуальності. Чи не так?
- Цього сезону в моду увійшов посуд у формі фруктів, овочів та листя, а наймоднішим елементом природного декору стали гриби. Скандинавський стиль відрізняють близькість до природи, продуманий мінімалізм та витончена простота. Співзвучний цьому стилю є столовий сервіз (на фото вище), що випускався в маленькому містечку ще у 1980 — ті роки.
А от ваза з кришкою, яка символізує достаток у селянській хаті — для сметани, при ній шість тарілочок для млинців.
— Як відрізнити порцеляну від фаянсу?
— Фаянс являє собою щільний дрібнопористий черепок білого кольору, покритий глазур'ю. Для виготовлення використовують майже такі ж компоненти, що і для фарфору, але в інших пропорціях. Як відрізнити кераміку від фаянсу? Подивіться виріб на світло. Фаянс абсолютно непрозорий і завжди покритий глазур'ю, а порцеляна, як правило, напівпрозора, відповідно, тонкостінні вироби можуть частково просвічуватися. Легенько постукайте по чашці або тарілці, навіть при легких дотиках порцеляна починає дзвеніти, у фаянсу звук глухіший.
Читайте також: «Користуючись посудом з півником, ви програмуєте себе на успіх і багатство», — експертка з фарфору Людмила Карпінська-Романюк
— У 1976 році Кам'янобрідський фаянсовий завод відзначив своє сторіччя. Яка була його доля у подальшому?
— «Нині, — розповідала у 1986 році Ася Сергіївна журналісту обласної газети А. Янушевському для фоторепортажу „Сонячні розписи“, — мені стало працювати легше. Маю кілька помічниць. Після закінчення Миргородського керамічного технікуму до нас приїхали випускниці Любов Горбань й Людмила Жила-Райковська. Дівчата обдаровані. За короткий час вони створили до десятка зразків, що вже випускаються серійно».
Після закінчення вишу був направлений на Кам"янобрідський завод художник та скульптор Василь Грицак, який згодом став головним художником мануфактури. З дитинства Василь брав у руки пензель, глину і малював, ліпив. Поклик талановитих предків минулих віків привів Василя Грицака в 1983 році на відділення художньої кераміки Львівського державного інституту декоративного-прикладного мистецтва, який він закінчив у 1988 році. На заводі він впровадив у виробництво чимало нових наборів, сервізів, ваз тощо.
Тоді ніхто не міг припустити, що наближаються складні та важкі часи. На жаль, Асі Сергіївні, як і іншим фарфористам України, довелося пережити занепад рідного підприємства, подібна гірка доля спіткала всі фарфоро-фаянсові заводи.
Остання реконструкція на заводі була розпочата через рік після її відходу на пенсію. Коли художню службу очолила Людмила Райковська, стиль декорування повністю змінився (1999 — 2009). Поруч працювали Яна Баргілевич та Ліля Корнілова, з дитинства закохані у прекрасне. Чудовий дивосвіт фарфористки втілювали в своїх виробах, щоб ожили вони усіма кольорами веселки, зацвіли різнобарв’ям квітів.
Читайте також: «Квітковий посуд створює в оселі особливо затишну атмосферу», — експертка з фарфору Людмила Карпінська-Романюк
Майстрині намагалися знайти те неповторне, своє, притаманне їхньому світосприйманню і відчуттю. І талант, який їм послала доля, допомагав у творчій праці. Чарівний посуд неодмінно приваблював покупця і додавав йому настрою. «Хто останній?» — таке запитання завжди можна було почути в немалій черзі за виробами Кам'янобрідського фаянсового заводу. І справа не тільки в тогочасному тотальному дефіциті столового посуду. Покупцям імпонував художній смак, з яким виготовлені сервізи, набори для кави, салатниці, а також те, що асортимент продукції на заводі щороку оновлювався. Адже фаянсовий посуд витриманий у стилі заміського будинку. Округла, класична їх форма є класикою у світі фаянсу. Абсолютною родзинкою стали кольори, що красиво поєднуються.
Ася Мікеєва до останнього вірила в те, що її рідний завод оживе. Понад 500 білосніжних оригінальних зразків посудних наборів, розмаїття сервізів, розписаних веселковими візерунками, декоративних блюд й інших виробів, практичних у побуті, що тиражувалися великими й малими серіями, розходилися по всій країні, але… Навесні 2009 року після кількох перепродажів Кам'янобрідський фаянсовий завод зупинився остаточно, його обладнання стало металолом. А через пару років, коли весь брухт вирізали й вивезли, перетворився в руїни, що залишилися від колишньої слави мануфактури, що була відома у багатьох країнах світу.
Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь Людмили Карпінської-Романюк про вишукані фарфорові сервізи із зимовими мотивами.
Фото у заголовку: Л. Корнілова. Сервіз для кави «Голубий ірис». Кам'янородський фаянсовий завод. 1998
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк