Медики. Яка професія може бути більш мирною? Але під час війни вони вступають до лав ЗСУ, щоб рятувати життя на фронті. Аліна Іванова ще у школі визначилась з майбутньою професією, то ж відразу пішла навчатись в Херсонський базовий медичний коледж і отримала медичну освіту. Під час проходження практики в обласному онкологічному диспансері ще студенткою їй запропонували після закінчення коледжу повернутися саме сюди. Тому одразу після отримання диплому вона влаштувалася на роботу в заклад. Пропрацювала півтора роки в абдомінальному та урологічному відділеннях, у відділенні паліативної допомоги. Повномасштабна війна застала дівчину на робочому місці, повідомляє Дніпровський ліцей Білозерської селищної ради.
«24.02.2022 року ми саме були на чергуванні, і після перших вибухів одразу всі зрозуміли, що до чого. Працювати стало тяжко, дотримувалися стерильності було просто неможливо. Вся допомога, перев’язки відбувалися в бомбосховищі на території лікарні. Після 10 квітня пацієнтів майже не було, люди просто не могли доїхати до лікарні. 26 квітня я вперше спробувала виїхати з Херсона, але всю колону на Бериславському напрямку не випустили солдати рф та повернули назад… Але через тиждень все-таки я та ще троє моїх колег виїхали до Кривого Рогу. Спочатку було не по собі, тому що в містах віддалених від бойових дій, все добре, наче і немає війни.
У Кривому Розі я також влаштувалася в онкологічний диспансер, але у відділення мамології на три місяці. І саме в цьому місті я намагалася потрапити до лав ЗСУ. Все почалось з того, що я добровільно пішла до військкомату, з документами. З останніх був лише паспорт та диплом про освіту, але мені буквально за 20 хвилин зробили тимчасове посвідчення і сказали чекати.
І саме в Кривому Розі я мала потрапити до складу 77 бригади, але все склалося по-іншому. Чекала я хоч якихось повідомлень місяць, але так і не дочекалась, ніхто не дзвонив. Одна із моїх колег, з якими ми виїхали з Херсона, одразу поїхала у Львів, де влаштувалася в приватну клініку онкологічного профілю та запропонувала місце роботи мені там. І після невдалих спроб з військкоматом я також поїхала у Львів".
Та на роботу в приватну клініку Аліна не пішла, а волонтерила на вокзалі у медичному пункті, і паралельно ходила до військкомату та робила всі необхідні документи.
«Батькам я нічого не говорила. А вже просто поставила перед фактом. І після чергових спроб все ж таки вдалося.
Навчали нас бойові інструктори, яких списали після поранень. Місяць минув дуже швидко, нас розділили на фахову підготовку, хто на снайпера, хто на кулеметника, я як і планувала — на бойового медика, фах зайняв ще тиждень часу. Вже на БЗВП (базова загальна військова підготовка) я познайомилася з найкращими. По закінченню фахової підготовки ми поїхали по бойовим бригадам. І саме з цього моменту, я зрозуміла, що герої вмирають. Перший вихід — я зловила ступор, відійшла вже коли закинули в окоп та почула, що Воха (стрілець з нашої групи) в паніці та крові, намагається також залізти в укриття. Й перша моя практика на полі бою була саме ця ситуація. Розповідати про такі моменти не можу…
Читайте також: «Коли окупанти підходили впритул, „Фін“ викликав вогонь на себе»: поранений воїн ЗСУ 14 днів один утримував позицію під Кліщіївкою
Але зазначу деякі показники та надання допомоги, які я писала на формі, щоб передати поранених на евакуацію. І це лише один поранений, а таких сотні тисяч.
Думки, які кожного дня: якщо я жива, то сьогодні знову замість мене, загинув хтось інший. А слова «бережи себе» не допомагають і нічим не допоможуть. Це пекло, після якого ти або не повернешся, або повернешся, але скалічений, як фізично, так і морально".
Аліна часто збирає кошти на аптечки для своєї частини, бо ті, що надходять, зовсім не відповідають вимогам і не врятують солдата.
Раніше «ФАКТИ» писали про бойових медиків, їх роботу на передовій та підлість ворога: «Нас кидало на всі боки. Усім пораненим було дуже боляче».