Відомий експерт Максим Майоров розповів, навіщо росія обстрілює мирні міста України.
«У світі міжнародної політики та масмедіа людські трагедії та порушення декларованих прав держав і народів, на жаль, не заслуговують на якусь універсальну і стабільну реакцію.
В теорії, недоторканість (свободи, кордонів, життя) — абсолютна, а злочин проти неї — це завжди злочин. На практиці ж все залежить від репутації порушника та жертви.
Якщо порушник міжнародного права слабкий і вразливий, як Саддам або Слободан, то справедливість і необхідність покарання не викликає сумніву. Якщо ж агресор — це ядерна держава, то одразу ж вмикається режим «не все так однозначно». Дипломатія — краща за війну, і так далі.
Аналогічно і з жертвою. Її страждання — не абсолютні, а відносні. Відносні щодо готовності чи не готовності інших співчувати. Адже емпатія — це не риса, а ресурс. Не можна співчувати однаково всім на світі. Щоб перейнятися долею когось одного, доводиться забути про когось іншого. Фокус уваги та співчуття може бути стабільним, а може й дрейфувати з об’єкта на об’єкт.
Зовнішнє сприйняття страждань різних народів чимось нагадує відмінність у побутовому ставленні до схожих проблем різних людей. Якщо десь надворі бачать охайно вбраного непритомного незнайомця — інстинкт підказує допомогти. Інша справа — явний з вигляду волоцюга, для якого подібна ситуація перехожими сприймається, зазвичай, як «нормальна». Різниця у ставленні до об’єкта випливає з його репутації — часто суб’єктивної і невиправданої.
Країни, які стають жертвами несправедливості можуть викликати сплеск міжнародного співчуття і підтримки. Але гнів та милосердя притуплюються, коли трагедія перетворюється на рутину. Безсилля запобігти біді раціоналізується у перекладанні відповідальності на жертву. Мовляв, страждає через свою «неблагополучність». Як волоцюга.
Явна мета систематичних варварських бомбардувань України — перетворити її на такого собі міжнародного волоцюгу, страждання якого є «нормою». Бо якщо це «норма», то немає підстав боронити, мститися чи притягати до відповідальності.
Справді, якщо бомбардувати Україну — «нормально», то отримувати за це удари відплати, санкції та осуд — це «ненормально». Якщо ворожі дії Росії — «рутина», то жорстка на них реакція — «сенсація». Бо ж без злочину розривається і причинно-наслідковий зв’язок «злочин-покарання». Такий стан речей добре сформульований у жартівливій максимі: «а нас за що?».
На жаль, ми ніяк не можемо запобігти рутинізації російської агресії. Однак, до чого нам варто прагнути — це баналізації війни на російській території. Зробити цілі на території РФ — звичними, а обурення лаврових на міжнародних майданчиках — нудними. Домогтися формування усталеної думки про Росію в світі: це та країна, яку (всім) можна бомбардувати. Як Ірак, Сирію або Газу.
Перетворення першої за пихатістю країни в світі на чергового міжнародного волоцюгу, страждання якого є нормою і неважливі, — це не просто акт помсти. Це психологічне розширення вікна можливостей для наших союзників. Теперішніх і всіх майбутніх", — написав він.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.