Мабуть, в Україні не знайдеться оселі, де б не було хоч одного майолікового виробу. Набори для вареників, пампушок, галушок, млинців, напоїв створюють особливий колорит, коли за столом збираються родина та друзі.
Про українську майоліку «ФАКТАМ» розповіла колекціонерка та дослідниця історії вітчизняних фарфору та кераміки Людмила Карпінська-Романюк.
— Одна з моїх улюблених робіт — набір для вареників «Рушничок» художника Васильківського майолікового заводу Віктора Коваленка (на фото у заголовку), — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — До його складу входять ваза для вареників з кришкою, сметанниця, малі та великі круглі миски. Орнамент з рослинними мотивами стриманий та вишуканий водночас.
Читайте також: «Чайний сервіз „Бутон“ — візитна картка Баранівського фарфорового заводу», — колекціонерка порцеляни Людмила Карпінська-Романюк
— Що являє собою майоліка?
— Це мальована та полив’яна кераміка. Майоліка — один з найбільш поширених і художньо цікавих різновидів декоративного мистецтва, що має дуже давню історію. Майоліка відома з часів Древнього Єгипту. В Україні мальована кераміка була популярна здавна. У минулому столітті основним підприємством з виробництва художньої кераміки в Україні був Васильківський майоліковий завод у Київській області. Вироби, що виготовлялися з випаленої глини з використанням розписної глазурі, відзначалися особливою лаконічністю форм, вишуканістю золотисто-коричневих й зелених полив, розмаїттям способів декорування. Третину асортименту становила мала скульптура, решту — декоративний та побутовий посуд й сувенірна мініатюра.
Після заснування підприємства у 1934 році на базі артілі, яка виробляла простий глиняний посуд, за короткий час вироби майстрів Київщини здобули широке визнання. Мистецтво майоліки ввійшло практично в кожен дім. Куманці, набори для води й вина, що виготовлялись на заводі, мали популярність не тільки в Україні, але й у різних країнах світу: у США, Канаді, Англії, Франції, Бельгії, Фінляндії. Вітчизняною майолікою захоплювалися на міжнародних виставках декоративно-ужиткового мистецтва.
У 1960 роках випускалося понад мільйон виробів з гончарної глини, вкритих поливою чи розписаних керамічними фарбами та випалених за температури близько тисячі градусів. Вишукані, шляхетно декоровані майолікові сервізи мали підвищений попит у покупців, адже є окрасою хатнього інтер’єру.
— Важливий фактор, що сприяв популярності майоліки, мабуть, і доступна ціна?
— Так. Наведу рівень цін наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років. Столовий сервіз «Вечір» з 10 предметів, а саме: глека, макітри, чотирьох мисок та такої ж кількості чашок, коштував 13 карбованців 50 копійок. Миска обходилася сімейному бюджету до одного карбованця, набір для квасу «Жовтий», глек та дві кварти у формі глека — 3 карбованці 65 копійок.
— Цікаво!
— Провідними художниками Васильківського майолікового були Михайло Денисенко, Валерій та Надія Протор’єви, Неллі Ісупова. Заслужений майстер народної творчості України Григорій Денисенко -- учасник численних мистецьких виставок.
Розроблені ним зразки масової продукції йшли у виробництво та значною мірою визначали «обличчя» Васильківської майоліки. Творча спадщина художника вражає своєю різноманітністю — це ужитковий та декоративний посуд, тарелі, блюда, декоративні та скульптурні композиції, оздоблені традиційним ріжкованим розписом, фляндрівкою, гравіюванням, ліпленням.
У 1949 році знаний український художник, маестро васильківської майоліки Михайло Денисенко, троюрідний брат Григорія Денисенка, став головним художником Васильківського майолікового заводу на Київщині. Протягом 30 років справжній подвижник народної гончарної справи Михайло Денисенко усі свої сили й натхнення віддавав творчій праці на заводі, відроджуючи автентичні традиції виготовлення та оздоблення васильківської кераміки. Саме завдяки праці Михайла Денисенка та його колег Васильківський майоліковий завод з рядового підприємства перетворився на всесвітньо відомий центр виготовлення самобутніх виробів народного гончарного мистецтва з неповторним українським національним колоритом.
— Для оздоблення виробів Михайло Денисенко застосовував засоби, властиві народному гончарству: ліплення, гравіювання, декорування кольоровими поливами, але перевагу надавав розпису, в якому найповніше реалізовував свій хист живописця, — продовжує розповідь Людмила Карпінська-Романюк. -- Більшість розписів виконані технікою ріжкування, яке робиться різнобарвними глинами. Використовував майстер і стародавню фляндрівку. Це особливий декоративний ефект, коли створюють розписи блискучими поливами по темному матовому тлу. Не менш цікавими є теракотові вироби, прикрашені різноманітними композиціями.
Вироби васильківчан були надзвичайно популярні як сувеніри та подарунки. В наборах для вареників подружжя Протор’євих переплітаються чудасія та фантастика.
У фірмовому магазині на Хрещатику в Києві часто можна було бачити іноземців, які виявляли увагу до васильківських сувенірів і залюбки купували їх, віддаючи перевагу зазвичай мініатюрам. Та це й зрозуміло. Приїжджий бажає мати якусь необтяжливу «дрібничку» з яскраво вираженими національними прикметами. Й саме такі — майолікові твори Протор’євих. Зокрема, їхні мініатюрні вазочки, кухлики, мисочки…
— Це справді гарно.
— Художньо витончені та самобутні, вони сприймаються, немов коштовності, мистецькі мінішедеври, майолікове диво. Протор’єви розпочали свій творчий шлях у Василькові 1950 року після закінчення Київського училища прикладного мистецтва, вся енергія й час були ними віддані творчості. Осяяні мрією, долали незгоди, експериментували. Упродовж кількох десятиліть вони гідно репрезентували художньо довершену, в найкращому розумінні новаторську васильківську майоліку, а відтак і одну з оригінальних художньо-стилістичних граней сучасної української кераміки в цілому. За майже чотири десятиліття творчого тандему митці створили тисячі різноманітних виробів: посудні форми, вази, тарелі, зооморфні скульптури, фігурні композиції, безліч химерних і фантастичних звірів.
У Національному музеї українського декоративного мистецтва зберігається найбільша колекція творів васильківських митців — понад 1500 предметів.
З початку 1960 років Васильківський майоліковий завод був одним з провідних підприємств української художньої промисловості.
Вироби з майоліки чудово вписуються в сучасний спосіб життя: зазвичай їх можна ставити в духовки (газові та електричні), мікрохвильові печі, а також мити в посудомийних машинах. Майоліковий посуд не вбирає запахів. А якщо раптом розбивається, розлітається не на дрібні небезпечні уламки, а на досить великі та негострі (порівняно зі склом) черепки. Тож якщо в будинку є діти, то посуд із глини стане гарним рішенням з погляду безпеки.
Раніше Людмила Карпінська-Романюк розповіла «ФАКТАМ» про історію лялькових сервізів, які створювались на вітчизняних фарфорових заводах.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк