Популярна акторка гумористичної студії «Мамахихотала», ведуча проєктів «Ранок вдома» і «Я не забуду» («Дім») Ірина Хоменко зізнається, що велика війна загострила всі її почуття. Разом з двома маленькими дітьми вона лише на перших два місяці повномасштабного вторгнення залишила Київ. Потім повернулася, щоб бути разом з чоловіком, продовжувати виходити в етер та виступати з концертами для військових.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Ірина Хоменко пригадала життя у підвалі, страхи сина та мрію, яка була перервана великою війною.
— Ірино, ми розмовляємо напередодні другої річниці великої війни. Що ви зараз відчуваєте?
— Мабуть, як і багато інших українців, я не могла собі уявити, що мені доведеться жити у такі часи. Я стикнулася з наслідками війни ще у 2017 році, коли ми їздили до Словʼянська. Тоді я вперше на власні очі побачила наслідки «русского мира» — розбиті будинки, понівечені дороги, зруйновані села. Памʼятаю, повернувшись додому, вирішила, що мій син — тоді Дамиру було два роки — ніколи не розмовлятиме російською мовою.
— Яким було ваше 24 лютого 2022 року?
— У мене був ранковий етер на каналі «Україна». Памʼятаю, виїхала з дому о третій ночі і, проїжджаючи заправку, подумала, що ввечері треба заправити повний бак. На каналі одразу пішла у гримерну — вона знаходилася у закритому місці, вікон не було. Мені зробили зачіску, я красиво одягнулася й була вже готова працювати. Новин я не дивилася та геть нічого не чула. У цей момент дзвонить мені керівниця проєкту, каже: «Іро, сьогодні відміна, швидко збирайся та їдь до своєї сімʼї». У ту ж мить подзвонив чоловік: «Їдь додому, будемо все вирішувати». Я глянула новини та скам'яніла від жаху. Ще якусь мить не могла повірити, що все це насправді!
— У вас була вдома зібрана «тривожна валізка»?
— Ні! Поки я їхала додому, казала чоловіку по телефону, що зібрати. В основному це були дитячі речі. Ми поїхали до батьків чоловіка, вони живуть за містом, між Броварами та Борисполем. На щастя, у них був підвал, де ми й провели три тижні. І весь цей час над нами літала авіация, чулися вибухи та артилерійські обстріли.
Читайте також: «Син закричав: „Мама! На нас їдуть танки!“»: зірка серіалу «Слід» про випробування під час великої війни
— Як сприйняли все це діти?
— Тепер я розумію, що не мала права нічого від них приховувати. Я не розповідала Дамиру про можливість війни. Памʼятаю, у понеділок, 21 лютого 2022 року, я забрала сина зі школи раніше, бо у нього дуже боліла голова. Дорогою у машині він сказав, що однокласник налякав його, що буде війна, у школу вцілить снаряд і вони всі згорять живцем. У вівторок Дамир теж дуже нервував і боявся, що залишиться у школі без мене. Коли ми вже їхали до свекра зі свекрухою й Дамир тримав на руках нашу кицьку Теффі та кульок з рибками, я йому говорю: «Сонечку, війна». А він повернувся до мене зі сльозами на очах і каже: «Я такий радий, що не в школі! Бо якби снаряд влучив у клас, я помер би без тебе».
— Ви не планували поїхати з дітьми за кордон?
— Від початку повномасштабного вторгнення три тижні ми просиділи у підвалі. А я все вірила, що це от-от скінчиться. Потім, коли почали підривати мости, ми виїхали на Вінниччину до родичів чоловіка. І до травня просиділи у селі. Я безмежно вдячна брату чоловіка, який віддав нам повністю будинок. А виїжджати за кордон… Я б не наважилась залишити чоловіка. За цей час я зрозуміла, наскільки важливо нам бути разом. Знаєте, гадаю, тепер, коли даєш обіцянку у шлюбі про підтримку одне одного, треба вставляти «бути разом у війну та в мирні часи». Тому що так і проявляється згуртованість. Мені важливо, що ті страшні перші місяці ми з чоловіком були разом. Аврорі тоді було півтора року, і, якби я поїхала, вона б не знала тата. І для Дамира було важливо бачити обох нас поруч.
— Вже у травні 2022 року ви повернулися до Києва.
— Я весь час дуже хотіла додому. Ще у селі почала працювати дистанційно — записувала для «Ранку з Україною» онлайн-інтервʼю з зірками. Все було налагоджено: діти півтори години гуляли на вулиці, а я працювала. У травні повернулися до Києва, а в червні почали виходити в етер зі студії. Памʼятаю, 10 липня я провела ранішній етер, а ввечері нам повідомили, що канал «Україна» закривають. Наступні два тижні я була в депресії — у країні війна, я залишилася без роботи, незрозуміло, куди далі рухатись. І тут мені подзвонили з каналу «Дім», запропонувавши роботу у ранковому шоу. Це був наче ковток свіжого повітря.
— Зараз ви ще й ведуча власного проєкту «Я не забуду».
— Це дуже душевний проєкт, кожна історія якого мене не відпускає. Журналістки знаходять героїв, розмовляють, дізнаються їхні історії, а потім віддають матеріал мені. Я починаю читати сценарій за три дні до запису. Для мене це складний час, я намагаюся, щоб дітей тоді не було вдома, бо я ридаю під час читання цих історій. Мене охоплюють почуття болю, ненависті до наших ворогів і одночасно гордість за незламних українців. За день до зйомок я перечитую сценарій та знову плачу. Коли до студії приходять герої, я плачу з ними, наче переживаю знову й знову їхній біль.
— Що у ваше життя вже ніколи не повернеться?
— Нормальний сон. Я сплю з годинником, який сповіщає про повітряну тривогу. І навіть коли він не спрацьовує, прислухаюсь, чи нічого не летить. Це вже на підсвідомості, й, мені здається, ніколи не пройде.
— Ви ходите до укриття?
— Наше укриття — це паркінг, але йти туди пʼять хвилин і можна не встигнути. Так вже було, тому, коли повітряна тривога, ми йдемо у коридор, де є три стіни, та сидимо там. Дітки знають, що треба робити, й дивляться мультики, які ми спеціально зберігаємо на планшеті.
— Відомо, що гумористична студія «Мамахихотала», де ви граєте, відновила концерти.
— Насправді ми відновили роботу ще з серпня 2022 року, коли почали виступати перед нашими захисниками. Але навмисно не стали про це говорити, аби не наражати їх на небезпеку. Я памʼятаю перші концерти, для яких ми спеціально написали воєнні мініатюри. Хлопці приходили зі своїми рідними, сміялися. Це й для нас була особлива терапія, бо ми відчували, що потрібні. Відтоді ми регулярно виступаємо, збираємо гроші на автівки та зараз розмірковуємо про тур містами України.
— Багато хто каже, що перестав планувати майбутнє.
— А я не втрачаю надії. Під час повномасштабного вторгнення виповнилось 10 років нашого шлюбу і 15 років, як ми з чоловіком разом. Ще до великої війни планували, що 15 років зустрінемо десь в екзотичній країні, а потім відсвяткуємо 10 років. Але, зрозуміло, все це відклали. У мене взагалі зараз принцип: якщо я щось дозволяю собі купити, то на таку ж суму задоначу. Виключення — Дамир та Аврора й всі їхні потреби. Планую, що влітку я відвезу дітей на море. А ось коли закінчиться війна, вже поїдемо разом з чоловіком.
Читайте також: «Не залишилось страху і тривоги»: популярний актор та телеведучий про виклики великої війни
— До речі, звідки такі красиві імена у дітей?
— У 2014 році, коли почалася війна, я була вагітна Дамиром. Памʼятаю, як тоді сказала, що мені потрібне імʼя, яке буде дарувати мир. Так зʼявився наш Дамир — даруючий мир. Коли була вже вагітна донькою, ми з сином читали багато книжок. Імʼя Аврора обрав він сам. Зізнаюсь, до великої війни хотіла народити третю дитину, але зараз мені страшно на це зважитись.
Раніше переможниця 12-го сезону кулінарного шоу «МастерШеф» 25-річна Валерія Матрохіна з Луганська розповіла «ФАКТАМ» про втечу з Ірпеня на початку великої війни, бажання піти з проєкту та страву на день Перемоги.