Про те, як відбувається анонсований українським військовим керівництвом відхід Сил оборони з Авдіївки, де російські війська, чисельність яких перевищує там наші в 7 разів, оточують місто, написав в соцмережі боєць ЗСУ 110 ОМБР Віктор Біляк.
«Легендарний укріпрайон, в\ч „Зеніт“. В попередньому дописі я писав, в яких умовах нам доводилося нести службу. І отож, це все дійшло до критичної точки», — пише оборонець.
«Збереження особового складу, вивіз зброї та обладнання, грамотне мінування та спалення тих залишків, які ми називали позиціями. Гарно було б, але ні.
Як і в політиці, ніхто не любить не популярних рішень. Вивід особового складу, ні, інше діло, героїчна оборона. За це можна і підвищення отримати.
Було дві спроби виходу. В першу ніч, 14 лютого, пішла перша десятка. Якій довелось вступити в стрілецький бій. Артилерія вже була наведена. Тільки троє поранених добралося назад. І якщо двоє добралося по темноті, то евакуація останнього відбулася вже зранку. І я, та ще троє добровольців, його несли. А день, це не той час для переміщень, та ще й таких важких. І як закономірний результат — з одного пораненого стало нас ще 4. І це мені ще дуже повезло, що не втратив рухливість, а лишень отримав посмішку Джокера.
Окей. Новий день, нова темнота. Генплан — або пан, або пропав. Формувались нові групи. Я не вникав. Так як сказали, що за пораненими приїде коробочка. Розслабився.
Вирушали групи, одна за одною. На вулиці видимість була нульова. Це було тупо виживання. Кілометр по полю. Та купка котиків сліпих, керованих дроном. Ворожа артилерія. Дорога в Авдіївку всіяна нашими трупами.
Чекати евак я не лишився. Очолив групу, та вирушив в невідомість. Накрили. Проєбав групу. Але в кінцевому результаті, добрався до точки. І як перші групи повмирали, стикаючись з ворогом, то наступних повели вже трохи в обхід. Це і дозволило тим, кому повезло, вийти.
Евак не приїхав. Остання група покинула бункер. А цей діалог по рації ранив нас в самі наші глибини:
Поранений: А що, еваку не буде?
Командир: Ні, не буде, залишайте 300 та спалюйте все.
Він не знав, що говорить з пораненим. Залишилось як мінімум шість чоловік. І так само, було важко читати їхні повідомлення в чаті в «Сигналі». Їхній відчай та приреченість. Це завжди залишиться в нас. Гинуть самі сміливі.
І тепер, після всіх жахів. Будучи повністю виснаженими, пораненими та з мінімальною кількістю речей. І хоч ми й в Авдіївці, та готові на відхід. Командування далі тягне. Та навіть, готове привезти БК та припаси, та залишити нас помирати.
110 ОМБР 1 батальйон, 2 рота. Help!".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.