Попри війну, українські спортсмени беруть участь у міжнародних змаганнях і виборюють там перші місця. Українські паралімпійці у складі збірної команди спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату та порушеннями зору успішно виступили на етапі Кубка світу з зимових видів спорту — лижні перегони та біатлон. Він проходив із 31 січня по 4 лютого 2024 року у місті Мартелло, Італія. Участь взяли спортсмени з 21 країн світу. Українська збірна здобула 25 медалей й стала найкращою серед інших у підсумковому заліку етапу.
Найбільшу кількість золотих нагород виборов Олександр Казік з Вінниччини, який виступає із гайдом Сергієм Кучерявим у класі спортсменів з порушенням зору. Він тріумфував на всіх трьох стартах біатлону — спринті, гонці на середню дистанцію та спринті-персьюті, що дебютує в сезоні 2023−2024 на рівні Кубка світу.
— До змагань почав підготовку ще із літа. Були збори у Західному реабілітаційному центрі на Львівщині, де є ролерна траса, спортзали, — розповідає «ФАКТАМ» Олександр Казік. — У листопаді поїхали до Фінляндії, аби кататись на лижах, тому що там раніше, ніж в Україні, випадає сніг. Всі тренування йшли за планом. Добирались до Італії автобусом, подолати дорогу у 1200 кілометрів було непросто.
— Наскільки мені відомо, напередодні ви ще й захворіли…
— Так, це правда. Під ранок я відчув, що в мене пече у горлі, а невдовзі до цього додався кашель, слабкість у тілі. Тому деякі гонки довелось пропустити. Я зробив акцент на біатлонних дистанціях, які мені даються краще, ніж лижні гонки. Ці дисципліни цікавіші, тому що турнірна таблиця лідерів може змінитись у будь-яку мить, залежно від того, хто як відстрілявся.
— Які враження від лижної траси у Мартелло?
— Вона складна, особливо для незрячих спортсменів, яких я представляв. А все тому, що багато поворотів. Ба більше, вона знаходиться на висоті 1700 метрів над рівнем моря, тому менший вміст кисню у повітрі. Й від цього самопочуття так собі, швидкість уже не та. Скажу простіше — ми не пристосовані до такого, бо живемо на нижчій висоті.
А самі умови були хороші — снігу багато, тепло… Вдячний своєму гайду, бо у нас розуміння на 100 відсотків. І все вдалось. У вправі спринт на 7500 метрів я став першим, у спринті-персьюті теж здобув золоту медаль, у гонці на середню дистанцію — 10 кілометрів — також «золото». До речі, спринт-персьюті — особлива гонка, бо ми бігли два старти. На першому вираховують по часу, хто як фінішував. А потім той часовий виграш додають чи віднімають в наступному. Тобто, якщо ти на першому старті виграв 15 секунд, то наступний почнеш на стільки ж раніше. Випробування не з легких, бо мусиш весь день бігати.
— Кому присвячуєте свої перемоги?
— Зараз всі наші досягнення мають бути тільки заради нашої держави та її воїнів. Кожного разу, підіймаючись на п'єдестал, в мене одна думка: «Якби не українські бійці-титани, я б просто не мав можливості бути тут і робити свою справу». Дуже багато спортсменів зараз на війні, є ті, котрі загинули. Коли я повернувся з Італії, в моїй громаді хоронили мого друга дитинства, якого вбили російські окупанти. На жаль, я не встиг на кілька годин на його поховання. Дуже боляче…
— Вдома вас уже привітали з тріумфом?
— Так, моя мама спекла мої улюблені пиріжки. Але мушу себе обмежувати в них, щоб тримати форму. Для мене ідеальна вага — 75 кілограмів.
— Олександре, як давно займаєтесь парабіатлоном та лижними перегонами?
— Коли я мав йти у перший клас, в мене різко впав зір… Куди мене батьки тільки не возили, всі світила медицини оглядали. Але результатів це не давало. Тільки гірше ставало. Навіть не відстані протягнутої руки нічого не бачив. Медики категорично забороняли займатись будь-яким спортом, де є силові навантаження. То я грав тільки на баяні. Весь мій спорт…
Але коли вчився у дев'ятому класі у райцентрі Бар, що на Вінниччині, до нас завітав тренер з біатлону однієї з ДЮСШ Марцин Кучерявий. Він займався із дітьми, в яких фізичні вади. Я так загорівся! Але лікарі знову заборонили фізичні навантаження. Проте я був наполегливий і сказав матері, що хочу і буду! Так і почав заняття у спортшколі. Часто вправи відпрацьовував у лісосмузі біля рідного села. Не раз збивав коліна до крові. Але підіймався та йшов.
Тепер я — чотиразовий призер зимових Паралімпіад, виборов сім медалей чемпіонатів світу з парабіатлону та лижних гонок. У сезоні 2023−2024 мав п’ять подіумів на етапах Кубка світу. Крім золотих медалей у Мартелло, виграв срібну та бронзову нагороди у Добб'яко.
— До яких змагань наразі готуєтесь?
— Далі буде Чемпіонат світу, який відбудеться навесні у місті Принц Джордж у Канаді.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про чергові тріумфи українського спорту: Ольга Харлан здобула перше за п'ять років «золото» Кубка світу, а Каміла Конотоп стала триразовою абсолютною чемпіонкою Європи з важкої атлетики.