- З цим кримськотатарським прапором я пройшов всю Революцію Гідності в Києві, а потім 26 лютого 2014 року був з ним в Сімферополі на площі біля Верхової Ради Криму, коли багато тисяч кримських татар зібралися на мирний протест, щоб завадити депутатам-зрадникам зібратися на засідання для вчинення злочину — провести голосування з проханням включити Крим в склад росії, — розповів «ФАКТАМ» учасник Євромайдану Ерфан Кудусов. Ми з ним зустрілися на відкритті в Національному музеї історії України виставки «33/10″ до 10-річчя спротиву російській агресії», одним з експонатів якої став кримськотатарський стяг, подарений музею Ерфаном. Він розповів нам, як рівно 10 років тому кримські татари спробували завадити російській окупації Криму. Раніше «ФАКТИ» писали, що російське «вирішення українського питання» полягає в культурному геноциді, вважає журналіст Павло Казарін.
- Коли почався Євромайдан я працював в Києві директором одного з підприємств, — розповів «ФАКТАМ» Ерфан Кудусов. — До обіду виконував службові обов’язки, роздавав доручення підлеглим і їхав на Євромайдан — я певен, що це був мій громадянський обов’язок. Я в ті дні (а саме 13 грудня 2013 року) замовив кримськотатарський прапор — певно, найбільший (десь 2,5 на 1,5 метри) на той час в Києві. Мав чимале (6 метрів заввишки) древко, на якому повісив той стяг. Я купував на Лук’янівському ринку купу лимонів і віз на Майдан, бо люди говорили, що лимони можуть допомогти при отруєннях газом, який застосовував проти мітингувальників «Беркут». Продавці відпускали мені лимони зі знижкою, бо ставилися до мене з повагою, знали для кого ті фрукти.
— На Майдані була кримськотатарська сотня?
- Ні. Проте в Сімферополі тоді також був Євромайдан. Більшість його учасників складали кримські татари. Періодично хтось з них приїздив в Київ, готував для майданівців казани плову.
Зразу ж після перемоги над владою януковича я поїхав з прапором, який був зі мною під час Революції Гідності, в Крим. А через три дні — 26 лютого разом з багатьма тисячами кримських татар та іншими патріотично налаштованими людьми прийшов на площу перед Верховною Радою Криму, щоб завадити депутатам автономії зібратися на засідання і вчинити злочин — попросити росію прийняти в її склад Крим (більшість депутатів продалися окупантам). Напередодні Меджлис кримськотатарського народу закликав людей взяти участь у мирній акції протесту. Першими рано вранці на площу прийшли мешканці Сімферополя, згодом підтягнулися люди з інших частин Криму — з Сак, Євпаторії, тощо. Я приїхав з Ялти. Поруч зі мною були мої родичі і друзі.
Читайте також: Понад усе любив Україну: у бою з окупантами загинув кримський татарин
— Тоді на площі зібралося багато прихильників окупантів?
- Значну частину дня їх було вкрай мало — десь приблизно 100 людей, переважно літні жінки, які приїхали з Севастополя. Але згодом з’явилися біля тисячі проросійських громадян. Оскільки я тоді тільки, но з Євромайдану приїхав, то в мене на душі аж кипіло, коли бачив негідників, які вигукували проросійські гасла. Родичі і друзі бачили це і слідкували, щоб я не кинувся в бійку — вони мене відтягнули зі словами: «Або тебе поб’ють, або ти когось приб’єш». А там як раз вже почали спалахувати сутички між проукраїнськими мітингувальниками і зрадниками (цілком можливо агентурою фсб). Якщо б почалася серйозна бійка, то шансів перемогти наші опоненти фактично не мали, адже нас було на площі приблизно 10 тисяч. Це процентів 90 від загальної кількості людей, які там зібралися.
Найбільша бійка виникла біля дверей Верховної Ради Криму. Зрадники забарикадувалися в середині, не пускали наших в будівлю. Інші зрадники утримували підступи до дверей і провокували бійку.
— Саме вони спровокували?
— Так. Важливо розуміти, що ми не хотіли доводити до насилля. А проросійські мітингувальники навмисно наривалися на конфлікт. Поруч стояла українська міліція і не втручалась, хоча могла в зародку покласти край спробам наших опонентів вчиняти бійки.
— В ході сутичок були потерпілі?
- Так. У учасників бійок були синці, забої, якщо не помиляюсь, навіть перелами кісток. На жаль, одна літня людина померла, але не від ударів, а через серцевий напад — обстановка була нервова, вирували емоції.
— В той день вдалося не пустити депутатів автономії в приміщення Верховної Ради АРК. Був у кримських татар план, що робити далі?
- Ми зверталися до співробітників СБУ і міліції: дайте нам зброю, ми візьмемо під контроль Верховну Раду Криму, не дозволимо депутатам провести незаконне голосування. Нам відмовили. Але все одно, як ви правильно зауважили, 26 лютого ми депутатів в будівлю не пустили, голосування в той день не відбулося. Я поїхав додому в Ялту. Наступного ранку прокинувся о сьомій й прочитав новину — диверсанти захопили будівлю Верховної Ради Криму. Українські силові структури цьому не завадили. Чи могли ми, кримські татари врятувати ситуацію? Думаю, ні. Бо що може беззбройне громадянське суспільство зробити проти озброєних диверсантів? До речі, згодом стало відомо, що в Криму Присязі зрадили 70% військових, 90% співробітників СБУ і міліції.
— І все ж чи розглядалася можливість знову зібрати кримських татар та інших патріотично налаштованих людей біля будівлі Верховної Ради Криму, щоб продовжити відкриту боротьбу?
— На скільки мені відомо, ні. Знаю, що з Києва в Меджліс кримськотатарського народу тоді дзвонили з проханнями: утримуйтесь від конфліктів. До кримських татар приходили міліціонери і погрожували: навіть не думайте протестували, інакше почнемо арештовувати. В значній мірі руками зрадників з числа силовиків було придушено кримськотатарський протест. Що ми не могли протиставити не маючи зброю? В Криму було 17 тисяч українських військових. У них не вистачило духу протистояти ворогу.
Щоб створити атмосферу страху, окупанти і їх місцеві поплічники почали таємно викрадати кримських татар. Доля викрадених досі невідома — людей, скоріш за все, вбили. Першим зник активіст Рішат Аметов. За декілька тижнів в лютому-березні 2014 року окупанти викрали приблизно 20 кримських татар.
— Чимало українських військових не зрадили Присязі. Кримські татари надавали їм підтримку?
— Так, активно підтримували — волонтерили разом з патріотично налаштованими людьми інших національностей. Наприклад, екіпажу тральщика «Черкаси» (про нього згодом було знято художній фільм — Авт.) кримські татари допомагали засобами зв’язку і харчами. Без цієї підтримки морякам довелося б голодувати.
Читайте також: «Найбільше дезертирів було в СБУ»: стали відомі шокуючі моменти перших тижнів війни
— Вам і вашій родині вдалося уникнути репресій?
— Так, бо я з родиною (у мене четверо дітей) виїхав останнім потягом Сімферополь-Київ 28 лютого 2014 року. Від тоді жодного разу вдома не був. Якби я спробував навідатися в Крим, у мене були б серйозні проблеми.
— Ваше дитинство пройшло в депортації?
- Так. Я повернувся з депортації додому, в рідний Крим 33 роки тому. Дивлюсь на історії сучасної України через призму долі кримськотатарського народу і зокрема моєї сім’ї. Половина нашої родини загинули під час депортації 1944 року. Моєму батько тоді було 2 роки. Вийшло так, що, коли 28 лютого 2014-го я був змушений через російських окупантів виїхати з сім’єю з Криму, моїм дітям-двійнятам також було 2 роки.
Скажу відверто: в Криму існувала чисельна п’ята колона і де-факто — російська автономія. А кримськотатарської автономії не було. Нема ї й зараз. Тому прошу справедливості для мого народу — нам потрібна автономія. Її проголошення має бути рішення не тільки політиків, еліт, але передусім — всього народу України. До речі, незабаром після того, як Україна стала незалежною, відомий політик В’ячеслав Чорновіл сказав: найвищою справедливістю для Криму буде проголошення там кримськотатарської автономії.
Нагадаємо, Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов детально пояснив, що українська влада буде робити для звільнення тимчасово окупованого росіянами Криму.
На фото у заголовку: під час протистояння 26 лютого прихильники «русского мира» (скоріш за все, агентура фсб) докладали шалених зусиль, щоб не допустити кримських татар в будівлю Верховної Ради Криму, яку наступної ночі захопили російськи диверсанти. Фото Stanislav Yurchenko (RFE/RL)