Салати люблять і дорослі, і діти. Останнім часом ця страва дивує різноманіттям. Традиційно салат — це закуска, яка не потребує розігріву. Проте сьогодні у меню ресторанів доволі часто можна, наприклад, знайти теплі салати, до складу яких входить хоча б один гарячий інгредієнт (це можуть бути, скажімо, овочі-гріль). Часом вражає і нарізка інгредієнтів. Наприклад, у вишуканих ресторанах ви можете побачити надтонкі слайси огірка, нарізаного уздовж, а не поперек. Зелена шкірка при цьому зберігається — вона у поєднанні з червоними та жовтими томатами надає страві яскравості. Нікого вже не дивує поєднання у салатах овочів з фруктами або ягодами, хоча колись це, поза сумнівом, викликало б подив. А вже про різноманіття салатних заправок і говорити не доводиться.
У кожної людини, мабуть, є улюблений салат, а то й не один. Однак салат без салатника як самоцвіт без огранки. Як відомо, гарно подати страву — справжнє мистецтво.
У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняного фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про найкрасивіші салатники українського виробництва, а також дала поради щодо їх використання. Раніше колекціонерка розповідала про історію та застосування фруктовниць.
- Зазвичай салатник — це широка посудина з високими стінками, в якій подають різноманітні салати. Найчастіше ємність має форму чаші, що вміщує відразу кілька порцій. Це дуже зручно.
У Сполучених Штатах з 1940-х по 1960-і роки у виданнях з кулінарії просувалася ідея використання салатників із нелакованого дерева. Однак згодом відомі кулінарні експерти виступали проти використовування дерев'яного салатника, оскільки деревина вбирає запахи соусів. Отож, найбільш популярний варіант — порцеляна та кераміка. Вона приваблює кулінарів естетичним виглядом, простотою та зручністю у догляді, здатністю не вбирати запахи. Салатники зазвичай включаються до складу предметів столових сервізів. Бо який же обід чи вечеря без салату?
— Яка краса — сервіз «Чарівна сопілка», створений коростенськими фарфористами Миколою Трегубовим та Раїсою Дмитрук! Справжня музика у порцеляні…
- Дійсно. Ще один дуже вишуканий сервіз — «Смарагд». Він створений Миколою Трегубовим та Олександром Шевченко на Коростенському фарфоровому заводі. Салат у такому салатнику виглядатиме естетично та апетитно.
Взагалі краще віддати перевагу салатникам в наборі, оскільки в комплекті весь посуд гармонійно поєднується між собою за стилем та дизайном. Один із найвишуканіших наборів салатників — «Попутний вітер» (на фото у заголовку), створений у тандемі Миколою Трегубовим та Олександром Шевченко на Коростенському фарфоровому заводі. Сюжет — море, вітрильники, білі вітрила… Форма кожного салатника — мушля. Ця робота зачаровує красою.
— Які салатники вітчизняних виробників, на вашу думку, найкрасивіші?
— Пластика глини, витонченість порцеляни, фаянс з його соковитим мазком, майоліка з багатобарвністю відтінків давали незвичайний простір скульпторам та художникам для імпровізації, вираження настрою, втілення мрій. У сервізі Галини Кломбицької «Опівдні» салатники квадратні.
Дуже зручні салатники з кришкою — їх можна використовувати не тільки для подачі на стіл, а й зберігання готової їжі. Завдяки кришці страва не обвітриться та не вбиратиме сторонні запахи. Дуже вишукані салатники з хвилястим верхом, як у сервізі Миколи та Ніни Пилипчуків «Волошка». Ця квітка — одна з дванадцяти квіток українського вінка. Вона символізує життя, молодість, красу, доброту, ніжність, скромність, душевну красу.
— Які бувають різновиди салатників за призначенням?
— Вони можуть бути як великі, так і порційні. Порційний посуд відрізняється малим обсягом та використовується для індивідуальної подачі салатів кожному за столом.
— Які тонкощі етикету варто знати щодо подачі салатів?
— Для салатів із свіжих овочів із зеленню правила етикету диктують використання об'ємних салатників із високими бортами. Для подачі гострих закусок краще використовувати дрібні порційні салатники.
— Які салати зараз найпопулярніші у світі?
- Перш за все, це салат «Цезар». За однією з версій, він був придуманий Цезарем Кардіні, який керував рестораном у Мексиці, влітку 1924 року. Якось у вихідний день гостей у закладі було набагато більше, ніж зазвичай. Винахідливий Кардіні велів принести до столу все, що було в коморі. Отож, перший «Цезар» був зроблений з листя салату, часнику, сухариків, пармезану, круто зварених яєць, оливкової олії. Нині до складу салату у більшості ресторанів ще входить куряча грудка. Щодо авторства салату «Цезар», це не єдина версія. Є і така думка, що він був придуманий шеф-кухарем з Чикаго, який назвав страву на честь історичної особи.
Традиційний грецький салат теж надзвичайно популярний. У ньому є томати, огірки, цибуля, солодкий перець, оливки, фета, листя зеленого салату, а заправляється він сумішшю оливкової олії, білого винного оцту та лимонного соку. Також у всьому світі популярні фруктові салати. Вони можуть бути як з сезонних фруктів та ягід, так і з екзотичних. Такі салати — чудовий десерт, адже вони смачні та не надто калорійні, якщо порівнювати з тортом, еклерами, морозивом.
— Окрасою сервантів у багатьох родинах є менажниці. Раніше вони були дуже популярні як подарунок на дні народження та родинні свята. Та й зараз є «родзинкою» на столі, яка привертає увагу формою та дизайном. Які менажниці випускали українські порцелянові мануфактури?
— У кухонному наборі Миколи Козака «Полонь» у розпису Зінаїди Олексенко для салатів передбачено особливий посуд, розділений на кілька частин. Це і є менажниця. У такі «секції» можна класти різномаїтні закуски, і при цьому вони не будуть змішуватися.
— Чи є якісь особливості використання менажниць?
- Менажниця підходить і для щоденного, і для святкового сервірування стола. Він виглядатиме вишуканим та красивим. Також завдяки використанню менажниць можна значно заощадити місце на столі. Окрім салатів у менажницях можна подавати соуси, сухарики, горіхи…
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою фарфору Людмилою Карпінською-Романюк: «Щоб вибрати ідеальну вазу для квітів, треба знати один секрет».
На фото у заголовку: М. Трегубов, О. Шевченко. Набір салатників «Попутний вітер». Коростенський ФЗ. 1996.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк