Чи є у вас вдома оселедниці, спеціальні блюда для заливного з риби, сети для рибної юшки та ікорниці? Всі ці предмети посуду необхідні для сервірування страв з риби та морепродуктів. Адже вже давно помічено, що посуд може впливати на смак. Пояснення цьому просте: страва у спеціально призначеному посуді виглядає більш апетитно.
«ФАКТИ» продовжують знайомити читачів з найкрасивішими виробами українських фарфорових мануфактур. Посуд для риби та морепродуктів вітчизняного виробництва вражає вишуканістю та красою. Дуже важливо використовувати його за призначенням.
Про набори для рибних страв у інтерв'ю «ФАКТАМ» розповіла колекціонерка та дослідниця історії вітчизняного фарфору, авторка книг про українську порцеляну Людмила Карпінська-Романюк.
— Практично у кожному фарфоровому столовому сервізі є блюда для риби — запеченої чи фаршированої, для оселедців чи форшмаку, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Декор їх виконується у тон основному гарнітуру. Фарфор — ідеальний матеріал для посуду для риби, оскільки не вбирає запахи й легко миється.
Окремі комплекти для оселедців у кількості трьох одиниць різних розмірів випускали Баранівський, Городницький, Довбиський та Полонський фарфорові заводи. Оселедниці використовуються також для подачі смаженої та запеченої риби, салатів з морепродуктів, свіжих та маринованих овочів, солінь.
— Який посуд для риби вітчизняних виробників, на вашу думку, найцікавіший?
— В 1974 році подружжям Трегубових створено набір для однієї з найдавніших страв української кухні — рибної юшки, що була у шані у запорізьких козаків. До набору Миколи та Валентини Трегубових входять ваза з кришкою, призначена для подачі юшки (для подальшої індивідуальної роздачі), шести порційних чашок (на ніжці з фігурними ручками), ваза для хліба, сільниця й перечниця, гірчичниця у формі чарки на ніжці. В кришці вази є виріз для розливної ложки. Декор — кобальтовий живопис та золочення.
— Яка краса!
— Життя Валентини з 25 років було нерозривно пов'язане з її чоловіком Миколою Трегубовим. Працьовитий і послідовний у роботі, навіть педантичний, він завжди досягав чудових результатів. Микола був добряк, веселун, жартівник й рибак. А Валентина при дивовижному художньому дарі була і чудовою господаркою. У неї все горіло в руках: що пироги спекти, що рибу посмажити, що стіл накрити, — все виходило швидко, смачно та гарно. Отож, і створений ними посуд вражає красою та функціональністю.
— Коростенські вироби користувалися увагою на міжнародних ярмарках, експортувалися за кордон, що свідчило про високу якість та естетичний рівень коростенського посуду, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. - Сервізи авторства Миколи та Валентини Трегубових тоді продавалися виключно через стіл замовлень Української постійної виставки або мережу фірмових магазинів «Берізка», що реалізовували споживчі товари за іноземну валюту.
Вишукані порцелянові вироби можна було придбати у магазині «Порцеляна. Фаянс», який розташовувався на Хрещатику. Магазин мав у розпорядженні величезний асортимент столових сервізів, посудних наборів, виробів з кришталю. Сюди ходили не тільки купувати, але і як на виставку — просто подивитися на гарний посуд, адже дозволити собі дорогі набори могли не всі. Тоді навколо вітчизняної порцеляни був неймовірний ажіотаж. Покупці бачили продукцію в магазині, а також на постійній виставці затверджені до виробництва зразки на другому поверсі. Там же, у столі замовлень, можна було залишити заявку на товар, що сподобався, яка передавалася на завод для виконання. Виконання замовлення треба було чекати зазвичай протягом місяця.
Вражає красою й набір для рибної юшки полонських майстрів Миколи Козака та Зінаїди Олексенко. До речі, наші пращури готували юшку трьох видів: білу (з цибулею), жовту (з шафраном) і чорну (з корицею, гвоздикою, перцем).
Життєвий шлях Зінаїди Олексенко з його радістю і тернями, з печалями та щасливими днями нерозривно пов’язаний з Миргородом на Полтавщині та Полонським фарфоровим заводом на Хмельниччині. Тут вона — гарна, талановита, активна, надзвичайно глибока і світла — пройшла професійне самоствердження. Творчої сили їй надавали краса, барви, звуки й запахи природи рідного краю. Про свою любов до фарфору вона навіть написала вірш:
Фарфор!
І плоть твоя, і кров —
Вони й мої.
Єдине наше тіло
Хай пройде крізь священний твій вогонь
І лишить людям те,
Що уціліло.
З 1980 року почалась постійна творча співпраця художниці зі скульптором, її чоловіком, Миколою Козаком (згодом він очолив колектив художньої лабораторії Полонського фарфорового заводу). Їхні роботи експонувалися на вітчизняних та закордонних художніх виставках.
— Чи є у вас улюблений рибний рецепт?
— Хтось скаже, що рибну юшку на кухні не готують, і буде абсолютно правий. Для приготування ухи потрібні природа, багаття, легкий туман над водою. Але не завжди виходить виїхати на природу. Отож, можна приготувати цю смакоту вдома.
Мій рецепт юшки з річкової риби нескладний у приготуванні, проте страва виходить дуже смачною. Воду треба посолити, поперчити, кинути нарізану кружечками моркву, корінь селери та очищену цибулину, довести до кипіння і близько 15 хвилин варити. Потім дістати цибулину і додати очищену, розрізану на шість частин картоплину, а також підготовлену рибу. Вариться юшка на невеликому вогні близько двадцяти хвилин. У кінці на смак остаточно посолити й поперчити. Додати дрібно нарізану зелень петрушки. Поки домашня рибна юшка ще кипить, додати пару лаврових листочків. Відразу ж зняти юшку з вогню і дати постояти десять хвилин. І смачного!
Читайте також: «Супниця на столі якнайкраще символізує затишок домашнього застілля», — колекціонерка фарфору Людмила Карпінська-Романюк
— А чи створювались ікорниці вітчизняними мануфактурами? Адже ікра дуже популярна в Україні на святковому столі.
— Дуже вишуканий набір ікорниць, створений у тандемі Миколою Трегубовим та Олександром Шевченком. Ці ікорниці мають форму мушлі. Бутерброди з червоною та чорною ікрою часто розміщують на тарілці у центрі стола. Однак за правилами гарного тону, ікру слід подавати тільки в спеціальному посуді. Ікорниця — важливий елемент сервірування. Він призначений для подачі розкішного делікатесу. Крім того, це вишуканий елемент, що прикрашає стіл. Деякі ікорниці — справжній витвір мистецтва. У минулому ікру подавали в місткостях із золота, інкрустованих дорогоцінним камінням. Сьогодні для виготовлення такого посуду зазвичай використовують кришталь, срібло, найтонший фарфор, гарний фаянс.
Раніше колекціонерка фарфору Людмила Карпінська-Романюк розповіла про найкращі набори салатників українського виробництва, а також про найкрасивіші фруктовниці й цукерниці, створені відчизняними фарфористами.
Читайте також: «Колекція порцеляни у ShvetsMuseum справила на мене фантастичне враження», — професор Сергій Козаченко
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: М. та В. Трегубови. Предмети набору для рибної юшки — варіант розпису. Коростенський Ф. 1974