Великдень в цьому році православні і греко-католики відмічають 5 травня. Підготовка до найважливішого християнського свята починається з Великого посту, який триває 40 днів. За тиждень до Пасхи відмічали Вербну неділю. Перед Пасхою визначним був останній тиждень — Страсний, коли прибирали, господарювали, вичищали хату, обійстя, комори, прали, білили, фарбували, вигрібали сміття з городу, готуючись до свята. Тому страсний тиждень називали білим, чистим, живним. А четвер, п’ятниця, субота були особливо важливими. Про традиції Страсного тижня «ФАКТАМ» розповіла Лариса Полуянова, етнографиня, наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури и побуту України (у Пирогові).
- До четверга потихеньку всюди наводили лад, — каже Лариса Полуянова. — В чистий четвер (називали його великим, світлим, страсним, днем весняного очищення) до сходу сонця прийнято було помитися, ще стригли волосся (вважалося, так швидше відросте) і мили дітей (у воду додавали освячену вербу), щоб бути в здоров’ї цілий рік. А воду після хворої людини виливали на перехресті доріг. Знаючи про таке повір’я, здорові люди старанно обходили ці місця (приговорюючи: «Господи, перехресна дорога, дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і живіт трішки»), щоб часом не вступити в калюжу і не підхопити хворобу.
З воску робились свічки (громничні, або страсні), які святили в храмі, запалювали, а вогонь несли додому і зберігали до Великодня. Зі свічкою господарі обходили хату, садибу, щоб створити захист. В домі на сволоку робили сажею від свічки чорні хрести (захист від хвороб і нечисті). Свічка слугувала оберегом від пожежі, блискавки, її запалювали, щоб громи обійшли домівку, в різних екстремальних ситуаціях. Люди вірили в помічну силу страсної свічки (при пологах, хворобах, тощо), могли використовувати її декілька років підряд (її сила при цьому тільки зростала).
В четвер господарі кололи кабанчика (а ще й поросятко, яке готували з хріном для святкового столу), щоб наповнити кошик м’ясними продуктами і було чим розговлятися. А господині в цей день пекли паски. Це робилось в повній тиші, жінки в чистому одязі, з молитвою і свяченою водою замішували тісто. Господині намагалися зробити вироби гарними, духмяними і щоб не запали (інакше це був знак біди). «Як паска вдасться, таким і рік задасться», — казали в народі. Здоби готували багато, іноді використовували до 100 жовтків! Головну паску ставили на південну сторону печі, примовляючи: «Господи, поможи, дух святий із нами». У випічку могли класти імбир, курагу, чорнослив, ваніль, горіхи. В давнину не робили глазурі (до ХХ ст.), а прикрашали сердечками, вертушками, хрестиками з тіста (в південних і центральних областях), змащували паски яйцем, водою з медом. На Гуцульщині зверху паски прикрашались безкінечниками, квітами, голубами. В центральних регіонах готували і сирну паску.
Колись робили медову хлібину і ставили її в піч на лопаті. А мода пекти високі паски прийшла до нас з Франції через Польщу. Таку випічку в формах спочатку робили при церквах, закладаючи в неї певну магічну програму. Згодом господині досягали високої майстерності, щоб паска не тріснула, бо це було поганою прикметою. Тому молились, як вимішували тісто, хрестили вироби і берегли від протягів — щоб вийшло, як треба. На Поділлі довгий час зберігалася традиція пекти три паски: жовту (в дохристиянську добу це було звернення до Сонця), білу (пригощали предків) і чорну (з темного борошна — для себе). Великодня випічка називалась паскою, куличем (як булочки). Паски були високі, а в древні часи їх називали «бабою» і уособлювалися вони з жінкою, служили символом родючості, достатку. Вірування залишилось: і зараз господині намагаються зробити смачну пасочку пишною та високою. На Полтавщині, наприклад, могли і піч перекласти, щоб тільки розмістити велику випічку. Інколи виріб був таких розмірів, що його доставляли на возі.
Крім пасок, в печі хазяйки розміщали і четвергову сіль (її освячували і потім ставили на пасхальний стіл): сіль загортали в ганчірку, яка обгорала в печі, а сіль збирали і зберігали (застосовували при шлункових недугах, давали і худобі).
На Гуцульщині на Страсний тиждень проводили обряд «гріти діда»: зібране на городі з початку тижня рослинне сміття вночі запалювали, і родина виходила до куп з гостинцями. Вогнище розгоралося, а люди водили хоровод. За древніми легендами, «дід» був бог Студені, якого проганяли і чекали тепла. Дим прогрівав землю, а ще душі померлих. Гуцульські діти (яких називали кукуцарі) могли в середу-четвер за винагороду викрикували «грійте діда, дайте хліба, аби нам овечки, аби вам ягнички, телички», а їх пригощали пісними житніми хлібцями — кукуцами. Малі діти під дворищами кричали: «Гріти діда, гріти діда».
В чистий четвер могли робити писанки (їх заготовляли і заздалегідь) і тільки із свіжих яєць (до того ж пусті ніхто не розписував — повинен бути зародок, тобто програма життя). До речі, ці вироби в порівнянні з російськими традиціями, є тільки нашим культурним надбанням.
Малювали на писанках листочки, кружальця, рисочки, крапочки, обводки, квіточки тощо за допомогою воску. Яйце занурювали в світлу фарбу і тон її поступово ставав все темнішим. Наприклад, на Наддніпрянщині по основному кольору (червоний, вишневий, чорний) малювали білим, жовтим. Наносились знаки зі змістом: ромб — символ землі, зерно — врожаю, сосна, олень — здоров’я, дзвоник — натяк на поповнення в сім’ї. Орнаменти були рослинними, зоологічними, геометричними, побутовими. Готувались писанки на подарунки: з дубовим листком для парубків, а з рибкою і сердечком — для дівчат. Писанкарство і досі в основному зберігається в західних регіонах.
В четвер попіл (ним користувались як милом) після прання ховали і використовували від лишаю (у людини і тварини).
На літургії в четвер згадували Тайну Вечерю, коли Спаситель встановив таїнство Євхаристії. А ввечері в церкву ходили на Страсті — богослужіння і читання уривків з Євангелія життя Христа.
- Паски пеклися по-різному, але в п’ятницю їх не створювали — вважалось гріхом, і в цей день великої скорботи мовчали дзвони, а на службу скликали за допомогою дощечки, в яку били колотушкою (в знак того, що Ісуса розпинали на хресті), — продовжує Лариса Полуянова. — Обносили тричі Плащаницю (полотно з зображенням тіла Спасителя во гробі) навколо церкви. До того моменту, як заносили святиню назад, не можна було вживати їжу — дотримувались суворого посту. Але серед вірян були і такі, що перед Пасхою зовсім відмовлялися від їжі, навіть не пили. А ті, що зцілилися від недуги, чекаючи Великодня, суворо дотримувались даної Богу обітниці.
В п’ятницю нічого не робили і дотримувалися тиші. Не можна грати на музичних інструментах, співати, лаятися, працювати, прати, різати, колоти дрова — це був день скорботи, коли навіть голосно розмовляти вважалось гріхом. Хазяйки могли погодувати худобу і посадити капусту (найбільш сприятлива для цього пора). Пекли поминальні (на гробки) паски, розписувати писанки для померлих.
Субота, яку називали тихою (бо Господь перебував у гробі і зійшов у пекло, щоб звільнити праведників). Для господинь перед Пасхою наступав дуже клопіткий день. Готувались страви до святкового столу, також приступали до фарбування яєць, використовуючи цибулиння, бузину, кору дерев, корені яблунь, кропиву, горіхи, сухі фіалки. Крашанки є поширенішим видом великодніх яєць. Спочатку їх фарбували в червоний колір (як кров Христа), а згодом палітра кольорів розширилася.
Традиційно фон робиться червоним. За легендою, Марія Магдалина (свята, яка бачила розп’яття Христа і перша удостоїлася явлення воскресіння Ісуса) прийшла до римського імператора Тиберія. Свята подарувала йому яйце, розповіла про воскресіння Ісуса, на що Тиберій відповів: «Скоріше це яйце стане червоним, ніж я повірю в це ствердження». І яйце в ту ж мить стало червоним…
В суботу готувався великодній кошик, куди входили: паска (тіло христове, символ вічного життя), яйця (символ нового життя), сир, масло (бажання Божої благодаті), шинка і ковбаса (нагадування про жертовність), хрін (коріння віри у Воскресіння Христа), четвергова сіль як символ достатку (а ритуально символ зв’язку між Богом і народом, адже Христос назвав своїх учнів «сіллю землі», що рознесуть звістку про християнство по світу). Це обов’язковий набір (зараз віряни на свій розсуд розширяють цей список), алкоголь до нього не входив, допускається лише вино «Кагор». Частину кошика віддавали на церкву немічним, сиротам, а дома залишали теж багато пасок, щоб було чим розговітись, а ще пригостити родичів, кумів, сусідів.
До церкви на Всеношну йшли святково одягнені віряни. Вважалось, що не можна спати в сакральну ніч, бо нечисть присниться.
В хатах вночі від чистого четверга горіла лампада або не згасала свічка. Коли священник оголошував: «Христос воскрес», починали освячувати кошики. Люди вітались з родичами, цілувались три рази, не засуджувалось христосуватись навіть з малознайомими. У відповідь звучало «Воістину воскрес!», і віряни тихенько загадували своє бажання. До храму також могли йти з ранку неділі і до обіду.
Після Всеношної старші з родини йшли на цвинтар — провідати померлих і похристосуватись з ними. А вдома перед тим, як сісти за святковий стіл, вся родина вмивалася (для краси і здоров’я) з миски з водою, куди клали крашанки: спочатку діти, а в кінці мати з татом (кожного разу оновлювали водичку). Батько зі свяченими яйцями і паскою обходив стіл тричі, розрізав на шматочки їжу і нею пригощав родину, примовляючи: «Дай, Боже, ще на той рік дочекатися світлого свята Воскресіння Христового в щасті, здоров’ї та багатстві». Такий обряд застосовували на Волині, Поділлі, Галичині. Потім приступали до трапези. Крихти не викидали, змітали і з лушпинням від яєць закопували в городі, пускали за водою (щоб відігнати хвороби), кісточки закопували в окремому місці. Топтати шкаралупи від писанок вважалось гріхом. На Чернігівщині їх підсипали під огірки, цибулю, часник. На Слобожанщині відламаний шматок паски служив для корів оберегом від відьми. Сіль використовували від пристріту, мишей, комах, маком посипали хату від нечистої сили.
Як розговілася родина, то старші відпочивали, а молодь йшла розважатися. На гуляннях парубки придивлялись до дівчат — підшукували собі пару. Були розваги, забави та пісні, селяни ходили в гості, пригощали родичів, кумів, сусідів. По селах могли з тиждень гостювати. Поминали і померлих — несли на могилки крашанки, писанки та пасочки.
На свята домашню роботу відкладали, їжу не готували, не шили, не рубали, не вишивали, не прали, та й намагалися не сваритися, не бажати поганого. Як і в піст, на велике торжество продовжували дотримуватись добрих правил.
Після свята пасхальна атрибутика теж використовувалась: рушником на Поліссі стриножували бодливу корову, також рушник брали в поле, коли починалась оранка (а в борозну сипали залишки крашанок).
Раніше «ФАКТИ» писали про обряди, застороги і прикмети Великодня та «поливаного» понеділка.