Сьогодні у магазинах немає дефіциту дитячих іграшок. Здається, можна купити ляльку на будь-який смак. Проте так лише здається…
Чимало майстрів створюють ляльок власноруч, і такі іграшки мають велику популярність. Ручна робота завжди цінується у всьому світі, адже такі речі особливі. Це стосується й одягу, й взуття, й прикрас, і іграшок…
Про секрети своєї творчості «ФАКТАМ» розповіла майстриня з Харківщини Наталя Дробоцька, яка створює дуже милих ляльок. Її роботи мають поціновувачів не лише в Україні, а й у різних країнах світу — Франції, Польщі…
— Наталю, з чого почалася ваша творчість?
— За освітою я педагог. Працювала у дитячому садку, і мені це подобалося. Але завжди прагнула щось створювати своїми руками. Можливо, хист до шиття успадкувала від бабусі. Вона за освітою теж була педагогом і дуже любила шити. У дитинстві мені подобалось засинати під звуки швейної машинки. У п'ять років, коли нікого не було вдома, я вирішила спробувати швейну машинку у дії — в результаті з'явився шрам на мізинці.
Йшли роки, любов до рукоділля мене не залишала. Я навіть відкрила ательє «Ремонт одягу». І справді була щаслива, згадуючи слова моєї бабусі про те, що справжнє щастя, коли вранці хочеться йти на роботу, а ввечері — додому. Ляльки у моїй творчості з’явилися невипадково. І зараз без них не уявляю свого життя. У моєму дитинстві ляльок було море. Мама не відмовляла ні в чому, тітка привозила з Німеччини… Я була в захваті від цих іграшок, але хотілося мати якусь особливу ляльку, якої б не було ні в кого. Я спробувала її створити власноруч… Спочатку лялечки були невдалі, чудні, але такі рідні. Але згодом виходили дедалі кращі й кращі.
Через війну я втратила роботу, але бажання створювати ляльок не зникло. Дехто зі знайомих говорив: «Ти дивна, кому в такий час потрібні твої ляльки?» Я так не думаю. Діти завжди заслуговують на щасливе дитинство, у них мають бути улюблені іграшки.
— Це правда.
— «Моя донька бере вашу ляльку всюди з собою», — якось сказала мені мама однієї дівчинки. Для мене як майстрині це найвищий комплімент. Мої лялечки маленькі — висотою 16−18 сантиметрів, але ці крихітки такі позитивні. Для когось вони як талісман, деякі схожі на своїх господарів. Лялька з тканини — це й іграшка для дітей, і інтер'єрна прикраса, і предмет колекціонування. Правда, така лялечка не призначена для дуже маленьких дітей, адже для її створення використовується чимало дрібних деталей: намистинки, ґудзики…
Зараз дуже популярно мати текстильну лялечку, схожу на свого господаря. Звичайно, це не автопортрет, але є схожість в рисах обличчя, зачісці, стилі… Ось, наприклад, лялька, створена для маленької дівчинки з білявим волоссям, і дуже на неї схожа. Вона була в захваті отримати такий подарунок, це ж так цікаво — мати іграшкову подружку, маленьку копію себе самої.
— Як ви створюєте ляльок?
— У кожного майстра існують свої секрети, і я не виняток. Важливо створювати іграшку в хорошому настрої, з позитивними емоціями. Ніякого поспіху! Ну й, звичайно, потрібно весь час удосконалювати свої навички. Наприклад, тулуб ляльки туго набивається синтепухом, це треба робити за допомогою пінцета або палички для суші, робити старанно, щоб не було, як то кажуть «целюліту». Деякі майстри виготовляють тільки саму ляльку, а одяг та взуття замовляють в інших фахівців. Мені цікаво створити іграшку від початку й до кінця самостійно. Тому треба бути й художником, і дизайнером одягу та взуття, й перукарем…
Для лялькового одягу я використовую натуральні тканини, дуже тоненькі, з дрібним малюнком. Наприклад, от лялька-полуничка. Полуницю полюбляють майже всі діти, саме це й надихнуло на створення образу.
А ось лялька-фіалка. Вона була виготовлена до свята фіалок, яке щорічно відзначається у Франції. Ця квітка вважається щасливим талісманом і є символом чистоти, скромності й відданості коханій людині. Створила я ляльку, милуючись моєю улюбленою фіалкою, яка якраз тоді розквітла у мене на підвіконні. Ця квітка дійсно чарівна. Тканини для одягу та черевичків я використала натуральні. Платтячко ніжно-фіолетового кольору прикрашає біленький комірець, на якому я вишила мініатюрні фіалки. Черевички теж прикрашені вишивкою. Вбрання доповнює капелюшок з мішковини, декорований фіалкою. В руках у ляльки кошик, сплетений гачком, в ньому також маленькі квіточки.
— Дуже гарна лялечка!
— Серед моїх робіт чимало казкових персонажів. Наприклад, маленький лісовий ельф. А ось лялька-мандрівниця. Створити її мене надихнула прогулянка до весняного лісу. Дуже люблю природу, хотілося в очах ляльки-мандрівниці передати колір проліска.
— Яка лялька ваша улюблена?
— Найдорожча для мене — моя перша лялька. Вона й досі стоїть у моєї мами на поличці. Коли я до неї приїжджаю, беру крихітку в руки й на моєму обличчі завжди з’являється посмішка.
— Скільки часу витрачаєте на створення ляльки?
— Завжди по-різному. Інколи можу створити її за два дні, іноді — за тиждень. Це залежить від багатьох факторів. З поганим настроєм я ніколи не почну творити. Щоб почати роботу, іноді треба поспілкуватися з природою. Надихають прогулянки до лісу, а також позитивні люди. Особливо — маленькі діти.
— Що порадите початківцям, які хочуть створювати іграшки?
— Раджу на початку не вкладати великі кошти у створення ляльок. Матеріали для виготовлення можна знайти вдома. Це шматок тканини тілесного або білого кольору (білий тонують за допомогою кави чи чаю). Вирізані деталі, якщо у вас немає швейної машинки, можна зшити вручну. Волосся ляльки можна зробити зі звичайної пряжі або ниток. Створювати одяг для ляльки — моя окрема любов. Я не можу байдуже пройти повз магазин тканин. Проте початківцям раджу знаходити вдома цікаві речі, з яких виросли ваші діти або ви перестали це носити, й саме на основі цього одягу створювати вбрання для ляльок.
Читайте також: «Моїх казкових звіряток не раз приймали за справжніх», — майстриня Ірина Попова
— Чи траплялись у вашій творчості дива?
— Якось я створила лялечку, її чомусь у мене не купували. А через деякий час у мене народилась крихітка-онучка — копія тієї ляльки. Коли дівчинка підросте, гадаю, буде гратися цією лялечкою із задоволенням.
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» київська майстриня Ірина Попова розповіла про створення іграшкових собачок, яких діти навіть беруть з собою у бомбосховище.
Фото з альбому Наталі Дробоцької