37-річний Ігор Стамікост з Марганця не мав армійського досвіду, але, попри це, добровільно пішов боронити країну від ворожих окупантів. Понад рік тому захисник на Донеччині отримав важку контузію, але після лікування знову повернувся на службу, тому що його поранення визнали такими, що дозволяють далі воювати. Втім, стан захисника постійно погіршувався. А тепер замість того, щоби отримати належну допомогу, він взагалі може потрапити під кримінальну статтю «за самовільне залишення частини». Чому так відбувається, читайте далі.
— У вересні 2022 року мій син Ігор повернувся додому з-за кордону із заробітків. А вже за кілька тижнів добровільно пішов до місцевого військкомату з бажанням служити, — розповідає «ФАКТАМ» мати бійця Віта Стамікост. — Це для мене не стало несподіванкою, він завжди був патріотом, цікавився історією України й чітко розумів, що росіяни нам ніякі не брати. Близько місяця син пробув в «учебці», там оцінили його вміння зі стрільби. Зрештою син потрапив у 92-гу окрему штурмову бригаду імені кошового отамана Івана Сірка. Ігор радів, що опинився саме там, здружився з багатьма хлопцями. Невдовзі бійців відправили на схід — син боронив Лиман та Ямполівку, що на Донеччині.
За словами співрозмовниці, 26 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля Ямполівки Ігор Стамікост отримав поранення. Українських захисників обстріляли з танка.
— Вибухова хвиля була настільки потужною, що Ігорю розірвало каску, він дивом залишився живим, — продовжує Віта Стамікост. — Першу допомогу сину надали у Лимані, а наступного дня відправили на лікування у Кам'янське Дніпропетровської області. Після того як виписали, медики дали йому ще місяць на реабілітацію. Коли ми отримали документи з медичного закладу, там було вказано, що поранення сина відноситься до легких, що викликало справжнє обурення, тому що це зовсім не так. Проте син змушений був повернутись у частину та виконував бойові завдання, хоча почувався погано, були випадки, коли з вух стікав гній…
У жовтні 2023 року Ігорю Стамікосту в Києві провели операцію на лівому вусі.
— На це вухо він вже не чув, також частково втрачено слух і на правому вусі. Столичні медики у висновку вказали, що поранення Ігоря таки відноситься до тяжких, — говорить мати воїна. — Легше сину не ставало. В нього трусились руки, він не міг тримати рівновагу. Ігорю зробили знімок, який показав, що у двох місцях тріснутий череп, який не зростається, забиття головного мозку та у скроні уламок. Син після того не міг вже служити, тому що почувався зле, постійно потребував стаціонарного лікування у неврології. Але у військовій частині на все це не реагували. Вони мого сина та кількох поранених побратимів привезли у якусь сільську лікарню та без жодних аналізів та рентгенів визнали їх всіх придатними до служби. Профільних фахівців також ніхто не залучав. Хоча в одного з бійців не було пів п’яти й він часто лікувався у психіатричній лікарні. Бійці продовжували служити, поки одного дня командування наказало Ігорю та двом його побратимам йти на штурм російських позицій та відбивати їх. Оскільки захисники мали серйозні захворювання, вони відмовились. Одне діло — йти у бій та знати, що буде успішний результат, а інше — прости піти на вірну смерть в якості «гарматного м'яса». Троє проти десятків окупантів — погодьтесь, це якесь самогубство. Коли бійці висловили свою претензію командуванню, їх привезли у Краматорськ у відділення ДБР. Спочатку залякували, тоді відправили назад у частину, зазначивши, щоб чекали направлення на центральну ВЛК у Києві. Проте невдовзі плани чомусь змінились і воїнам заявили, що вони їдуть у Дніпро. Вже там лікар з місцевого госпіталю, який ознайомився з документами, сказав Ігорю та присутнім бійцям, що згоден з висновками столичних лікарів, які його оперували. Син передав ці слова командуванню. Але йому відповіли: «Ви здорові та йдете відбивати позицію або ж буде стаття за самовільне залишення частини». Ігор залишився вдома.
Зараз ми наче у розбитого корита, тому що нас вже не приймають у жодній лікарні, адже потрібен документ з частини, що син справді потребує лікування. Нам його просто не дають. Ігор не ухилянт і не симулянт, він готовий продовжувати службу, але зараз йому треба відновити здоров'я. Він ні від кого не ховається, постійно спілкується з представниками частини та військкомату, з’являється на їхні виклики. Йому дуже болить, що він сам приїхав з-за кордону, бо дійсно хотів воювати, поки інші тікали, а з ним так повелись. Додам, що, коли син відмовився йти на штурм російських позицій, з нього вирахували практично все. З 20 тисяч залишили лише 5 тисяч. Я вже мовчу про те, що ніяких коштів за поранення Ігор теж не отримав… Тому я звернулася до адвоката. Те, що потім дізнались, відверто шокує. У кожній бригаді ведуться спеціальні журнали, в яких записують «виходи» підлеглих на виконання бойових завдань. І у записах, які вдалось нам витребувати, вказано, що Ігор був на «виходах» з 28 січня 2023 року по 1 лютого 2023 року та з 9-го по 12 лютого 2023 року. Для мене це стало справжнім шоком. Адже від 26 січня, коли Ігор отримав поранення, він лікувався та проходив реабілітацію. А в частині навмисно писали, що він на бойових завданнях. Відповідно, маємо висновок: хтось на цьому наживався та отримував ще й кошти. Але це вже друга частина історії, нам зараз головне — належне лікування сина. Дуже болить, що не цінують у нас тих, хто боронив цю державу та готовий був це робити до останнього…
Читайте також: «Два ножових поранення збоку, третє — у серце»: дружина загиблого бійця отримала «похоронку», де чоловіка вважають самогубцем
Звернення військовослужбовців, права яких порушено в частині фінансового забезпечення після отримання поранення при захисті Батьківщини, зараз дуже поширені, кажуть адвокати.
— У нас ці запити складають наразі не мене 50 відсотків, — розповідає «ФАКТАМ» Михайло Густяк, засновник та керівник адвокатського бюро Legal Time. — Не є виключенням і справа Ігоря Стамікоста — військовослужбовця, який отримав вибухову травму при захисті Батьківщини, що підтверджується довідкою ВЛК та формою № 100. Й за час безперервного лікування він не отримує виплати у формі премії 100 000 гривень, згідно з Постановою 168 КМУ від
За словами адвоката, вказані випадки є поширеними: посадові особи з-поміж командування, перебуваючи в тилу нараховують «бойові» тим, хто участі в бойових діях не бере.
— Це можна простежити по численних повідомленнях ДБР, — додає адвокат. — За невиплату військовослужбовцю премії за виконання бойових розпоряджень посадові особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 426−1 — «Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень». У таких випадках потрібно офіційно звернутися до фінансової частини з вимогою виплат. До вимоги військовослужбовцям раджу додати документи, які підтверджують отримання поранення (ф. 100, ф. 5), довідку про обставини отримання травми (ф. 6), копії акту службового розслідування та довідки про виконання бойових розпоряджень. В разі відмови або бездіяльності слід звертатися до суду з метою зобов'язання через судовий наказ примусового стягнення коштів. Крім цього, військовослужбовцю потрібно написати заяву про вчинення злочину до територіального підрозділу ДБР та до Військової служби правопорядку, згідно зі ст. 3 ЗУ «Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України», одним з основних завдань є: запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, що українським військовим збільшили виплати та нараховують додаткові винагороди.