Після візиту до Китаю президент росії путін заговорив про переговори про припинення війни в Україні на його умовах. Ці умови є неприйнятними для президента Зеленського. Він сподівається на підтримку його мирного плану під час саміту у Швейцарії. Однак нещодавно у США повідомили, що президент країни Джозеф Байден на мирний саміт до Швейцарії може не приїхати. Аналітики не виключають, що причиною тому можуть бути таємні переговори кремля із Заходом про умови припинення війни в Україні без участі України. Ось що з цього приводу в тг-каналі написав російський політичний публіцист в еміграції, науковий співробітник університетського коледжу Лондона Володимир Пастухов.
«Алгоритми путіна — не біном Ньютона. Крізь ірраціональність вчинків легко проглядає раціональність мотивації, — пише Володимир Пастухов. — У найзагальнішій формі, йому дуже хочеться пройти між струменів. путін не може програти війну, але хоче виграти її політично дешево, щоб ціна перемоги згодом не затягнула його на дно. Каменем спотикання є переведення економіки на військові рейки. Він не може до цього не готуватися (бо програти зараз у будь-якому разі гірше, ніж програти потім), але це те, чого він дуже хоче уникнути.
путін може дозволити собі покласти кілька сотень тисяч на фронті, але йому важливо водночас зберегти довоєнний спосіб життя для мільйонів, що залишилися в живих. У цій ситуації тактично він зараз готовий піти на паузу у війні на умовах, які можна продати всередині країни як перемогу. Це дасть йому деякий виграш у часі, розширивши «плато стабільності» режиму на термін приблизно від двох до десяти років. Далі в кремлі ніхто не рахує.
Але ця готовність не абсолютна. Вона обмежена низкою обставин. По-перше, вона існує, поки Україна тримає фронт. Якщо фронт завалиться, то ніякої мотивації у путіна зупинятися на пів дорозі не буде. По-друге, мотивація зникне і в тому випадку, якщо перехід економіки росії на військові рейки відбудеться. Це безповоротний процес, далі росія змушена буде воювати безперервно, поки повністю не виснажить свої ресурси, тому що конверсія буде такою ж згубною для путінської росії, як для радянської росії.
У ситуації, що склалася, ключі від перемир'я опиняються в руках у Зеленського. Щоб пазл склався, в останнього має виникнути симетрична мотивація до припинення вогню. Цієї мотивації у нього немає, і тому путін і Байден (мотивація якого очевидна — Трамп і вибори) йому (Зеленському) її зараз інтенсивно створюють: путін — бомбардуванням, а Байден — затримкою поставок озброєнь.
Логіку дій Зеленського зрозуміти можна. Перемир'я не обіцяє нічого хорошого ні йому, ні Україні. Воно буде сприйнято суспільством як поразка, навіть якщо такою по суті не є, з усіма політичними наслідками, що випливають із цього.
Проблема в тому, що, схоже, Зеленський стоїть перед вибором між поганим і дуже поганим варіантом. Якщо йому не вдасться здійснити політичне диво і домогтися нарощування військової та фінансової допомоги Україні в рази, тобто до рівня 2022−2023 років і навіть вище, то війна продовжиться в тому ключі, в якому вона йде з осені 2023 року: Україна в нескінченній стратегічній обороні під килимовими ракетними ударами за обмеженою зовнішньою підтримкою. Рано чи пізно це викличе деградацію військової та цивільної інфраструктури до критичного рівня, що призведе до стратегічних змін у розстановці сил не на користь України.
При цьому путін, становище якого аж ніяк не таке блискуче, як це малюють російські пропагандистські канали, буде також змушений перейти рубікон, тобто звалитися у військову економіку плюс додаткову мобілізацію. Можливо, він цього не переживе. Але якщо переживе, то будь-якої мотивації в перемир'ї у нього вже не буде — він змушений буде годувати свою військову машину доти, доки вона не з'їсть його самого разом із його режимом. Але до цього він постарається сам заковтнути Україну. Тому є ризик, що наступні переговори про перемир'я відбуватимуться у форматі, де участь України буде обмежена формальною присутністю на переговорах россії з умовним НАТО за посередництва Китаю.
Зеленський, по суті, опинився сьогодні в становищі Пашиняна, якому треба обирати між надією на диво й ухваленням вкрай непопулярних рішень в інтересах порятунку національної державності. Думаю, те, що відбувається у Вірменії, його не надихає. Вибір і справді непростий. Бути проклятим сучасниками як зрадник, але розраховувати на вдячність нащадків, або бути визнаним героєм за життя і бути розіп'ятим невдячними нащадками".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.