Популярний ведучий, сценарист та продюсер Руслан Шаріпов випустив черговий фільм-розслідування про російську пропаганду, яка впливає на світ. Документальна стрічка «Російський спрут. Як Кремль впливає на світ» (2+2) стала одним з підтверджень численних фактів створення фейків та негативного впливу на людей за кордоном стосовно України. За словами Руслана, такі фільми допомагають зрозуміти, як саме ворог впливає на сприйняття людей.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Руслан Шаріпов розказав про агентів російської розвідки, донських козаків та Миколу Гоголя.
— Руслане, «Російський спрут» — влучна назва для проєкту, що передає увесь сенс дій агентів росії. Як виникла ідея його створення та такої назви?
— Ідея розслідування виникла сама собою, бо ми вже знали багато фактів про російський вплив, але ніколи їх не збирали докупи. Свого часу я займався історичними розслідуваннями, тому знав, як систематично росіяни діяли саме на переписування історії. А от в сучасності лише знав, що є якісь схеми російського впливу, мережі російської пропаганди, але воно все звучало дуже неконкретно. От і захотілося все ж таки копнути глибше й дізнатися, чому ми на 3-й рік широкомасштабного вторгнення все ще чуємо, що десь в Німеччині досі вагаються, давати чи не давати нам Taurus, чому восени минулого року росіяни вийшли на той же рівень продажу нафти та прибутку від продажів нафти, що й до широкомасштабного вторгнення, маючи нафтове ембарго. Ці всі питання мотивували під час створення проєкту.
Назву «Російський спрут» та ідею запропонував мій колега, генеральний продюсер проєкту Акім Галімов.
— росія хоче позбавити нас культури, мови, без яких нації фактично не існуватиме. Чи зʼявилася у вас наприкінці розслідування ідея викорінення російської пропаганди й культури за межами України?
— На третій рік широкомасштабного вторгнення видно, що ідея скасування російської культури є неефективною. Я думаю, що потрібно глибше досліджувати російську культуру та показувати її нутро, тоді щось може спрацювати. Поясню. Я був у Фінляндії. В Гельсінкі Національна галерея має декілька картин художника Іллі Рєпіна. Десятиліттями Рєпін був підписаний там як російський художник. Тепер же там прийняли рішення про зміну підпису. Ілля Рєпін у Фінляндії тепер не російський, а український художник. Це правильний підхід — показувати, що багато з того, що вважається російською культурою, насправді має інше коріння. Інший приклад — Микола Гоголь. Нещодавно ми стали свідками інтелектуальної битви в одному з ефірів між представницею імперської російської ідеї, російської журналістки Латиніної та українським журналістом Віталієм Портніковим. Вона закидала Віталію Портнікову, мовляв, чому Гоголь писав російською? І той їй резонно відповів, що Гоголь писав би українською, якби йому це дозволяли. І це правда. Багато великих культурних діячів писали й творили в імперії російською, тому що іншого вибору у них не було. Сьогодні важливо розуміти, що росія використовує культуру для прикриття своїх шпигунів, які створюють культурні будинки й фонди. У фільмі ми показали, як у Данії росіяни організовують культурні заходи, де серед учасників завербовані російськими спецслужбами люди.
— І наскільки велика ця шпигунська мережа в культурі?
— Вона охоплює половину земної кулі. Це те, що мене вразило найбільше під час роботи над проєктом. Ми на конкретному прикладі розібрали механізм, показали, як росіяни впливають через культуру.
— Окрім російських культурних представництв, ви ще згадуєте донських козаків. Яка їхня роль за кордоном?
— Діяльність російських донських козаків в Європі визначається, як діяльність громадських організацій. Ядро російських козаків за кордоном — це відставні поліцейські та військові. Інсайдер у нашому розслідуванні, Сергій Ажинов, сказав, що це люди, яких вчать бути навідниками, інформаторами в разі війни росії з Європою.
— Що б ви сказали людям, які досі заперечують шкоду всього російського для ситуації в нашій країні?
— Як показує наше розслідування, будь-хто з російським паспортом може бути завербований співробітником російських спецслужб. Тому я особисто ставлюся з пересторогою до всіх росіян, і радив би європейцям так само робити. Бо сьогодні ти тиснеш руку своєму сусіду-росіянину, якого знаєш з 2008 року, він має сімʼю, дружину, дітей, ніби хороший чоловік, а завтра читаєш в новинах, що він вкрав технології у компанії, в якій працював, бо був завербований російською розвідкою. Так само я б з обережністю ставився до так званих «хороших рускіх».
Для мене дуже показовою є історія, яка трапилася в Берліні. Там є такий район, де живуть росіяни, предки яких ще 110 років тому втікали в Німеччину від більшовиків. Ми приїхали в той район знімати. Там ще є старі вивіски російською мовою, типу «Магазин Россия», «Книжный магазин». Здавалося б, ці росіяни живуть в Німеччині довго, вже мали бути інтегровані в західне суспільство, але от я заходжу в книгарню й запитую, чи є у них якісь книги про СВО, а мені відповідають: «Ну, вы же понимаете, что это сюда никто не пропустит…» І я просто завмер, бо в цій відповіді «хорошої русскої» багато чого криється. Вона висловлює такий жаль, що, в принципі, вони були б не проти закупити й продавати ці книги про СВО, які друкуються в росії, але ж це не пропустять. Якби ця продавчиня мала нормальну адекватну позицію, вона мала б сказати «Да вы что? Мы эти книги в наш магазин и не взяли бы». Росіян не змінити, й до них до всіх потрібно дуже обережно ставитися.
— Як і до їхньої церкви.
— росія дуже довго вибудовувала систему співпраці з «соотечественниками», тими, хто живе за кордоном, але є етнічно росіянами або мають паспорт. І одним з головних факторів їхнього об'єднання є російська православна церква. У Відні я спеціально приїхав на ранкову недільну службу в храм РПЦ, щоб подивитися, хто ходить до цієї церкви. І мені було дуже прикро бачити у тому числі машини з українськими номерами. Це було важко сприйняти. Небезпечно, що РПЦ ідеологічно підбирає ще й український контингент.
— Все ж залишаються у світі ще люди, які сумніваються або підтримують росію.
— Завдяки Збройним Силам України ми стримуємо росіян на фронті. Дипломатичні зусилля залучають багато союзників. Але українцям варто переглянути наш фільм, щоб усвідомити масштаб російського впливу та складність боротьби не лише військової, а й ідеологічної. Кожен українець може долучити до нейтралізації небезпечних мацаків російського спрута. Гадаєте, це сам музей у Гельсінкі вирішив поміняти підпис під прізвищем Іллі Рєпіна? Просто була одна настирлива українка, яка місяцями закидала музей запитами та інформацією про українське коріння художника. Музей в підсумку здався під її натиском. Тож до спротиву російському спруту може долучитися кожен.
Раніше відомий автор-документаліст, продюсер проєктів Акім Галімов в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» розповів, як рятував свою сім'ю, чи він простить колись росіян і коли закінчиться війна.