День Петра й Павла — велике християнське свято. Тепер українці відзначають його за новоюліанським календарем 29 червня (раніше було 12 липня). Святі апостоли Павло та Петро — головні учні Ісуса, які до кінця свого життя зберегли вірність Господу та в народі поширювали віру в Христа. Петро — перший з апостолів, хто визнав Ісуса Христа месією. Він очолив спільноту християн після Ісуса. Павло — колишній гонитель християнства, який розкаявся та став палким проповідником вчення. Обоє були страчені за свої переконання. Після смерті апостолів їх стали вшановувати як святих, а свято пов'язують із днем перенесення мощів Петра і Павла у Римі.
В народі свято відоме як Петрів день, Пе́тра, Петр, Петро-Павло. У народних традиціях воно знаменує закінчення Зелених свят, прощання з весною та підготовку до сінокосу та жнив. Якраз стоять теплі дні, літо обдаровує щедрими дарами. А Петра вважали покровителем збіжжя. Своїми заступниками святих вважали землероби, пастухи, моряки й рибалки. Про деякі звичаї, прикмети та традиції дня Петра й Павла нагадала «ФАКТАМ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).
— 29 червня православні та греко-католики відзначають День пам’яті святих первоверховних апостолів Петра й Павла, — розповідає Ніна Главацька. — За євангельським переказом, Петро — перший з апостолів, який визнав Ісуса Христа месією і очолив спільноту християн після Ісуса. Павло спочатку був гонителем християнства, але він розкаявся та став палко проповідувати вчення. За свої переконання обидва були страчені, та завдяки їм християнство продовжило поширюватися. Тому Петро й Павло уособлюють неперервну Церкву. Вшанування цих апостолів відоме ще з IV століття.
В Україні перших учнів Христа шанують як покровителів землеробства, нового врожаю й пастухів. Цей день — разом зі святами Горпини Купальниці та Івана — складає єдиний святковий цикл, що знаменує повний розквіт природних сил, кульмінацію літа, коли в силу вступають сорок спекотних днів. На карпатських полонинах, де потепління наступає пізніше, ніж в інших регіонах, зі святом Петра й Павла пов’язується найвищий розквіт літа. У західних областях України існувало повір'я, що на Петра й Павла ключі від землі святий Юрій передає святому Петру й тоді вже наближається осінь. В народі казали: «Йшло до Петра, а тепер — до Різдва».
Це відображено в одній з колядок: святий Юрій трубить в трембіту «листовую», а святий Петро — «в цвітовую». Як затрубив святий Петро, то «пішли голоси по полонинах, по всіх царинах, та й по всіх садах, по виноградах, по пасіченьках — всі полонини у цвіту стали, всі полонини та всі царини, та й усі сади, та й виногради, зродили цвіту по всьому світу, а пчолоньки сі ба й ізроїли, та на цвіт спали, медок зібрали».
— До свята апостолів Петра й Павла ретельно готувалися. Прибирали у садибі, підбілювали хату, прикрашали її чистими рушниками, квітом і зіллям, — пояснює Ніна Главацька. — Зранку відбували церковну службу, до храму з собою несли букети польових квітів і віночки, окрасою яких були червоні маки. Освячували в церкві хліб з цьогорічних перших зажинкових снопів, обмолочених напередодні. Після церкви влаштовували святкові петрівські обіди. Ритуальною стравою були так звані мандрики. Це пампушки чи коржики з пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин (це рідкий продукт, що одержують при збиванні масла з вершків, сметани. — Авт.) та перевареної сироватки (з додаванням сиру та яєць). Назву «мандрики» у народі пов'язували з легендою про апостолів Петра й Павла, які, проповідуючи вчення Христа, мандрували світом і нібито харчувалися подібною випічкою.
Кожного разу за тиждень після Трійці починється піст, що закінчується у день Петра й Павла (тривалість посту завжди залежить від Великодня). Цього року пізня Пасха, тому на піст часу не залишилось (Трійця — 23 червня за новоюліанським календарем, а Петра і Павла — 29 червня).
— У багатьох районах України після Петра й Павла починалися жнива, — розповідає Ніна Главацька. — Звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра — «жито зажинати». М. Грушевський відзначав: «…діло св. Петра жито зажинати. Він з'являється сторожем поля, майбутнього врожаю, бджільного взятку, — він же заорює, очевидно, на озиме. Ця тема розробляється на різні способи в колядках, легендах, оповідках».
В одній з народних колядок святі апостоли Петро й Павло є плугатарями, які орють поле під осінній засів:
«Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує".
Ще до свята Петра люди намагалися зробити перші зажинки збіжжя з нового врожаю, адже «як зажнеться, так і обіжнеться».
На Закарпатті, де головне місце у господарській діяльності посідало тваринництво, найурочистіше Петрів день святкували пастухи. Власники тварин організовували так звану Петрівку — святковий обхід вигону, під час якого вони частували пастухів мандриками, влаштовували для них різноманітні змагання, розваги, танці. У цей день юним пастухам дозволялося забрати весь удій собі та вигідно його продати. Виручені гроші йшли на власні потреби.
Цікавим є обряд «копання Петра», що й досі побутує на Прикарпатті. Напередодні свята пастухи та підлітки викопували на толоках канавки навколо попередньо розміченого квадрата такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю скидали поряд валком і прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї продукти (переважно пиріжки з капустою, сиром та зеленню), а також безалкогольні напої. Кожен намагався почастувати інших домашньою їжею. Так всі й сиділи навколо імпровізованого столу, спустивши ноги у канавку. Брати участь у цих дійствах для підлітків було за велику честь. До товариства приймали не всіх, і вважалося великою ганьбою залишатись поза гуртом. Тому ображені намагалися засипати канавки, тож за ними потрібно було наглядати.
За народними віруваннями, після Петра перестає кувати зозуля. Про це йдеться в одній з народних легенд. Апостол Петро, мандруючи світом, вирішив перепочити під кроною дерева. Поклав поруч себе торбинку та й заснув. Тим часом непомітно підкралася зозуля, зазирнула в неї, побачила мандрик і вкрала. Проте, щойно почала його клювати, одразу ж вдавилася. У такий спосіб Бог покарав нечестиву пташку. Однак, за народним віруванням, якщо ж кування чути й по Петрові, то це віщує лихо.
Згідно з іншою легендою, записаною на Херсонщині, під час жнив святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, їх парували: ледачій дівці діставався роботящий хлопець і навпаки: роботящій — лежень (бо якби було інакше, то ледарі б з голоду померли). А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (тих, хто батька й матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю).
Цікаво, що наступного дня, 30 червня, відзначали свято Полупетра. Деякі вважали, що свято названо так на честь Петрового батька, інші пов'язували його з тим, що свято «наполовину менше, а тому й Полупетра». Хай там як, але цього дня також вшановували пастухів і худобу.
На Слобожанщині з цього приводу різали трьох півників і готували борщ у трьох горщечках — на ознаку того, що святий Петро тричі відрікся од Христа. Крім того, в цей день сільські пастушата не пасли худобу, тому казали: «На Полупетра щаслива дітвора».
Зі святом Петра й Павла пов’язано чимало прислів'їв, приказок, прикмет
До Петра молочка відерце, а по Петрові глек і той неповний.
До Петра не сподівайся тепла, а по Петрові та й по теплові
Від Петра красне літо
За Петра Афонського сонце повертається на зиму, а літо на жару, а зі Спиридона Сонцеворота сонце повертає на літо, а зима на мороз
По Петрові на дворі пусто, а в полі густо
Як хліба вродили, то ні Петро, ні Павло їх не віднімуть
Коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота
Якщо на Петра один дощ — врожай непоганий, два — добрий, а три — багатий
У деяких регіонах у день свята молодь влаштовувала ритуальні гойдалки у лісі чи гаю. Це символізувало очищення повітрям перед важливою справою — жнивами: «Ой у лісі на кленку, на кленку, Там повісив той Андрій гойдалку»…
«Своїм» день Петра вважали й рибалки, оскільки сам Петро та його брат Андрій до апостольства були рибалками. Тож рибалки молилися йому, ставили у церкві до його ікони свічку.
Свято Петра й Павла мало свій пісенний цикл. У піснях йшлося про найкоротші літні ночі — петрівочки, про взаємини молоді:
«А на Петра вода тепла, Лиш би ся купати,
Ой, у Петра личко біле, Лиш би цілувати!"
Наступного дня після Петра та Павла починалася гаряча жнивна пора, а у день свята можна вповні насолоджуватись літньою теплою дниною.
З давнини у день свята заборонялося лаятися, сваритися, лихословити та з'ясовувати стосунки, не можна працювати фізично, зокрема, займатися рукоділлям.
Після трапези на Петра й Павла одразу не можна прибирати їжу зі столу (її залишали для померлих родичів).
На свято заборонялося купатися, щоб нечиста сила не затягнула на дно. Апостолів вважали покровителями моряків, які у свято, навпаки, купалися, щоб вода «не взяла їх в жертву».
Не можна в'язати і шити, щоб не накликати на себе біду.
Діяли заборони на вінчання (інакше пара швидко розбіжиться).
Не рекомендується ходити до лісу, тому що змії та звірі стають агресивними, а лісові духи можуть злякати людину і забрати її душу.
В цей день не давали в борг (щоб гаманець не був порожнім весь рік), овочі та фрукти нового врожаю не вживали (щоб наступного року не настав голод).
За прикметами судили про врожай
Якщо піде один дощ — на небідний врожай, якщо два — на хороший урожай, якщо три — то на багатий; на Петра зозуля кує — це поганий знак (в деяких варіантах — на пізню зиму); як побачити світанок на Петра і Павла — щаститиме весь рік; квітки мальви в цей день складають свої пелюстки щільно, ніби зів'яли — варто очікувати дощу; петрівки холодні (ночі) — рік голодний.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про традиції давнього дня Івана Купала та християнського свята Різдва Іоана Хрестителя.