Розробник дивану на колесах Аркадій Фішман разом зі своєю подругою Оленою Дунець влаштували незвичний тур на своєму винаході. Все для того, аби зібрати кошти на потреби української армії. Вони стартували у Заліщиках на Тернопільщині, куди чоловік переїхав після вторгнення окупантів, відвідали Тернопіль, Хмельницький, Вінницю, Житомир і днями фінішували у столиці, подолавши 650 кілометрів. Молоді люди планували зібрати 2 мільйони гривень на потреби захисників України.
— Родом я зі Слов'янська, що на Донеччині. За професією інженер-технолог машинобудування. Заробляв на життя розробками механізмів, ремонтом обладнання для заводів, шахт, автомобілів. На що був попит, те і робив, — розповідає «ФАКТАМ» Аркадій Фішман. — Коли мав вільний час, то розробляв власні винаходи. Першим став інтроцикл — транспортний засіб, котрий нагадує циркове колесо. Всередину сідає водій та може рухатись. Діаметр колеса десь два метри, відповідно туди могла вміститись людина будь-якого зросту і почуватись комфортно. Я дуже хотів запатентувати інтроцикл, навіть виробляти на комерційній основі. Не встиг через повномасштабне вторгнення.
— Як для вас почалась війна?
— Я прокинувся 24 лютого від вибухів о п’ятій ранку, бо обстрілювали сусідній аеродром. Ракети літали, ворожа авіація теж… Тому зрозумів, що треба їхати десь у напрямку Західної України, адже виховував маленького сина Давида. Зрештою так ми опинились у Заліщиках на Тернопільщині. Із собою вдалось машиною вивезти деякі деталі від попереднього винаходу — інтроцикла. Вони й стали донорами для «дивану на колесах».
— Як вирішили створити такий незвичний засіб пересування?
— Ідея жевріла довго, хотілось чогось цікавого, яскравого, бо в країні війна, треба підіймати настрій людям. Я хотів, щоб на новому винаході було зручно їздити, одним словом — як на дивані. Щоб на ньому ми з дитиною могли їздити у парк. Щоправда, це не диван, а дошки, які виглядають, як він. Бо якщо під звичайний диван поставити колеса, то він розвалиться. Натомість тут зміцнена рама. Встановив контролер, двигун та акумулятори від електровелосипеда, потужність яких 450 Вт. Є гальма, важіль керування повертає передні колеса, й задні також повертаються.
Читайте також: «Попри біль, я одягав протез та йшов далі»: ветеран АТО у пішій ході за тиждень зібрав для армії 3 млн гривень
Диван може проїхати 60 кілометрів, швидкість — 10 кілометрів за годину. Але заряджається наш диван не від швидкої зарядки, а звичайної розетки. Тому на зарядку потрібно десь дві з половиною години. У довжину диван приблизно два метри, ширина — 80 сантиметрів. Тому вміщаємось з Оленою там вдвох. Наскільки мені відомо, аналогів виробу в Україні точно нема. Може й у світі, я не цікавився.
— Чи були якісь труднощі у процесі виготовлення?
— Я не сказав би. Все, що проєктую, уявляю у тримірному вимірі в голові. Для деяких механізмів, які потребують точних вимірювань, роблю креслення.
— Яка собівартість дивана?
— Якщо взяти електричні деталі, то це 36 тисяч гривень. Додати інші, то буде десь 55 тисяч.
— Як виникла ідея влаштувати тур «диваном на колесах»?
— Я б сам пішов на фронт, але самотужки виховую дитину. В мене багато знайомих, брат на фронті. Весь час допомагаю закривати збори на потреби армії. І знаю, що останнім часом це робити досить складно, а бійцям вкрай необхідна допомога. Подруга Олена подала ідею організувати благодійний тур від Заліщиків до Києва. Ми взяли необхідні речі та наприкінці червня стартували із Заліщиків. Спинялись у великих містах, заряджались на заправках, у кафе. На дивані був скан-код, і таким чином охочі могли скинути кошти.
— Скільки в середньому за день долали кілометрів?
— Від 40 до 90. Перед Вінницею був рекорд — 91 кілометр. Все залежало від того, в якому стані дорога, що ламається.
— А під час комендантської години де ночували?
— Скажу одразу, що ми нічого не купували за людські гроші, бо це суперечить нашій ідеї. Нам віддавали останні 20 гривень, а ми б спали в готелях? Це нонсенс! Тому зупинялись у селах і просили в людей, чи можна на подвір’ї переночувати. Часто нас запрошували у хату, пропонували їжу, душ.
Читайте також: Життєвий марафон незламності Сергія Храпка: як ветеран війни без кінцівок допомагає побратимам
— Як реагували на вас поліцейські?
— Досить добре. Спиняли, розпитували, хто ми та куди їдемо. Деякі копи робили з нами фото. «Диван на колесах» за своїми технічними параметрами не підлягає реєстрації.
— А інші люди?
— Позитивно. Водії часто знімали нас на телефон. Не знаю, як при цьому вони кермо тримали. Може, хто допомагав їм збоку. Постійно сигналили, або зупинялись і просили про спільне фото. Якщо ж хтось вважає, що в мене «диван головного мозку», то не хвилюйтесь. Зі мною адвокат і в неї багато ліків (сміється. — Авт.).
— Зараз ви у Києві. Які враження від подорожі?
— Важко було через спеку та побутові незручності. Втім, дуже засмутились, що не змогли зібрати 2 мільйони на наземний дрон для евакуації поранених та на дрон для розмінування. Вдалось зібрати лише 242 тисячі гривень. Але нічого, будемо працювати далі, рук не опускаємо. Підтримати нас можна за посиланням.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію школяра з Чернігівщини, який допомагає фронту, готуючи солодощі.
Чиатйе також: «У команді хелперів є навіть королівські особи»: Данило Щербаков про масштаби свого волонтерства