Найвідоміший голос українського дубляжу, акторка Катерина Сергеєва зізнається, що велика війна навчила її швидко приймати рішення, легко відпускати людей та не лякатися змін. Це її голосом говорять героїні Сандри Буллок, Дженніфер Еністон, Камерон Діас та знаменита Шарлотта, актриса Крістін Девіс із «Секс та місто». Своїми блискучими пародіями на зрадниць Ані Лорак та Таїсію Повалій, росіянок Анастасію Волочкову, Марію Захарову та навіть путіна Сергеєва спричинила фурор у соцмережах.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Катерина Сергеєва згадала найболючіший момент за останні роки, життя на дві країни та стосунки з чоловіком.
— Катерино, які у вас почуття на третій рік великої війни?
— Як не дивно, у мене зараз дуже бойовий настрій. Моя життєва позиція — що важчі часи, то більш підвищений життєвий тонус. Можливо, просто за своєю природою я не звикла здаватись. Але вважаю, ми не маємо права ставити життя на паузу. Для мене найстрашніше, коли людина втрачає мотивацію. Бо це веде до зламу, а значить, початку кінця. Тому кожен має шукати сенси, приводи посміхатися, допомагати, навчатися. Саме складні часи мене стимулюють.
— За ці два з половиною роки були моменти, коли опускалися руки?
— Досі для мене найболючіші моменти — влучення в цивільні будинки, смерті — те, що неможливо змінити. Що є сил намагаєшся тримати себе у стані зібраності, не допустити емоційного падіння, працюєш з собою, щоб не розбило вщент.
— Багато хто зараз каже про звикання до війни.
— Це звичайна рефлексія. Але це не про байдужість, а про світ, в якому ми маємо адаптуватися. Напруженість зникає на підсвідомому рівні, просто психіка пристосовується та намагається захиститися.
— Відомо, що ви зараз живете на дві країни.
— Так, Україну та Чехію. Мої діти дуже важко переживають повітряні тривоги, прильоти. На другий день великої війни я сіла за кермо та виїхала з ними за кордон. Нічого не планувала, але, коли подивилася на дітей, зрозуміла, що іншого вибору не маю. Щоб наважитися на це, мені було достатньо пів години. Навіть чоловік тоді був розгублений. Я взяла відповідальність на себе, сказала: сідаємо та їдемо. Доньці тоді було 16 років, сину — 11.
— Яким було ваше 24 лютого?
— Першим прокинувся мій чоловік, пробудив мене зі словами: «Вставай, почалася війна». Я нічого не чула, й ми мало що розуміли. Почали піднімати дітей та вирішувати, що робити. На 11 годину я мала їхати на студію дописувати велику роль. Була навіть комедійна ситуація: мені зателефонувала кураторка проєкту, сказала, що сьогодні писати не будемо. І тут питає: «Скажи, а що у тебе завтра?» Я аж зніяковіла. Розумію, що тоді всі ми були у стані повної розгубленості.
У другій половині дня ми виїхали за місто, до будинку свекрів. Навколо вже закрилися всі магазини, продуктів не було. Я була у такому нервовому стані, що перестала їсти, а пила тільки чай. В тому місці, де ми опинилися, згодом почалися страшні події. Я щаслива, що в момент прийняття рішення про виїзд з країни не засумнівалася, а зробила це відразу. Буквально за три дні в ділянку поруч з будинком прилетів шмат ракети і загорілися сусідні поля.
Читайте також: «У нас вдень просто вулицею летів «шахед»: зірка «Дільничного з ДВРЗ» про виклики великої війни
— Діти продовжують жити за кордоном?
— Зараз діти в Чехії. Перші місяці повномасштабного вторгнення чоловік був проти того, щоб ми повернулися. Але син почав дуже сумувати за татом. Донька вчиться у Чехії, а я живу на дві країни.
— На початку війни творча робота стала «на стоп».
— В мене так само була пауза. Потім потроху почало оживати. Першою я дописала ту велику роль, роботу над якою перервало вторгнення. Я була тоді в Чехії. І прокатчики картини винайняли там велику студію, щоб я закінчила роботу. Я навіть свій мікрофон не брала, бо гадала, їду з дому на два-три тижні. Мені його потім переслали з Києва.
— Саме велика війна зробила з вас зірку-блогерку.
— Так, до цього у мене був дещо інший вектор, про пародії я й не думала. До речі, перша пародія була створена у Чехії. Це було після ракетної атаки на будинок у Дніпрі. Памʼятаю своє почуття гніву, змішаного з безсиллям та бажанням крикнути на весь світ за допомогою своєї професії. Так виникла пародія на Ані Лорак. Це було ввечері, я була дуже втомлена, і мені написала кума, переслала інтервʼю Ані Лорак зі словами: «Ти маєш зробити пародію!» Відверто кажучи, я не думала, що на колаборантів у нашій країні є така потреба. Але зʼясувалось, що я попала «в точку», і ажіотаж після випуску пародії почався відразу, ще вночі.
— Моя улюблена — пародія на Таїсію Повалій.
— Я зробила її дуже швидко. Відео мені надіслала сестра мого чоловіка з питанням: «Ти ж будеш робити?» Думала, якщо зайде, буде чудово, а ні — нічого страшного…
— Хто першим сказав, що у вас унікальний тембр голосу?
— У моєї мами дуже красивий голос, вона працювала вчителькою. Я завжди реагувала, як вона читала вірші, правильно розставляючи акценти. Мій голос точно від неї. Я страшенно хотіла вступити до Київського театрального інституту. Памʼятаю творчий іспит. Я виходжу на сцену, мені 16 років, я не нафарбована й кажу: «Катерина Коновалова. Місто Київ. 16 років». Так собі придумала, що на цих словах я повинна показати всю силу свого голосу. А за три роки дізналась, що мій педагог зі сценічного мовлення Алла Гладишева тоді на іспиті сказала майстру, який набирав курс: «Якщо ви її не візьмете, я піду з інституту». Я вступила з найвищими балами.
— Ви ніколи не розповідаєте про свого чоловіка. Він актор?
— Ніколи не хотіла вийти заміж за актора! Мій чоловік — приватний нотаріус. Я вдячна своєму чоловікові за терпіння, за те, що він завжди підтримує всі мої ідеї. Памʼятаю, ще до війни, коли я захотіла розвиватися у створенні авторського кіно й для цього мені була потрібна певна сума грошей, він тільки сказав: «Звичайно, знімай.» Ми з чоловіком живемо в системі взаємопідтримки. Саме у цьому комфорт в існуванні з партнером.
— Що пішло назавжди з вашого життя під час війни?
— Я пропрацювала свої страхи на підсвідомому рівні. Навчилася спокійно відпускати людей зі свого кола. І мені дуже подобається стан мудрого ставлення до різних проявів людей. Я приймаю людей, і це про мою внутрішню незалежність. Я почала не боятися робити те, у чому відчуваю потребу, прислухатися до себе, бути на звʼязку. Бо коли попадаєш у ситуації та тебе «обнульовує», мене це тільки підштовхує піднятися ще вище.
Раніше популярна акторка, зірка серіалів «Морська поліція» та «Дільничний з ДВРЗ» Тетяна Малкова в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» розказала про складне сприйняття війни, проблеми з психікою та свої передчуття.
Читайте також: «Вісім днів ми сиділи в підвалі, бо вибухи не вщухали»: зірка серіалів Ярослав Шахторін про життя під час великої війни