Рятувати життя поранених на фронті й при цьому знаходити час для створення ескізів вишуканого одягу, який згодом було пошито і показано в Парижі. Таке взагалі можливо? Не просто, але цілком реально. Це довела бойова медикиня, дизайнерка Юлія Сідорова (позивний «Куба»). Вона також являється являється активною учасницею руху «Veteranka», першої й наразі єдиної в Україні організації жінок з бойовим досвідом (раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» керівниця проєкту «Veteranka» Тетяна Борис розповіла про проблеми, з якими зіштовхуються родичі загиблих на війні захисників та захисниць). А ще Юлія — засновниця швейного цеху, в якому зараз відшивають жіночу військову форму і безкоштовно передають її захисницям. Цей волонтерський проєкт потребує спонсорської допомоги.
— Ще до часів АТО я захопилася створенням стильного одягу, в тому числі сценічних костюмів, бо професійно займалася танцями, — розповіла «ФАКТАМ» Юлія Сідорова («Куба»). — Коли у 2014-му путінський режим розв’язав гібридну війну проти України, я стала військовим медиком. Після повернення з війни у 2019 році взялася втілювати свою давню мрію — працювати у сфері моди: навчалася, закупила частину обладнання для швейного цеху, напередодні повномасштабного вторгнення показала декілька своїх робіт на Ukrainian Fashion Week (Українському тижні моди), який відбувся на початку лютого 2022-го. Задумала створити власний бренд, адже мені подобається придумувати стильні речі, образи, шити. Але велика війна змусила змістити акценти — шити те, що потрібно для фронту.
Зараз основний наголос ми робимо на пошитті жіночої військової форми, яку надаємо захисницям безкоштовно. Хоча я знову на фронті, разом з колегами рятую поранених, проте все ж намагаюсь знаходити час і для створення вишуканого одягу, мерчів (речей з символікою).
— Я правильно розумію, що швейний цех ви створили до великої війни?
— Насправді було інакше. До повномасштабної війни я придбала швейні машини, розмістила їх у квартирі, дещо шила. Але цеху ще тоді не існувало. Він був створений вже під час великої війни.
— Для того, щоб закупити перше швейне обладнання, брали кредит?
— Я відкладала на це гроші. Плюс до певної міри допоміг чоловік, з яким я тоді була в стосунках. Але на момент початку повномасштабного вторгнення обладнання було недостатньо для швейного цеху, тому ми звернулися в Український ветеранський фонд і виграли грант — один мільйон гривень. За ці гроші як слід оснастили цех.
— Як ви визначали, які машини потрібні для цього? Вас хтось консультував?
— Такої потреби не було, адже я вже знала, що треба для виробництва. До того ж Станіслав Бітус, у якого я навчалась дизайну одягу, став моїм партнером по цьому проєкту. З нами також працює відома конструкторка одягу Ганна Суворкіна. Ці люди профі високого рівня. Ми спільно вирішували, що і в якій кількості найбільше потрібно саме для нашого виробництва. До речі, зараз асортимент різноманітного швейного обладнання дуже великий, скажімо, можна придбати машину з комп’ютерним управління, яка зробить вишивку за будь-яким малюнком.
— Якщо жіночу військову форму передаєте захисницям безплатно, то з яких джерел фінансуєте її пошиття, закупівлю матеріалів?
— З пожертв підприємств, меценатів, діячів мистецтв, пересічних громадян. Один комплект жіночої форми зараз вартує шість тисяч гривень.
— Жіноча форма для українського війська була розроблена в вашому колективі?
- Так, адже ідея створити військовий одяг саме для жінок виникла у нас — серед дівчат руху «Veteranka».
Ще до повномасштабного вторгнення ми піднімали питання забезпечення військовослужбовиць на рівні з чоловіками. Коли почалася велика війна, сформувалася наша команда, і ми вирішили, що самі сконструюємо жіночу військову форму. Одну з ключових робіт — створенням лекал для цієї форми — виконала саме Ганна Суворкіна, про яку я вже вам говорила.
— В чому специфіка жіночої військової форми?
- Слід розуміти, що в військовій формі головне не дизайн, а забезпечення комфорту в некомфортних умовах. Це перше. Друге — жінки мають певні анатомічні особливості, відмінні від чоловічих — ширина плеч і стегон тощо. Цим визначається потреба саме в жіночій формі для жінок.
Якщо жінка вдягає, скажімо, чоловічі військові штани, то вони будуть закороткі на неї — ноги стирчатимуть сантиметрів п’ять між берцями та штанинами. А якщо вдіти чоловічі штани з вшитими в них наколінниками, то вони (наколінники) сповзатимуть над колінами. Якщо говорити про чоловічий китель, то він буде тиснути жінці в плечах — через наявність в неї грудей. Тобто який предмет чоловічої військової форми не візьмеш, для жінки в ньому буде максимальна незручність.
— Військовим-чоловікам форму видає держава. Чому забезпеченням захисниць жіночою формою мусить займатися ваш цех на волонтерських засадах без державного фінансування?
— Бо поки що не розгорнуто її масове виробництво. Нагадаю, Міністерство оборони України вже затвердило зразки жіночої форми й оголосило тендер на пошив 50 тисяч комплектів. Але, за нашими відомостями, поки що від держави жіночу форму отримали дуже мало військовослужбовиць (до речі, мені також досі централізовано жіночу форму не видали). Наш цех в межах своїх можливостей частково заповнює цю прогалину.
— Цеху вдається вийти на самоокупність шляхом пошиття продукції на продаж?
- Ні. Переважно він працює завдяки спонсорським коштам. Адже, повторю, ми шиємо жіночу форму і передаємо її в військо безкоштовно. Поки Міністерство оборони не може забезпечити жінок, будемо йому допомагати в цьому.
Важливо розуміти, що ми не докоряємо цим Міноборони, адже розуміємо: йде велика війна, тому є безліч інших питань, окрім жіночої військової форми, які треба вирішувати.
До речі, коли у 2022 році українському війську сильно не вистачало амуніції, шоломів, бронежилетів, наш рух «Veteranka» робив максимум можливого, щоб забезпечити цим військових. Зараз ця проблема в минулому — держава видає бійцям якісні бронежилети, шоломи. З часом, коли Міноборони зможе саме закривати потребу в жіночій військовій формі, ми займемося тим, чого на той час не вистачатиме війську.
— І все ж ваш цех шиє товари на продаж?
— Так, мерчі. Грошей, які заробляємо, вистачає тільки на витрати, пов’язані з роботою цеху та для нагальних потреб руху «Veteranka» (мова йде про оплату оренди приміщень, комунальні послуги тощо). Тобто (скажу ще раз) фінансувати пошиття жіночої військової форми з наших прибутків не виходить. Тож для її виробництва критично важливі спонсорські кошти. До речі, я також зі своєї зарплатні, які отримую в ЗСУ, донатю.
Буває ще таке: підрозділи, наприклад, волонтерський медичний батальйон «Госпітальєри», замовляють і оплачують для свого особового складу комплекти жіночої форми.
— Яка процедура подачі у ваш цех заявок на безкоштовне отримання жіночої форми?
— Треба зайти на наш сайт й заповнити бланк, указати там свої дані, зокрема анатомічні параметри. Потім ми відсилаємо комплект поштою.
— Встигаєте виконати запити на жіночу форму?
— На жаль, існує чимала черга. Деякі жінки навіть скаржаться, що доводиться довго чекати. Оперативність виконання запитів залежить не тільки від можливостей нашого цеху, але й від фінансування. Тому людей, які прочитають це інтерв’ю, закликаю допомогти нам.
— Ви на фронті. Хто зараз очолює цех?
— Ветеранка Катерина Приймак. Ми з нею познайомилися на війні ще у 2014 році в «Госпітальєрах».
— Повернемося до теми високої моди. За період повномасштабної війни вам вдалося створити нову колекцію?
— Так. Минулого року ми зі Станіславом Бітусом започаткували власний бренд, назвали його Cubitus Dei. Чому саме така назва? Мій позивний «Куба», прізвище Станіслава Бітус. Виходить Cubitus. З латині назва бренду перекладається як «лікоть бога». Це був перший крок. Другий — створення колекції нашої спільної одягу Fire of Liberty («Вогонь свободи»), яка минулого року була представлена в Парижі в Українському культурно центрі. Він розміщується в колишньому домі зірки кіно XX століття улюбленця жінок Алена Делона. Показ колекції відбувся в залі, в якому знаходилась його спальня.
Десь половину ескізів речей з цієї колекції намалювала я, перебуваючи на фронті, іншу половину — Станіслав Бітус (тоді він ще був цивільним). Наш з ним внесок у створення образів приблизно рівний: 50 на 50. Оскільки колекція формувалась без моєї безпосередньої присутності, то я з фронту відправляла свої ескізи Станіславу.
В тематиці цієї колекції є елементи, пов’язані зі стародавнім українським одягом. Але є й символізм, навіяний нинішньою війною — вогонь, квітки бавовни. Не зважаючи на те, що в колекції присутні мотиви історичного українського костюма, в цілому речі мають вигляд одягу з майбутнього. Тобто, до певної міри це футуристична колекція.
— Вам вдалося поїхати на її показ в Париж?
— Так. Але це було не відрядження — мені дали відпустку. Зі Станіславом вийшло інакше: якщо на початку повномасштабного вторгнення його не хотіли брати в військо, то коли у 2023-му прийшов за дозволом на поїздку в Париж, його мобілізували. До речі, якби показ відбувся зараз, то Стаса випустили б за кордон, оскільки він вже військовослужбовець.
— Хто виступив моделями?
— Професійні українські моделі, які на той час перебували в Парижі. Нам навіть довелося провести між ними конкурс. Але модель з параметрами «плюс сайз» знайти не змогли, тому мені довелося також вийти на подіум. Було видно, що гостям колекція сподобалась. Тож я була дуже задоволена.
Проте ми не стали піарити колекцію в соцмережах і не виставили її на продаж. Причин декілька. Одна з найсуттєвіших — як раз тоді на фронті загинув мій наречений. Через втрату я перебувала в такому психологічному стані, що займатися цими справами мені не хотілося.
Що зараз? Зараз, як я вже сказала, Станіслав Бітус служить у війську, тому створення дизайнерського одягу для нас стало ще складнішим. Але плануємо створити ще не одну спільну колекцію. Подією, яка підштовхне до цього, може стати запланована незабаром прем’єра документального фільму «Куба й Аляска» про мене і мою напарницю по екіпажу на фронті. На жаль, «Аляска» зараз не воює — лікується після поранення. До речі, у фільмі глядачі побачать епізоди показу колекції Fire of Liberty в Парижі.
— Ще спитаю про швейний цех. На роботу в нього приймаєте жінок-ветеранок і дружин військових?
- Ми усіляко допомагаємо ветеранкам інтегруватися в мирне життя: пропонуємо різні навчальні курси, робочі місця, зокрема в нашому цеху. Допомагаємо з навчанням та працевлаштуванням дружинам військових.
Зауважу, що кістяк нашої команди зібрався в найтривожніші перші дні повномасштабної війни, коли ворог був на підступах до Києва. Скажімо, Станіслава Бітуса тоді не взяли не тільки в ЗСУ, а навіть в ТРО. Тож він прийшов до нас і став допомагати. А зараз він служить.
Додамо, що попри війну, до столиці повертається гучна подія зі світу моди. На початку вересня вперше після початку повномасштабного російського вторгнення відбудеться Ukrainian Fashion Week.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історії героїнь фотовиставки «Нескінченна надія», яка присвячена жінкам, чиї чоловіки, діти, батьки зникли безвісти на війні з російськими окупантами.
Читайте також: Художниця, яка співпрацює з Facebook, створила серії робіт для виставки СтатКому Генерального штабу ЗСУ
Фото з відкритих джерел