11 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили Херсон, який російські окупанти захопили на самому початку широкомасштабного вторгнення в нашу країну. Пропагандисти держави-агресора, як зазвичай, видали втечу окупантів із захопленого українського обласного центру за черговий «жест доброї волі». Як би там не було, незважаючи на російські гасла про те, що «Херсон назавжди з росією», які були розвішані по всьому місту, українське місто було звільнене від загарбників.
На жаль, на сьогоднішній день обстановка в Херсоні залишається напруженою. Місто перебуває під постійними обстрілами окупантів. Місцеві жителі кажуть: «Життя в Херсоні сьогодні схоже на лотерею. Ніколи не знаєш, коли на твою голову може прилетіти снаряд». Сьогодні в Херсоні проживає лише п'ята частина жителів обласного центру — близько сімдесяти тисяч громадян. Хто міг виїхати в безпечніше місце — зробили це. Моя співрозмовниця, мешканка Херсона Маргарита, виїхала з рідного міста разом із чоловіком Іваном на Київщину через рік після звільнення обласного центру. Каже, що довго думали про те, щоб виїхати куди-небудь, де не стріляють. Мовляв, часто було так, що лягаєш спати під звуки сирен і думаєш: чи прокинешся завтра живим. «Прийняти таке рішення було складно. Перший час думали, що все налагодиться. Можливо, ворог не буде так часто нас обстрілювати. Або, дасть Бог, війна закінчиться. Але обстріли міста окупантами не припинялися», — розповідає жінка.
Ось уже рік Маргарита та Іван винаймають квартиру в Київській області. А нещодавно вони все ж зважилися з'їздити додому на кілька тижнів. «Потрібно було подивитися, чи ціла наша квартира, яку ми залишили у Херсоні», — каже Маргарита. Жінка зізнається, що трохи відвикнувши від повсякденних жахів рідного міста, вони були шоковані тим, що побачили.
- І десятої частини в новинах не розповідають про те, як сьогодні живеться херсонцям, — каже Маргарита, яка попросила не називати свого прізвища, бо в неї є родичі на окупованій території і вона побоюється за їхню долю. — Перший шок, який ми відчули — це вокзал.
До речі, квитки з Києва до Херсона на поїзд сьогодні коштують порівняно недорого. Ми заплатили з чоловіком за місця в плацкартному вагоні по 185 гривень. Їхати — майже 12 годин. До війни час у дорозі становив ледь не в половину менше. Спочатку поїзд іде до Миколаєва, там відчіплюються два вагони з пасажирами і такий невеличкий склад їде до Херсону.
Після прибуття на місце призначення, нас попередив провідник, що ми всі маємо залишатися на місцях, поки не скажуть, що можна рухатися. Хвилин за п'ять у вагон увійшов чоловік у формі. Я від стресу навіть не звернула уваги, був це поліцейський чи військовий. Спочатку чоловік запитав, чи є у вагоні військовозобов'язані. Мій чоловік уже давно на пенсії. Але разом із нами їхали ще двоє чоловіків віком від сорока до п'ятдесяти. Їх вивели першими, мабуть, для перевірки документів. Що з ними було потім, я, чесно кажучи, не знаю.
Потім пасажирів почали виводити з вагона групами по десять осіб за певним маршрутом. «З метою безпеки», — як нам пояснили. Як на самому вокзалі, так і на привокзальній площі було дуже багато військових. Далі, коли ми вийшли до стоянки маршруток, наш супроводжуючий попередив, що ми маємо бути обережними, бо в будь-яку секунду можемо потрапити під обстріл. Поки їхали, я бачила, скільки зруйнованих будинків у Херсоні! За рік їх явно додалося.
Наша квартира знаходиться у мікрорайоні, який розташований у бік Миколаєва, на щастя, виявилася цілою. Щоправда, не залишилося жодного цілого скла і на підлозі та меблях був величезний шар пилу. Як нам пояснили інші люди, що їхали з нами в маршрутці — прильоти туди теж бувають, але набагато рідше, ніж з боку Лівобережжя.
Решту дня я прибирала у квартирі. Усе вимила, винесла на смітник бите скло. А чоловік пішов дізнаватися, чи будуть склити вікна. У ЖЕКу йому сказали, що у Херсоні зараз нікому не склять вікна. Немає сенсу. У місті мало в кого залишилися цілими вікна. Але видали плівку.
За день тривога звучала, напевно, разів десять. Чоловік потім сказав, що прочитав у новинах про те, що росіяни випустили по Херсонській області за добу 677 снарядів. Загалом було 133 обстріли. Раз двадцять за добу пожежники виїжджали на гасіння житлових будинків.
- Перше, на що звертаєш увагу, приїхавши до Херсона — це постійне гудіння над головою, — продовжує свою розповідь Маргарита. — Літають ворожі дрони-розвідники. То тут, то там чути вибухи. Інший раз, навіть і тривогу ніхто не оголошує. Сусіди розповідають, що окупанти за допомогою дронів намагаються виявити скупчення людей. Десь на зупинці, або, якщо побачать чергу за гуманітаркою — можуть із того ж дрона скинути вибухівку. Були випадки, коли вони скидали снаряд на маршрутку з пасажирами. А одного разу, побачили хлопчика на велосипеді — і скинули снаряд на нього. Слава Богу, дитина, начебто, залишилася живою, але отримала дуже серйозні травми.
А взагалі, у Херсоні рідко побачиш сьогодні дітей. Проте, ще іноді траплялися матусі з візочками. Після кількох прильотів по дитячих майданчиках, їх почали огороджувати спеціальними парканами, які обкладали мішками з піском.
Росіяни взагалі люблять бити по школах, по лікарнях. Кілька навчальних закладів було зруйновано повністю. Впевнена, що це робилося цілеспрямовано. Особливо постраждала обласна дитяча лікарня. Ще коли ми жили в Херсоні, окупанти двічі обстрілювали корпус із новонародженими. Сьогодні в лікарні так само майже немає цілих вікон. Усе забито фанерою. Кажуть, що на ніч дітей, які лікуються в лікарні, переводять у підвал.
Читайте також: «Раніше нічого подібного в житті не робив»: ветеран велоспорту влаштував унікальний марафон для допомоги жителям Херсонщини
Основне життя в Херсоні — вранці. Можна побачити, як люди кудись поспішають у своїх справах. Працюють магазини, і навіть літні кафе, де можна випити пива. Щоправда, відвідувачів у кафе було дуже мало.
У магазинах і на базарі є все. І ціни невисокі. Особливо на овочі. Помідори, наприклад, можна купити по 20 гривень за кілограм.
Спиртне можна купити тільки до третьої години дня. А о п'ятій вечора місто порожніє. Комендантська година починається з десятої вечора. Але більшість жителів Херсона намагаються не з'являтися на вулиці після п'ятої. А з настанням темряви дворами починають ходити військові і перевіряють, чи дотримується режим темряви. Якщо побачать, що в когось у квартирі горить світло — через гучномовець просять його вимкнути.
— А який настрій сьогодні у жителів Херсона сьогодні? Уже звикли? — запитую свою співрозмовницю.
- Як не дивно — багато хто дійсно звик до режиму обстрілів 24 на 7. Б'ють по Херсону росіяни з усього, чого тільки можливо. Якщо йде обстріл з артилерії — зрозуміло, що тривогу можуть оголосити вже тільки після початку обстрілу.
Якось тривога застала нас із чоловіком у місті. Десь так близько бахнуло, що, здавалося, земля під ногами затремтіла. Я впала на землю, обхопивши голову руками, а чоловік, здавалося, взагалі не відреагував. Або зробив вигляд, що не злякався. Він такий у мене. Якщо тривога. Коли ми вдома, у квартирі, я ховаюся у ванній, а він на дивані, як дивився телевізор, так і продовжує дивитися. Так от і тоді, чоловік майже не відреагував на вибух.
Читайте також: «Росіяни знищили і нашу хату на Херсонщині, і домівку мого 93-річного дідуся»: співачка Sowa про ненависть до окупантів та волонтерство
Але найбільше мене вразила бабуся, яка продавала на вулиці квіти. Вона теж зовсім не відреагувала на вибух. Коли все вщухло, запитую стареньку: невже зовсім не страшно? «Страшно, — відповідає. — Але буде, як Богу завгодно. Скаже, що мені пора — мене і в бомбосховищі снаряд дістане. А раз зараз не прилетіло — значить, будемо жити». «А чому ви нікуди не виїжджаєте?» — знову запитую бабусю. «Хто мене чекає десь? — каже. — Тут мій дім. Якщо чесно, то за росіян, коли вони були в місті, жити було страшніше, ніж зараз під час обстрілів. Тоді за будь-якою підозрою могли в підвал кинути. Або просто побити. Зараз бачу українських військових у місті, і на душі якось спокійніше».
Бабусі Херсона — це взагалі окрема категорія людей. До речі, у нашій п'ятиповерхівці залишилося зараз тільки дев'ять осіб — з яких сім бабусь. Решта всі поїхали. Інший раз, коли серед ночі чуєш, що хтось сходами піднімається — моторошно стає. Так от, повертаючись до бабусь. Почалася тривога — дивлюся, а вони сидять на лавочці біля під'їзду, розмовляють. Звуки вибухів їх узагалі, здавалося, не лякають. Чую — одна каже: «Це від нас виліт. Сидимо поки що». Потім щось засвистіло і бахнуло. Інша старенька каже: «Ось і приліт. Давайте краще в під'їзді постоїмо». Минає хвилин десять, вибухи вщухли — бабусі знову на лавочку виходять.
А взагалі, Херсон сьогодні, звичайно ж, живе своїм життям. Тут навіть концерти і вистави проводять. Щоправда, у бомбосховищах. Люди потихеньку звикають до такого способу життя. І це страшно.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що в Херсонській області було заарештовано зрадників, які співпрацювали з окупаційною владою.