Дати багатьох свят за новим церковним календарем перемістилися на 13 днів назад. Тож тепер відзначати Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього будемо 14 вересня. В народі свято існує під назвою Здвиження. В чому його особливості, «ФАКТИ» дізнавалися у Ніни Главацької, етнографині, старшої наукової співробітниці відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові.
- Одне з найбільших 12 християнських свят, що святкується християнами в пам'ять про знайдення хреста, на якому розіп'яли Ісуса Христа — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, — починає розповідь Ніна Главацька. — І тепер у церковному календарі дата з 27 перемістилася на 14 вересня.
За розповідями, християни відмічають свято в пам'ять про знайдений в ІV столітті хрест (і в VІІ столітті повернутий з Персії), на якому розіп'яли Ісуса Христа. Хрест Спасителя тривалий час був у землі біля Голгофського пагорба неподалік Єрусалима. Противники християнства зрівняли пагорб і засипали печеру Святого Гробу, а на тому місці встановили храм Венери. Під ним згодом християни знайшли труну Господню та Хрест Божий під час розкопок, які велись під патронатом матері імператора Костянтина Великого — Олени. Частину від Хреста Господнього і чотири гвіздки, якими прибивали Ісуса, цариця Олена привезла до Константинополя. А знайдений на горі хрест встановили на Голгофі, потім на місці знахідки спорудили храм Христового Воскресіння. Одразу ж після його освячення встановили свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього.
Легенди, пов’язані зі святом
В народному побуті українців за святом закріпилась назва — Здвиження. Прийнято вважати, що на Здвиження «земля движиться ближче до зими», «здвигається з літа на зиму». Від цього дня птахи починають відлітати у вирій, а лісове гаддя збирається на останню «раду», де кожен звітує за свої вчинки: ті, що не порушили даної ними обітниці та не жалили людей, будуть спочивати до наступного дня святого Руфа, а потім знову вилізуть із землі. Ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок- «їх не бере земля», нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса.
Люди настільки вірили в таку легенду, що дітям в цей день забороняли ходити до лісу, щоб не провалитись у яму, де збираються зимувати плазуни. На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповідали таку страшилку. «Колись на Здвиження одна дівчинка не послухалася мами і пішла в ліс. Там вона впала в зміїну яму, вилізти з якої не змогла, і так прожила там аж до весни. На Руфа, коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчинка. Вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла».
Ця та інші легенди пов'язані з тим, що гадюки віддавна завдавали великої шкоди людям. Для убезпечення від їх укусів витворено чимало заговорів і замовлянь. Образ змії завше викликав острах, він уособлювався з такими рисами, як хитрість і зрадливість.
Подібні суди відбувалися і серед птахів. Особливо це стосувалося зозуль, які протягом літа байдикували — не вили гніздечок, не вигодовували діточок, а свої яєчка підкидали іншим птахам. За це вони мусили останніми вирушати до вирію, щоб дорогою поїти і годувати птаство. Знесилених птахів зозулі мусили нести на собі.
Проте, в деяких регіонах навпаки вважалося, що зозулі першими вирушають до теплих країв, від чого й приказка: «У зозулі золотий ключ од вирію: вона першою відкриває його і останньою замикає».
Традиції святкування
У вірян прийнято у цей день відвідувати церкву та ярмарок, бо «Здвиження — день ярмарку і храмів». Свято бажано зустрічати зі світлими помислами і без негативних думок. Оскільки Воздвиження нагадувало про Христове розп’яття, жертву і смерть на хресті, то ще з давньої пори в цей день традиційно церквою вводився одноденний піст в пам’ять про страждання і смерть Ісуса. Цього дня рекомендується тримати піст. За повір'ям, утримання від м'ясної їжі винагородиться Богом.
Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні крихти для диких птахів.
На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише не червиві») та яблук, які тримали на зиму. На свято молодь обдаровувала один одного горіхами, які до цього дня не можна було їсти, тому що всередині плоду є перемичка у вигляді хрестика. І хто наважувався скуштувати, той «диявола припросить до себе». Якщо дуже хотілось осіннього плоду, то треба було спочатку імітувати хрест, кинувши горіхи на чотири сторони світу. Вважалось, що цей ритуал також захистить від гадюк і нечистої сила. До речі, всі чаклуни та ворожки роблять магічні палички з горіхової деревини.
Зі святом пов'язані прислів'я: «Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста», «Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай».
Прикмети та заборони на Воздвиження
Люди свято вірили в прикмети, які базувались на багаторічних спостереженнях не одного покоління.
Тож як до Здвиження не зникають мухи, то осінь буде затяжною і сніг ляже пізно.
На Здвиження бджоли щільно затягують вічка у вуликах прополісом — на холодну зиму, залишають льоток майже одкритим — на теплу зиму.
Хто на Здвиження бачив в небі пташиний вирій, обов’язково загадував бажання. Люди спостерігали за поведінкою пернатих і робити погодні прогнози. Якщо журавлі відлетять до кінця місяця, то на Покрову вже прийдуть морози, а як ще не спішать покинути наші краї, то раніше листопада зима не настане.
На Воздвиження ігор та забав не влаштовували, жодної важливої справи в цей день не починали. У цей день не прийнято вживати скоромної їжі, не годиться виконувати важкої роботи, пов'язаної насамперед з деревом: не рубати і не колоти дров, не стругати і не пиляти дошок.
Також не можна:
Згідно з народними прикметами цього дня не варто ходити в дикі місця — у ліс, на річку, в гори. До Воздвиження дикі тварини стають злішими й агресивнішими, намагаючись напасти на людину під час зустрічі. Крім того, підвищується ризик заблукати.
Нагадаємо, що 17 вересня віряни будуть відзначати День пам'яті великомучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії.