Професійний військовий з Полтавщини, учасник АТО, створив одну з найбільших гусячих ферм в Україні, яка спеціалізується на постачанні яєць для інкубаторів. Секретами успішного бізнесу й викликами, пов’язаними з війною, Роман Дрига поділився з «ФАКТАМИ». Раніше ми розповідали історію бійця, який воюючи на фронті розпочав свою справу.
Роман не приховує: з дитинства недолюблював гусей. Він ріс у селі під Кобеляками, і його батьки тримали багато домашньої живності. Догляд за гусами був покладений на старшого із синів, тобто, на нього. Зарікався, що як виросте, жодної гуски не триматиме. Але саме гуси стали розрадою та новим стартом у його житті після повернення з АТО.
Рома мріяв стати військовим. Він не зрадив своїй дитячій мрії й закінчив Харківський військовий університет, 18 років життя віддав службі в армії. Пройшов шлях від начальника обслуги зенітного ракетного комплексу до заступника командира військової частини.
У 2014-му, коли російські війська вторглися в Україну, підрозділ протиповітряної оборони, в якому служив Роман Дрига, одним із перших опинився в зоні бойових дій — тримав оборону вздовж лінії фронту протяжністю близько ста кілометрів.
Та за станом здоров’я чоловікові довелося звільнитися з військової служби. І треба було шукати собі мирну професію. Так у його житті знову з’явилися гуси. На цей бізнес ветерана АТО наштовхнув його батько-фермер, товариш якого, Петро Слоква, тримав гусячу ферму. Придивившись до бізнесу товариша батька, Роман відкрив ФОП. Купив на околиці невеликого села Шапки Білицької громади два давно закинуті сараї, у яких колись тримали телят. Відремонтував їх і завіз туди гусенят. Найняв робітників. Узявся за наукову літературу.
— Не завжди те, що пишуть у книжках, відповідає дійсності, — прийшов до висновку Роман. — У підручнику, наприклад, сказано, що «данський легарт» їсть менше зерна і більше трави, але я цього, наприклад, не спостерігаю.
«Данський легарт» і «велика сіра» — це дві найпопулярніші в Україні породи. Перші ростуть крупними, а другі менш вибагливі. Пан Петро Слоква згодом мені ще й своїх дві тисячі голів перевіз, бо його пастівник перейшов у власність громади і йому не було де їх випасати. Так я став власником однієї з найбільших гусячих ферм України. Зараз утримую близько шести тисяч птахів.
…Це тепер 40-річний Роман Дрига знає про гусей усе на рівні дипломованого зоотехніка, а п’ять років тому, коли задумав займатися птахівництвом і поїхав у Миргород купувати добових гусенят, йому підсунули переважно… «хлопчиків».
— Стать цих птахів, як я дізнався пізніше, видно від народження, — розповідає про нюанси розведення стада підприємець. — Я придбав тоді дві тисячі гусенят на суму понад 130 тисяч гривень, але з часом змушений був докуповувати «дівчаток», бо на одного самця має припадати дві-три самки. А тепер, навпаки, закуповуємо гусаків, щоб «освіжити кров». У листопаді-грудні у птахів починається шлюбний період, і до цього часу мають сформуватися сім’ї.
Перший місяць колишній заступник командира ракетної частини буквально жив у пташнику зі своїм стадом маленьких пернатих: годував, поїв, дбав про тепло для них… Бо, каже, якщо з цим усе гаразд — пташенята не хворіють.
Він думав, що зберегти поголів’я — це головне, а виявилося, що не менша проблема — продати яйця для інкубації.
Читайте також: Ветерани та ВПО можуть отримати понад 100 тисяч гривень на бізнес: як подати заявку на участь у програмі
— Мене тоді ніхто не знав, я нікому не був цікавим, та й сам мало знав ринок збуту, — усміхається Роман. — Але навіть не в цьому справа. Справа була у величині яєць: у перший рік гуски несуть дрібні яйця. Ну, що таке 110 грамів, якщо середня вага гусячого яйця — 160? А «данські легарти» (найпопулярніша порода гусей — Авт.) на четвертий рік життя несуть яйця вагою навіть 220 грамів! Словом, власників інкубаторів мало цікавила моя пропозиція.
Продавши з горем пополам той дріб’язок, я думав, найгірше позаду.
Та попереду було 24 лютого 2022 року.
— З середини березня самки виходять на пік несучості. У мене яйцями був забитий весь склад, а тут ворог пре, і людям взагалі не до розведення гусей, бо ніхто не знає, що буде завтра. Хтось із моїх постійних покупців пішов на фронт, хтось, як і я, взявся волонтерити, хтось опинився в окупації… Багато замовників, до речі, жили на Чернігівщині, Харківщині, Сумщині, Київщині, Запоріжжі. І не зрозуміло було, запустяться інкубатори чи ні. Тому в мене не лишалося іншого виходу, як роздавати інкубаційні яйця місцевому населенню. Хтось пускав їх на пасхальну випічку для фронту, як от, волонтери з Кобеляк, Козельщини, Полтави. Хтось просто годував ними свиней…
Проте це мало рятувало ситуацію, бо 50−60 тисяч яєць це вам не жарт! Тому Роман разом зі своїм товаришем Андрієм з Нових Санжар, вимушеним переселенцем з Донеччини, пішли ва-банк: вирішили закладати яйця в його скромному інкубаторі, а далі, що буде, те й буде.
— І виграли?
— В усякому разі, не програли, — усміхається у відповідь мій співрозмовник. — Із закладкою яєць ми запізнилися тижні на три, лише в двадцятих числах березня цим зайнялися. Сама ж інкубація триває тридцять днів. А поки гусенята розвивалися у шкаралупі, ЗСУ відігнали ворога з півночі України. І люди швиденько розібрали наших пташенят, тим паче, їх практично ніде не було. Брали одразу по сто, двісті, а то й п'ятсот штук…
— За скільки ж продаєте одне яйце?
— Тридцять п’ять — сорок гривень.
— До речі, чи вплинула війна на плодючість гусей? Чого питаю, бо одна знайома, яка торгувала породистими цуценятами, змушена була зав’язати з цим бізнесом, оскільки її сучки в умовах постійного стресу, який викликають сирени й вибухи, просто перестали розмножуватись.
— Я б не сказав, що гуски стали менше нестися, але вони дуже відчувають, коли над фермою пролітають ракети чи «шахеди». Тоді несучість на деякий час одразу зменшується на 8−10 відсотків.
Війна приносить все нові й нові виклики бізнесу, не тільки пташиному, звісно, і потрібні нові рішення, які в мирний час, можливо, і не були б такими актуальними.
Постійні перебої з електроенергією — це майже смертельно для птахівництва.
Читайте також: «Перші місяці було надзвичайно боляче»: мама загиблого бійця на його честь відкрила кав’ярню
— У племінний період світло має з’являтися у гусятнику о 4−5 ранку й виключатися о 10-й вечора, — пояснює Роман. — Щоб підтримувати світловий режим, придбав невеличкий генератор, і сторож бігає включати його й виключати. Але ж, розумієте, від людського фактору нікуди не подінешся. Запізнився сторож із включенням генератора на годину чи навіть на пів, і вже птиця реагує на це меншою продуктивністю. Хай ми й небагато використовуємо електроенергії — приблизно 2500 кВт на місяць, але вона має бути стабільною. Стабільність може забезпечити лише установка на фермі сонячних панелей з накопичувальним ефектом. Тому хочу податися на грант, оскільки сонячні панелі для розвитку мого бізнесу суперважливі.
Дбаючи про розвиток своєї ферми, минулого року Роман Дрига переміг у проєкті «Курс на незалежність», який був організований агропромхолдингом «Astarta-Kyiv» спільно з урядом Німеччини та благодійним фондом «Повір у себе». Завдяки цьому має тепер три автоматичні кормороздавачі й систему вентиляції у сараях (по-іншому, клімат-контроль).
— Кормороздавачі українського виробництва, дуже гарної якості — зі змішувачем і гранулятором, — хвалиться підприємець. — Їхня вартість — близько мільйона гривень. Завдяки такій спонсорській підтримці ми тепер готуємо корми самостійно, й вони на порядок кращі від тих, що раніше закупляли. У кормі наших гусей є і вітаміни, і кальцій, і соєва та соняшникова макуха, дерть, зелень… Тобто все, що необхідно для повноцінного харчування птиці. Єдине, що у зв’язку з частим відключенням світла робітникам доводиться працювати у позаробочий час. Але двічі на день — зранку й увечері — гуси мають повноцінно поїсти.
Прошу Романа розповісти про особливості утримання гусей. І дізнаюсь, що на несучість самок впливає погода. Чим прохолодніша весна, тим краще. Загалом племінний період яйцекладки триває з кінця березня до початку червня. За цей час, залежно від погодних умов, одна гуска відкладає через день від 33 до 43 яєць. Настання стабільного тепла для гуски — це сигнал припиняти яйцекладку і сідати на яйця.
Під час цього періоду не можна змінювати раціон. Тому птицю продовжують годувати сіном замість того, щоб давати молоду траву. Інакше одразу впаде несучість.
Хоч гуси й водоплавні птахи, їх краще тримати подалі від природних водойм, щоб вони не заразилися хворобами, які переносять дикі пернаті.
Гуси не сплять у гніздах — у них вони лише відкладають яйця. А ночують на солом’яній підстилці. Часто міняти її не варто. Досить освіжати двічі на рік. І раз на місяць знезаражувати.
Цікаво, що, вибираючи самку для парування, самець, розставляючи крила, пускається перед нею в танок. Часто, відбиваючи подругу в конкурента, гусаки влаштовують між собою справжні поєдинки.
Читайте також: Макадамія впереміш з насінням гарбуза й зеленою гречкою: як веганка з Полтави створює корисні смаколики
Гуски своєю чергою б’ються за самців. Іноді, щоб вони не «ходили наліво», обкусують їм статеві органи. Звісно, після цього чоловіча стать непридатна до розмноження, таких доводиться вибраковувати. Тому перед кожним шлюбним періодом фахівці проводять повний огляд стада.
Наприкінці літа гусей можна запускати на другий цикл яйцекладки, але цим в Україні ніхто не займається, бо населення звикло лише раз на рік купувати молодняк і тримає стадо зазвичай до заморозків.
— Наші люди віддають перевагу вирощенню курей-бройлерів, які через 44 дні можна вирізати на м'ясо і закладати його в морозильні камери, — резюмує фермер. — Про якість такого м’яса я не хочу й говорити. Якщо воно навіть не застрягає в зубах, то не м'ясо. А щоб відгодувати гуску на м'ясо, треба 120 днів.
Інкубаційні ж яйця придатні до інкубації лише протягом 10 днів. Тому представники кожного з великих інкубаторів приїжджають за ними до Шапок у свій, заздалегідь визначений день тижня. Їдуть з Вінниці, Харкова, Пирятина, Решетилівки…
За відгуками господинь, для випічки кращі гусячі яйця, аніж курячі — вони мають більш насичений смак і вищий вміст жиру.
Найбільше гусяче яйце, яке траплялось Роману, важило 320 грамів. Але він його забракував — яйця з двома жовтками непридатні для інкубації…
Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь 26-річного ветерана з Чернівців Віталія Бакрева про танковий обстріл, важке поранення, чмобіків та бізнес після ампутації.
Фото надані Романом Дригою