В Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» завершилися розкопки унікального для Східної Європи об’єкту — залишків майстерні з виготовлення смальти (з неї робили мозаїки) для Успенського собору лаври. Ця майстерня була побудована майже 1000 років тому. В ті часи в Києві та й взагалі на території Руси не знали технології виробництва скла, на основі якого робили смальту. Везти її у великій кількості з Візантії дорого й довго. Тому до Києва запросили візантійських фахівців. Вони облаштували свою майстерню по сусідству з будівництвом собору — на території, де нині знаходиться Митрополичий сад лаври. Нинішні розкопки залишків цієї майстерні тривали чотири роки. Археологи розповіли «ФАКТАМ» про найцікавіші знахідки. Зокрема, про скарб та про те, як підприємливі мешканці стародавнього Києва спробували повторити технологію візантійських склоробів і що з цього вийшло.
— У будь-якій професії, в якій багато залежить від везіння, існують певні забобони й прикмети, — розповів «ФАКТАМ» кандидат історичних наук Дмитро Пефтіць, який другий рік поспіль очолює розкопки залишків склоробної майстерні в Митрополичому саду. — Тож і ми, археологи, трохи забобонні. Скажімо, особливу надію покладаємо на людей, яким таланить на розкопках знаходити щось цінне та неординарне. Серед таких — студент-історик Богдан Ольшанський. Ще минулого року він став ледь не чемпіоном за кількістю знахідок. Хоча скарб бурштину в перший же день роботи з нами тоді знайшов інший щасливець — кандидат фізико-математичних наук Володимир Кода (він брав участь в розкопках як волонтер). Так от, коли студент Богдан Ольшанський прийшов до нас і цього року, перше, що в мене промайнуло в голові: «Цей хлопець нас порадує». Запропонував йому: «Обирай собі ділянку». Не минуло й п’яти хвилин, як він знайшов шматок смальти з золотою фольгою (це цінна знахідка). Але я цьому майже не здивувався (посміхається).
— Маємо отримати комплексне уявлення про цю стародавню майстерню — аж до того, що їли люди, які тут працювали й жили, — розповів «ФАКТАМ» завідувач науково-дослідного сектора археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» кандидат історичних наук Сергій Тараненко.
— Цікаво, як можна дізнатися, чим вони харчувалися? - ставлю запитання Сергію Тараненку.
— Це не просто, проте цілком можливо. Ми ретельно просіювали ґрунт, а потім подрібнювали його, щоб не пропустити навіть найдрібніші речі. Нас цікавить все — навіть луска й кісточки від риби та залишки будь-якої іншої їжі (скажімо, кістки птиці), що її споживали склороби, які тут жили та працювали. Цей матеріал (кісточки, луску, насіння) досліджують фахівці з біоархеології. А доктор історичних наук Марина Сергєєва — навіть попіл від багать, які палили в далекому минулому.
— Для чого досліджувати попіл?
— Щоб визначити, які породи дерева використовували на дрова.
— Я правильно розумію, що експедиції вдалося знайти навіть кісточки й луску від риби, яку тут 1000 років тому їли майстри?
— Так, вдалося. До речі, серед знахідок — фаланга ведмежого пальця. В ті часи в Києві ведмедів вживали в їжу. А саме фалангу пальця цього велетня могли носити як амулет.
— Яка найімовірніша версія того, скільки людей працювало в майстерні з виготовлення смальти та скла для Успенського собору лаври?
— Ключових фахівців було не менше двох, плюс шість-вісім підмайстрів. Чому я так вважаю? Вогонь в горні мав горіти цілодобово (не можна було допускати, щоб пічка остигала). Тож виходить: щонайменше по одному головному майстру на зміну та в його розпорядженні по три-чотири працівники. Змін як мінімум дві. Тож загалом штат майстерні складався не менше, як з 8−10 осіб. До речі, розкопки показали, що через певний час після завершення оздоблення Успенського собору виробництво в цій майстерні було відновлено. Але якість виробів була значно гіршою.
— Про що це свідчить?
— Певно, про те, що, коли візантійські фахівці поїхали з Києва додому, їхні місцеві підмайстри відновили виробництво.
— Тобто «підглянули» візантійські секрети та спробували їх застосувати?
— Скоріш за все, так і було. Але, як я вже сказав, копії виявилися суттєво гіршими за оригінал.
— Люди, які відновили роботу майстерні, продовжили виготовлення скла та смальти?
— Ні. Вони зайнялися виробництвом побутових товарів — полив’яного (вкритого скляною масою) посуду. Тобто, спробували наслідувати візантійські зразки посуду.
— Як ви визначили, що їхні скляні вироби гірші від візантійських?
- Досвідчена фахівчиня з Музею історії Києва Марія Тимошенко виконала порівняння оригінального старовинного візантійського посуду та залишків того, що виробляли в цій майстерні. Різниця дуже велика. Це все одно, що, скажімо, на Дарницькому радіоринку в Києві хтось спробував би збирати копії смартфонів якогось провідного світового бренду. Проте слід визнати, що виробництво на початку ХІІ століття хоча й не надто якісного, але свого полив’яного посуду було для тодішнього Києва неабияким технологічним проривом.
— Скільки 1000 років тому коштували смальта та скло?
— Конкретні цифри науці невідомі, але впевнено можна казати, що не дешево. Між іншим, у стародавній Європі технологія виробництва скла суворо оберігалися: навіть ще у XV столітті на острів Мурано (знаходиться біля Венеції) не пускали сторонніх людей, бо це був центр виготовлення виробів зі скла.
— Повернемося до склоробної майстерні. Її доводилося ретельно охороняти від пограбувань?
— Розкопки показали, що територія майстерні була огороджена двома лініями парканів — задля безпеки. Адже, повторю, для середньовіччя це було особливо дороге виробництво, як в наші часи ювелірна фабрика. Тому, певно, майстерня мала охорону, а самі майстри жили на її території.
До речі, якщо почитаєте Києво-Печерський патерик (він написаний у XIII столітті на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона і ченця Печерського монастиря Полікарпа), дізнаєтесь про чималу кількість кримінальних подій на тодішньому Печерську: пограбування (в тому числі церков), вбивства, безчинство ватаг розбійників. Тож виробництво високовартісної продукції, якою тоді були смальта та скло, мали охороняти. Тим паче, що майстрів запросили з Візантії, а раз так, то їм, напевно, були створені особливі умови, добре платили. Злодіям було чим поживитися. Також слід враховувати, що територія нинішнього Митрополичого саду в ті часи була периферією монастиря.
— Чому саме там розмістили склоробну майстерню?
— Бо це пожежонебезпечне виробництво, а споруди монастиря були тоді з дерева.
— Експедиція знайшла залишки будинку, в якому жили майстри?
— Так. Це була двоповерхова споруда, впритул до якої розташовувалася прибудова — певно, для запасу харчів та сировини.
— Що вважаєте найцікавішим зі знахідок, зроблених експедицією на місці стародавньої майстерні?
— Я виділив би фрагмент горна (пічки), в якому, власне, виплавляли скло. Бо раніше нам і нашим попередникам з експедиції Володимира Богусевича (вона працювала у 1950-х роках) траплялися тільки фрагменти плінфи (цегли княжих часів) з рештками скляної маси на них. І ось ми знайшли частину самого горну: декілька плінф, з’єднаних будівельним розчином (на фото у заголовку. - Авт.). На них — залишки скляної маси. До речі, в грудні плануємо відкрити виставку про розкопки склоробної майстерні, і цей експонат посяде на ній одне з чільних місць, бо це не рядова знахідка.
— Відомо, що являли собою такі горни?
— Так. Адже подібні збереглися в хорошому стані в Середземномор’ї, звідки й прийшла до нас ця технологія. Середземноморські горни дають чітке уявлення про те, якими були такі печі. А ми маємо тільки невеликий фрагмент.
Також серед ключових знахідок — скляні «млинці», вкриті золотою фольгою. Це продукти проміжного етапу виготовлення смальти для мозаїк. Ці «млинці» дробили й таким чином отримували кубики смальти.
— Склоробна майстерня працювала аж до монгольської навали?
— Ні, вона припинила існування задовго до цього — у ХІІ столітті.
— Коли за часів президентства Леоніда Кучми відновлювали Успенський собор, в ньому відтворили стародавні мозаїки?
— Ні. Річ у тім, що їх втратили під час чисельних ремонтних робіт та перебудов у минулі століття. Тому інформації, яка б дозволила відновити ці мозаїки, немає.
— Ваш колега Дмитро Пефтіць згадав про скарб бурштину, який знайдено минулого року під час розкопок майстерні. Цей скарб часів Русі?
— Ні. Майже кілограм бурштину ми знайшли в шарах ґрунту XIV-XV століть. Тут слід сказати, що, окрім артефактів періоду Київської Руси, ми відшукали в тому місці чимало монет польсько-литовського періоду, фрагмент керамічної люльки XVII століття тощо.
Значна частина знахідок буде досліджена за допомогою рентгенофлуоресцентного спектрального аналізу (РФА-аналізу), який дозволяє визначити хімічний склад, не беручи проб. Навіть мікроскопічні домішки різних елементів (калію, свинцю тощо), як правило, дозволяють визначити, звідки походить та чи інша знахідка. І, можливо, — з якої конкретно частини Візантійської імперії приїхали майстри, які створили склоробну майстерню. Вони привезли з собою набір спеціальних домішок (ми називаємо їх «спеції»), які додавали у скло, щоб надати йому різних кольорів і властивостей.
Плануємо написати колективну монографію, присвячену цій пам’ятці. Наші дослідження зацікавили колег з Великої Британії та Норвегії. Адже ця створена візантійськими майстрами склоробна майстерня унікальна для Східної Європи.
Раніше історик Віталій Козюба розповідав в інтерв’ю «ФАКТАМ» про Десятинну церкву та про те, як біля неї знайшли скарб, який насилу помістився у два мішки.
На фото у заголовку: З фрагментом горну в руках — Олена Махота, наукова співробітниця науково-дослідного відділу археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (фото зі сторінки Сергія Тараненка у фейсбуці)