«Спокій, камін, книги, тиша… Раніше в цьому бачили одне міщанство. Тепер це мрії про втрачений рай», — писав всесвітньо відомий німецький письменник Еріх Марія Ремарк у романі «Тріумфальна арка». Ці слова співзвучні сьогоденню. Іноді життя до війни згадується, як інша реальність. Звичайно, вона не була ідеальною, проте все було зовсім по-іншому.
Особливою темою для кожної людини є тема рідного дому. Це місце, де тобі раді, де є все те, що любиш. Саме темі рідної оселі відома українська художниця-керамістка Лара Антонова присвятила нову серію робіт. Кожна з них вражає самобутністю та колоритом.
Лара Антонова — відома харківська художниця-керамістка, членкиня Національної спілки художників України, лауреатка численних мистецьких премій, зокрема й міжнародних. Її роботи зберігаються у Харківському художньому музеї, Національному музеї-заповіднику гончарства в Опішні на Полтавщині, Міжнародному музеї кераміки в Чехії… З 1985-го по 2006 рік вона працювала на Будянському фаянсовому заводі, де створила чимало цікавих робіт. Справжній шедевр — ажурний фаянсовий сервіз «Роксолана».
Попри війну та складні випробування, що випали на її долю, мисткиня продовжує створювати красу. В інтерв’ю «ФАКТАМ» Лара Антонова розповіла про серію робіт, присвячених дому.
— Тема дому для мене надзвичайно важлива, як і для більшості наших співвітчизників сьогодні, — говорить Лара Антонова. — На жаль, чимало людей через війну втратили його. У когось він був зруйнований. Хтось змушений був покинути рідний дім та їхати на чужину, щоб рятувати родину від небезпеки. Я харків’янка. Мій дім був пошкоджений під час обстрілів. Тож і я не стала винятком, опинившись в евакуації за кордоном. Дому я присвятила серію робіт. Одна з нових композицій — «Поважна господиня з шафою» (на фото у заголовку. - Авт.). Прообразом господині стала моя бабуся Оля, яку я дуже любила. Батьки цілими днями були на роботі, а вона мені присвячувала весь свій час. Я дуже вдячна Богу, що у мене була така бабуся. Моя любов до неї надихнула на створення цієї роботи.
— У композиції бачимо шафу з посудом. У вас, мабуть, така була в дитинстві?
— Так. Там був порцеляновий сервіз з квіточками. А наші сусіди мали знаменитий у той час сервіз «Мадонна», очевидно, куплений по блату. Коли я ходила до них у гості, з інтересом роздивлялась кожен предмет і захоплено думала про те, як люди створюють таку красу. Потім виросла й зрозуміла, що є і красивіші сервізи.
— Чи зберігся той бабусин сервіз з квіточками?
— Лише у моїй пам’яті. Після того, як бабусі не стало, її будинок був проданий. На жаль, нічого не збереглося.
— Ще одна колоритна робота у цій серії — «Горщик з медом». Дивишся на неї — і так затишно стає на душі…
— В руці у господині горщик з медом. Мабуть, вона буде готувати для родини щось смачненьке, солоденьке. В оселі відчувається затишок, бо скоро буде пахнути свіжою випічкою. Можливо, це буде такий медовик з кремом, як пекла моя бабуся. Він був пишний та дуже ароматний. Його смак пам’ятаю досі. Більше такого я ніколи не їла у своєму житті. На господинях в обох роботах фартухи. Моя бабуся завжди одягала подібні, коли поралася на кухні з тістом.
— Краса!
— Деякі мої роботи нагадують людям дитинство. Дуже приємно дивитись, як дорослі поважні люди стоять і посміхаються, наче діти, розглядаючи мою кераміку. Я дуже тішуся з цього.
— А яка робота про дім ваша улюблена?
— Одна з них — «Це не я». Господар миє підлогу, де наслідив котик, а домашній улюбленець каже: ''Це не я…'' Любов до домашніх тварин завжди перемагає обурення від того, що вони щось накоїли. До речі, таку сценку якось бачила у житті. Котиків ви можете побачити у багатьох моїх роботах. Вони завжди були у моїй майстерні. Я їх підгодовувала. Згадую про це, і на душі стає тепло. Часто підбирала на вулиці хворих покинутих котиків. Лікувала, а потім віддавала у добрі руки. У той час я часто була у роз’їздах, а котика надовго одного не залишиш.
— У цій композиції стільки доброти.
— Деякі люди кажуть, що мої роботи приносять їм щастя і стоять у них вдома як оберіг. Мабуть, так і є. Бо я створюю свої роботи тільки у доброму гуморі. А коли мені погано чи хтось образив, нічого не можу. Нещодавно створила «Будиночок мого дитинства». Це дім з квіткою, який я намалювала, коли мені було чотири роки. Мама зберегла мої дитячі малюнки, і деякі з них надихнули мене на створення керамічних композицій. Зараз ця робота стоїть у мене на полиці.
— Ви створили чимало сервізів для домашнього затишку. Один з них так і називається — «Комфорт». Які з сервізів ваші улюблені?
— Це й «Садиба», й «Вечеря», й «Киць-Киць». Першими двома користувалася у побуті. Вони дуже подобались моїм гостям. Сервіз «Садиба» — це спогади про мої канікули на дачі.
— Ларо, а який дім вашої мрії?
— Ідеальний дім для мене — це майстерня, де багато глини, фаянсу, фарб… Важливо, щоб був мольберт. Звичайно, мають бути кухня та спальня. А з вікон щоб було видно площу чи вулицю, як ходять люди, будинки навкруги… Я дуже люблю, щоб у домі було багато гостей, щоб було весело, щоб всі були щасливі. Так у мене й було до 24 лютого 2022 року. Дім моєї мрії я мала в Харкові до війни… На жаль, його було пошкоджено під час обстрілів. Жити в ньому вже неможливо. Я змушена була покинути рідну домівку у березні 2022 року. Зараз знаходжусь у Німеччині та дуже вдячна цій країні за прихисток. Мрію скоріше повернутись до рідного Харкова, бо найкраще мені вдома. Думаю, так не тільки мені — кожній людині. Тільки вдома людина може бути по-справжньому щаслива. Дуже сумую за Харковом, за друзями… Часто бачу свій улюблений дім уві сні.
— Сьогодні мала пластика дуже популярна. Як правильно її вписати в інтер’єр?
— Кожен може ставити композицію туди, куди хоче. Кажуть, що мої роботи дуже пасують до кухні. Це місце, де кожен з нас проводить немало часу. Отож, коли людина бачить перед собою те, що підіймає їй настрій, — що може бути краще?
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняного фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про осінні мотиви у творчості українських митців-фарфористів.
Фото Лари Антонової