Битва за село Мощун (розташоване в передмісті столиці) стала однією з найзапекліших і найважливіших під час оборони Києва в лютому-березні 2022 року. Адже якщо б ворогу вдалося повністю захопити це село, то дорога на столицю йому була фактично відкрита. Днями місцеві відзначили День Мощуна — в буквальному розумінні свято зі сльозами на очах. На ньому побував кореспондент «ФАКТІВ».
Центром святкування став клуб і прилегла до нього територія. Дорога на вулиці, де він знаходиться, радує новеньким асфальтом. Проте багато хат стоять побитими, паркани усіяні дірками від уламків. На багатьох подвір’ях Мощуна поруч зі зруйнованими або сильно побитими хатами стоять невеличкі тимчасові будиночки, які нагадують вагончики для будівельників.
На святі аніматори розважали дітей, місцеві господині пригощали смачними стравами — за донати на ЗСУ, завзято співав місцевий хор…
— Під час битви за Київ наша родина вирвалася з Мощуна останньою — аж 20 березня, — розповіла «ФАКТАМ» місцева жителька Тетяна (вона попросила не називати її прізвище — Авт.). — Наша родина вирішила пересидіти. Ми переховувались спочатку в своєму погребі, згодом — у сестриному. А коли сусідка виїздила, запросила в свій — бо у неї глибший.
— З ким саме ви там знаходилися?
— З сином, невісткою, онукою, моїми рідною і двоюрідною сестрами, двоюрідним братом і його сином. Вісім душ.
— Тож в підвалі вам було тісно?
— Так, але нічого не поробиш. Там два простори (як «кімнатки») площею три на три метри кожний. Жили надією, що осо-ось війна закінчиться.
— Було що їсти?
— В погребі завжди є що їсти.
— Готували на вулиці?
— Так, на подвір’ї на вогнищі. Як тільки затихали обстріли, син і двоюрідний брат розводили багаття і ми швиденько варили картоплю. Їли її з тушонкою, консервованими огірками і помідорами. Сусіди, які виїхали раніше за нас, сказали, що можемо брати в їх погребах все, що нам буде потрібно.
Як тільки в небі з’являвся дрон (його наближення чутно за характерним дзижчанням), треба було негайно тікати ховатись в підвал, бо міг початися черговий обстріл.
— Сильно мерзли?
— По троє штанів вділи і не знімали, бо холодно. Більше трьох тижнів не милися.
— В туалет ходили на вулицю?
— Так, на вулицю. Але й відром користувалися. Ставили його на сходах, закривали двері, і відро лишалося за дверима.
— Окупанти до вас не дійшли?
— Дійшли, але ми бачили їх тільки мертвими — біля в’їзду в село в районі зупинки і під лісом лежали їх трупи, а також, на жаль, тіла загиблих українських воїнів.
— В вашій родині обійшлося без поранень?
- На превеликий жаль, поранило сина. Коли почався обстріл, він перебігав городами, і неподалік від нього влучив снаряд або міна. В результаті спину та голову сина посікло уламками того боєприпасу, а також шматочками дерева. Ще й ребра побило. Й досі під легенями сидить шматок металу. Син тиждень був без медичної допомоги. Ходив до сусіда в підвал, щоб самому вільно вмоститися на ніч. Коли вже нас евакуювали, його поклали у лікарню. Пролежав там три тижні.
— Чому ваша родина аж до 20 березня досиділа в Мощіні, який тоді був епіцентром запеклих боїв?
— Бо ми сподівались, що війна закінчиться швидко.
— Хто вас евакуював з Мощуна?
- Українські солдати. Сказали — вам пів години на збори. Вони перевезли нас до Пущі-Водиці (курортне селище — Авт.), а потім доставили в місто.
— Як онука пережила ті тижні в підвалі під постійними обстрілами?
- Дуже важко. Вона зараз з мамою у Львові. Невістці досі доводиться водити її до психіатра.
Син зараз живе зі мною. А забрати сюди онуку і невістку поки що не виходить, бо в Мощуні досі не відновили школу. Односельці (в тому числі, з дітьми) поступово повертаються. Але відбудова зруйнованих і пошкоджених будинків рухається не швидко — проблема з грошима. Тобто людям роздали тимчасові будиночки (розмір три на шість метрів), а от кошти на відновлення хат не виділяють (існує черга на отримання власниками зруйнованого і пошкодженого житла допомоги за державною програмою єВідновлення — Авт.).
Мою хату (вона на початку села) сильно пошкодило вибухами, але хоч якось можна там розміститись. А будинок рідної сестри (він знаходиться через три хати від моєї) повністю зруйновано. Тож поки їй не поставили тимчасовий домик «три на шість», вона жила у мене.
Я вже своїми силами трошки відремонтувала свій дім, тож живу в ньому. Під час нинішнього святкування ми збираємо гроші для ЗСУ. Я приготувала вареники з картоплею, «генеральське» сало (в ньому декілька шарів сала і м’яса), налисники з сиром. Люди пригощуються і кладуть в банку пожертви для наших захисників.
Місцева молодь недавно створила «Фонд відновлення Мощуна». Один з його активістів Євген Жердецький розповів «ФАКТАМ»:
- Коли ми, молоді чоловіки, повернулися в Мощун, об’єдналися в будівельну бригаду і стали спільно відбудовувати хати одне одного. «Фонд відродження Мощуна» ми створили, щоб підтримати односельців: шукаємо можливості допомогти сім’ям загиблих бійців в облаштуванні могил героїв, організувати мешканцям продовольчу допомогу. Літнім допомагаємо по господарству — полагодити паркан, тощо. Слід розуміти, що у 2022-му під час боїв знищено або пошкоджено фактично 100 відсотків будівель нашого села (правда ступінь ушкоджень різна — деякі просто посічено осколками, а інші рознесено вщент). Є провулки, в яких зруйновано буквально всі хати. Серед місцевих десь 20 людей загинули.
- Гостомельська громада (мешканці Мощуна являються її частиною) одна з найбільш постраждалих під час боїв за Київ, — розповів начальник Гостомельської селищної військової адміністрації Сергій Смаль. — Оскільки в Мощуні проходила перша лінія оборони, тут немає жодного непошкодженого будинку. Взагалі досі основна проблема Гостомельської громади (міста Гостомель, сіл Горенка, Озери і Мощун) — відновлення.
Одним з острівців благополуччя в Мощуні зараз являються місцевий пункт здоров’я.
- Окрім благодійних організацій, до його відновлення долучилися посольства семи країн: США, Канади, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Нідерландів, — розповіла «ФАКТАМ» директор комунального некомерційного підприємства «Гостомельський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олена Юзвак. — Велика Британці подарували цьому закладу мобільну сонячну електростанцію за 52,5 тисячі фунтів стерлінгів, яка в теплу пору року повністю задовольняє його потребу в електроенергії. До того зараз там є власна свердловина та автономна каналізація. Люди приходять, в пункт здоров’я не тільки за медичною допомогою, але й як у пункт незламності.
— Як відбилося на здоров’ї мешканців громади емоційне потрясіння, пережите в лютому-березні 2022 року?
- Через дуже сильний стрес у багатьох дітей, підлітків, юнаків відзначаємо порушення психіки, сну. Чимало з них почали заїкатися.
Минулого місяця було таке, що за один день в селі Горенці (воно знаходиться по сусідству з Мощуном, входить до Гостомельської громади — Авт.) трапились два випадки інфаркту. Причому у молодих чоловіків: один 1976-го, другий 1978-го років народження. На превеликий жаль, зараз таких випадків чимало.
Після початку великої війни ми бачимо тенденцію до сильного збільшення захворюваності на цукровий діабет. Стрес впливає на метаболічний синдром, на розвиток ендокринних патологій. Завдяки співпраці з Інститутом ендокринології ми стабілізували дуже багато пацієнтів — перевели у компенсований стан.
В громаді з початку року — 12 випадків вперше виявленого туберкульозу. Причому у цілком благополучних людей. Вони звернулися до нас через високу температуру, і ми виявили у них це захворювання. Це наслідок ослаблення імунітету, спричиненого стресом.
Раніше «ФАКТИ» писали про оборону столиці 2 роки тому. Олександр Дмітрієв розповів, що на Київ летіли ворожі вертольоти, ймовірно, щоб висадити десант безпосередньо в місті.
Фото автора