40-річний Юрій Процик із Новояворівська на Львівщині добровільно пішов боронити країну від окупантів. Невдовзі потрапив до шпиталю, пройшов лікування й за станом здоров'я перебував вдома. 16 жовтня чоловіка затримали в місті та відвезли у військову частину Львова. На наступний день він зателефонував батькам та повідомив, що його везуть у Рівне. Остання розмова з Юрієм викликала у рідних паніку — марення, незв’язна мова, часом відірвана від реальності… Вони мерщій кинулись його рятувати, але справжнім шоком для сім'ї військовослужбовця стала новина про його загибель. Щоправда, життя його обірвалось не на передовій, а у лікарні. На світлинах, які опублікувала родичка, видно синці та сліди від побоїв на голові, ногах та руках. Рідні переконані, що захисника жорстоко побили, що й призвело до смерті, саме тому ініціювали власне розслідування справу і готують заяви у відповідні органи.
- Юрій — рідний брат мого чоловіка, ця трагедія стала справжнім шоком для нашої сім'ї. Боляче та несправедливо. А головне — за що? - розповідає «ФАКТАМ» родичка бійця Марія Процик. — У нього залишився 19-річний син. Працював Юрій робочим на фірмі з виробництва цементу, блоків. У квітні 2023 року, маючи за плечима строкову службу в армії та невеликий досвід роботи у поліції, Юрій добровольцем пішов у десантно-штурмову бригаду. Спочатку навчання у Житомирі, тоді зона бойових дій. На передовій пробув недовго — три місяці. Потім потрапив до шпиталю, де йому зробили операцію. Ухилянтом Юрій не був, нікуди не тікав, на службу його не забирали знову. Він мав усі документи та виписки. Нам невідомо, чи звільнили Юрія зі служби за станом здоров'я, будемо ще це з’ясовувати. При собі родич завжди носив всі папери, військовий квиток. Не раз його зупиняли працівники військкомату, він показував їх і зі словами: «Слава героям» його відпускали, бо не мали жодних питань.
Читайте також: Родичі не вірять в самогубство: на Дніпропетровщині за дивних обставин обірвалося життя військового
Того дня, коли його затримали, також все було при ньому. Сталось це 16 жовтня неподалік будинку Юрія. Чи це були співробітники ТЦК чи поліція, не знаємо. Ввечері Юрій подзвонив матері й повідомив, що його везуть у Львів у частину. Мовляв, нічого нема з речей. Наступного дня вона поїхала туди й привезла речі, зарядне.
Його вивели на кілька хвилин побачитись і все. Того ж дня Юрій знову набрав й додав, що їх відправляють у Рівне. Ми ще передали йому форму, бронежилет, наколінники та іншу амуніцію. Він взагалі не був налаштований кудись тікати, знав, що таке війна і від своїх обов’язків не відмовлявся. 18 жовтня розмова з ним була вже дещо дивною, але ще не викликала підозр. Проте на ранок 19 жовтня його вже певно побили, бо ми не розуміли, що то з родичем коїться. Юрій говорив з нами у стані марення, незв’язне мовлення, часом відірване від реальності. Він казав: «Мамо, я в хаті, відкрий мене». То він у лісі вже був, то йшов по Новояворівську. Було чути відлуння і наче хто стукав решіткою.
Батькам вдалося з'ясувати, що він закритий у якомусь приміщенні зі ще одним чоловіком, який повідомив їх точну локацію — Рівне, вулиця Коцюбинського 1. Вже після 15:00 того ж дня зв’язок обірвався. Наступного дня теж саме.
21 жовтня батьки Юрія Процика поїхали на полігон у Рівне. Там повідомили, що такого у них не було. Далі звернулись у військову частину А 7019, де їм повідомили, що їхнього сина там немає, його перевели в іншу частину, або він втік.
- На прохідній жінка обмовилась, що одного із призовників відвезли у психіатричну лікарню, але уточнивши із командуванням, повідомила, що це не їх син. Батьки в стані шоку і ступору повернулися додому. 22 жовтня ми почали самотужки обривати лінії усіх лікарень Рівного. З’ясували, що Юрій поступив до приймального відділення Рівненського наркологічного диспансеру. На яких підставах, адже Юрій не був алкоголіком чи наркоманом? Ніде на обліку не стояв! Також дивно чому відразу нашій родині нічого не сказали, хоча Юрій носив при собі всі документи.
Згодом він був переведений у Рівненську обласну клінічну лікарню імені Юрія Семенюка у відділення інтенсивної терапії. 23 жовтня батькам зателефонували з лікарні і повідомили, що він помер 22 жовтня о 18:00. Причин не називали, сказали, що повідомлять після судмедекспертизи.
За її результатами, причиною зазначено поліорганну недостатність, гострий геморагічний панкреатит, панкреонекроз. Батькам було сказано, що тіло сина зможуть забрати у Львові 25 жовтня. Попросили привезти речі, форму. Вони вирушили за ним, але на місці заявили, що вже одягнули небіжчика. Із мамою був представник Яворівського ТЦК. Відкрили труну — а лице побите. Вона стала кричати: «Дитино моя, тебе ж вбили. Що ж ви зробили». В результаті представник військкомату просто сів у машину і поїхав геть. Телефону та документів так і не віддали.
За словами співрозмовниці, домовину з тілом привезли у храм для відспівування. І вже там викликали на місце поліцейських, щоби зафіксували побої.
- Ми роздягли Юрія, сфотографували побої на руках, коліні, певно його там змушували ставати на коліна… Сліди катувань на обличчі, голові, губа розбита, ніс, — додає Марія. — Розуміємо, що у ході розслідування все може зникнути зі сторони правоохоронців, тому збираємо самотужки докази. Найняли адвоката, маємо їхати у ДБР і добиватись правди та покарання. Поняття не маємо, за що так вчинили з Юрієм. Чи йому що казали робити, а він не послухав. Він був дуже добрий, не скандаліст, нікого не ображав. До сьогодні військова частина жодного разу не контактувала із батьками, не було повідомлень ні про його так зване «зникнення» чи транспортування у відділення лікарні. Не було сповіщення про загибель Юрія, хоча ми вже його поховали зі всіма почестями біля могили його рідного брата. Мати поховала вже двох синів…
Як роз'яснили виданню Цензор.НЕТ в управлінні комунікацій оперативного командування «Захід», мобілізований Юрій Процик після мобілізації здійснив два СЗЧ.
«Перше — з бази проходження загальновійськової підготовки Військової служби правопорядку на території Львівщини, друге — 19 жовтня з меж розташування частини на Рівненщині. З 19 жовтня 2024 року Процик перебував за межами військової частини аж до 22 жовтня, коли зафіксовано факт його смерті. Наразі невідомо, що з ним могло статися у той час. Юрій Процик під час перебування у військовій частині на Рівненщині поводився типово, спокійно та врівноважено, конфліктів не провокував. З 19 жовтня зв'язок із ним обірвався, велися пошуки».
Читайте також: «Вхід від кулі знаходиться на потилиці, а вихід спереду»: дружина нацгвардійця не вірить у його самогубство й вимагає розслідування
Щодо наявності на тілі мобілізованого слідів насилля, там зазначили, що буде призначена повторна судмедекспертиза.
«Буде з'ясовувати Нацполіція, ДБР, буде зрозуміло, що і чому так відбулося. Треба дочекатися офіційної позиції щодо даної ситуації, офіційних висновків повторної експертизи», — додали в управлінні.
На таку позицію оперативного командування «Захід» Марія Процик відреагувала вкрай негативно.
- Покривають себе. Забили до смерті в частині, тепер брешуть, що Юрій втік, аби відмити руки. Там багато таких випадків катувань, мені вже писали рідні інших мобілізованих, все заминається. На небі Бог, розплати винним не минути, — додала вона. — Крім того, військова частина — то не прохідний двір, Юрій не міг собі вийти звідти і кудись піти погуляти. У документах, які ми отримали, йдеться, що його забрали у лікарню з частини. То це як виходить — він втік і повернувся? Чи його десь безхатьки побили і підкинули під частину? Маячня!
Читайте також: «У сина відсутня верхня частина тулуба»: рідні Ігоря Гуменюка наполягатимуть на розслідуванні його вбивства у столичному суді
Михайло Густяк, засновник та керівник адвокатського бюро Legal Time, пояснив «ФАКТАМ», що у даній ситуації рідним варто добиватись справедливості до кінця.
- В разі вбивства людини, згідно правил проведення досудового розслідування в органах внутрішніх справ (стосується всіх органів, але лише Нацполіція має найбільше навичок розслідування), вони б змогли провести досудове розслідування на найвищому рівні. Підслідність даної події — ДБР (Державне бюро розслідувань — Авт.). Але з досвіду — це орган малоефективний. А тому порада рідним померлого — бюро — це передача справи, а юридичне визначення підслідності за Національною поліцією України. Потрібно подати клопотання до Генеральної прокуратури — органу, уповноваженого на ці дії, і має бути передача справи до Головного слідчого управління.
Як потерпіла сторона, родина має витребувати наказ про призначення на посаду: хто як, час, дата, призначив на посаду померлого. У разі непризначення на посаду, яким чином проведено мобілізацію? Як було проведено ВЛК? Чи було все у відповідності до наказу № 402 від
Потрібно надати документи щодо результатів дослідження стану здоров’я померлого, має бути висновок службового розслідування причин смерті. У військовослужбовців — надзвичайної ситуації. Хто затримав, їх повноваження, як діяли. Повноваження цих осіб згідно наявності розпорядження коменданта. Витребувати розпорядження коменданта і похідні дані їх перебування на вулицях міста, причини і зв'язок законності присутності у громадських місцях. Рідні повинні написати заяву про злочин, далі — визнання родичів потерпілою стороною.
Проведення власних негласних слідчо-розшукових дій. Необхідно витребувати (шляхом тимчасового доступу до речей та документів) інформацію щодо телефонних з’єднань померлого, його родичів та працівників ТЦК та СП. Провести дослідження всього вище переліченого з працівниками ТЦК та СП із застосуванням поліграфа, адже вони не мають приховувати нічого, якщо не вбили людину.
Раніше «ФАКТИ» писали, що рідні військового не вірять у версію смерті на полігоні через зупинку серця, адже у нього все тіло було чорним.