Шоу-бізнес

«Швидко закінчились гроші, і я почав пекти хліб»: популярний актор Ігор Рубашкін про пережите під час великої війни

12:20 — 6 листопада 2024 eye 16807

Зірка серіалів, відомий актор київського Нового драматичного театру на Печерську Ігор Рубашкін зізнається, що велика війна змінила його життя. За майже три роки повномасштабного вторгнення він волонтерив, випікав хліб, грав у театрі, знімався у серіалах і, нарешті, зустрів кохання всього життя.

Своїм поверненням до зйомок Ігор завдячує детективному серіалу «Пес Альф» (ICTV2), в якому він зіграв роль патологоанатома. Прем'єра запланована на 11 листопада. За словами актора, це був цікавий досвід роботи з персонажем, набагато старшим за нього.

В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Ігор Рубашкін розповів про страх за доньок, роботу в пекарні та початок нового сімейного життя.

«Попит на мистецтво був шалений!»

— Багато хто каже, що зараз мистецтво, і театр зокрема, в Україні переживає справжній бум.

— Влітку 2022 року майже тільки чоловічим колективом ми поновили роботу у театрі. Тоді багато жінок-акторок були за кордоном. Як тільки розпочали грати вистави, прийшло багато глядачів. Попит на мистецтво був шалений! Відтоді майже нічого не змінилось — глядач і досі ходить активно.

— З чим ви це пов'язуєте?

— Це жага життя на якомусь прикордонному існуванні всіх нас. У нас є вистава, зроблена років сім назад, — «Покоління пепсі», за віршами Сергія Жадана. Доволі складна вистава. Але після початку великої війни речі, які були незрозумілими до цього, стали на свої місця. Ми нічого не змінювали, а вистава стала просто хітом. Схожа історія з антрепризними виставами, у яких я час від часу граю. Ми були у Запоріжжі, Дніпрі, Харкові — там відбувається просто унікальне споріднення душ під час дійства… Моїм вчителем був відомий актор Микола Рушковський. Він пройшов війну, був артилеристом. І розповідав, що в той час все одно виходив на сцену. І це було, казав, дуже важливо — нагадувати, що ти живий. Так що, коли гармати говорять, музи не мовчать, а, навпаки, стають голоснішими.

— Як гадаєте, що б Микола Рушковський казав зараз, якби був живий?

— Складне питання. Є люди у моєму житті — бабуся, дядя, Рушковський, які пішли, як це не жахливо звучить, вчасно. Моїй мамі дуже складно прийняти цю війну. Це вбиває її зсередини. Нашому поколінню легше. Пам'ятаю, Микола Миколайович завжди казав: «У будь-якій ситуації роби те, що ти знаєш найкраще. Ніколи не зупиняйся».

Читайте також: «Батьки втратили все й змушені були тікати в невідомість»: зірка «Козаків» та «Батя» Олександр Мельник про життя під час великої війни

— Чи думали ви, що велика війна може відбутися?

— Ні. Пам'ятаю, напередодні вторгнення, десь у двадцятих числах лютого, у театрі у нас була зустріч з колективом. Всі говорили про війну, але ніхто не вірив, що це можливо. Починаючи з 2014 року я сильно відійшов від впливу російської культури. Тому на початок великої війни у мене не було від неї залежності, й театру не стало гірше від того, що ми перестали грати п'єси російських авторів.

«Ми знаходились у квартирі, налякані, не знали, що робити»

— Яким було ваше 24 лютого?

— Я був у Києві. Моя колишня дружина, акторка Олеся Власова, разом з нашими доньками Варварою та Поліною — у себе вдома, у Вишгороді. Я приїхав до них з Києва, й саме в той момент почали бомбити Гостомель. Було дуже гучно. Ми знаходились у квартирі, налякані, не знали, що робити. Памʼятаю, Поліна тоді мені сказала, що їй страшно, вона не може знаходитись вдома, треба кудись їхати. Плану чіткого у нас не було. Я заїхав у спортивний магазин, щоб купити щось на випадок, якщо треба буде швидко кудись їхати, але у туристичному відділі було порожньо! Абсолютно. І от тоді я зрозумів, що якісь люди, мабуть, знали та готувалися. Я встиг лише заправити повний бак машини. Зранку ми поїхали до Білої Церкви, а потім — на захід країни. Олеся з доньками виїхали за кордон, у Швецію.

— Але невдовзі повернулися.

— Так, памʼятаю, десь у травні я заїхав у Вишгород, де вони мешкали, познімав, який вигляд має дитячий майданчик біля їхнього дому. Була сонячна погода, багато дітей. Мої доньки подивилися й сказали: все, ми хочемо повертатися. І у червні вони зі Стокгольму повернулися до Вишгорода. Не змогли й не хотіли залишатися за кордоном, якось не прижилися.

— Відомо, що ви майже рік повномасштабного вторгнення пропрацювали у пекарні.

— Так. Спочатку я займався волонтерством. Потім зрозумів, що швидко закінчилися гроші й треба шукати роботу. Через друга знайшов пекарню — це інклюзивна пекарня, де працювали люди з ментальною інвалідністю. На той момент там були тільки волонтери. І я почав пекти хліб. І десь рік там працював. Ми відправляли хліб усюди по Україні. Я освоїв всі процеси. Пекарня працює й досі, вона розширилася, зараз цілий хаб. Там я випік свою першу паску, тоді ми зробили їх десь тисяч десять. Пекли, прикрашали, руки боліли. Фізично це важка робота, але я щасливий, що вона у мене була, бо інакше можна було «поїхати кукухой». А так просто не було на це часу.

Читайте також: «Діти перелякались, почали ховатися»: переможець «Голосу країни» про життя під час великої війни

«В моєму житті одночасно відбулися зміни — нова жінка, робота, машина»

— Депресія траплялася?

— Поки ні. Так, я відчуваю психічне напруження. Але рятують якісь прості, зрозуміли речі. І робота. Раніше було легше — поспілкувався з друзями — і все проходило. Тепер розумієш, що всі ми знаходимось у стресі й всім важко.

— Однак вас можна привітати з весіллям! У вересні цього року ви одружилися з відомою акторкою Ксенією Вертинською. Кохання зараз відчувається інакше?

— Кохання завжди на межі, це найчудовіша річ, яка може з нами статися. В один момент у моєму житті одночасно відбулися зміни — нова жінка, робота, машина… Життя та трагедії йдуть поруч. Але зараз такий час, що нічого не хочеться відкладати. Якщо хочеш, то роби…

— Що ви відчуваєте зараз, коли велика війна триває скоро три роки?

— Поки є таке життя, треба його жити. Ти постійно у виконанні якихось справ, що треба зробити. Немає часу, щоб відпочити. Може, я й потребую паузи, щоб усвідомити, відповісти на якісь питання. Є огида на якісь речі. Але вона природна. Ти просто розумієш, що тобі не цікаві вже розмови про «хороших руських». Світ чудовий і без них. Просто намагаєшся зберегти свої ліпші якості. Хоча, напевно, я залишуся таким же наївним, як був раніше.

— Ви думаєте про те, що вас можуть призвати?

— Так, і мене це не лякає. Це справедливий процес. На початку вторгнення я, як і всі, пішов до військкомату, але була інша ситуація. Зараз це може статися будь-якої миті, і я готовий.

— Яким буде ваш день Перемоги України?

— Це буде найщасливіший день життя. Тільки це зробить нас гармонійними та повноцінними людьми. Треба всіма силами наближати Перемогу. А зараз постійне відчуття, що знаходишся у темній кімнаті й психіка зазнає тиску. Але знаходиш речі, які будують життя. І творчість — одна з них.

Раніше популярний актор, а нині військовий Геннадій Попенко в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» розповів про перебування в окупації та свої найбільші страхи.