Статуя андерсенівської Русалоньки є однією із «візитівок» Копенгагена. Вона була споруджена у 1913 році й з того часу зачаровує своєю красою мільйони туристів, що відвідують столицю Данії.
Русалонька Андерсена є символом безмежного кохання. Отож не випадково казка стала улюбленою у дітей та дорослих усього світу. Минають віки, а справжні цінності залишаються тими ж. Щирість почуттів — найважливіше, що є у житті.
У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк, яка раніше повідала про статуетки, створені за мотивами казок Андерсена, розповіла про найколоритніші втілення образу русалоньки у роботах українських фарфористів.
— Казка «Русалонька» Андерсена була опублікована у 1837 році, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Це романтична оповідь про велике кохання. Нагадаю її сюжет для кращого розуміння фарфорових творів, створених за мотивами цієї казки. Головна героїня — русалонька, яка живе на дні моря. Вона наймолодша із доньок морського короля. Русалонька зачарована світом людей і навіть має мармурову статую хлопчика у своєму саду у палаці, яка потрапила у підводне царство з корабля, що затонув. Русалонька постійно просить бабусю розповідати їй історії про людське життя.
Коли головній героїні казки виповнюється п'ятнадцять років, їй дозволяється вперше виплисти на поверхню, щоб побачити світ над морем. Раз на рік її сестри можуть відвідати його. Вона з нетерпінням чекає на їхні розповіді. І от настає черга русалоньки. Вона підіймається на поверхню, спостерігає за святкуванням дня народження на кораблі та закохується у прекрасного принца. Раптом здіймається неймовірний шторм, корабель іде на дно, й русалонька рятує принца, доставляючи його, непритомного, на берег. На жаль, принц так і не дізнався, що вона його рятівниця. Русалонька повертається до себе додому і мріє стати земною дівчиною, яку б міг покохати принц. Вона звертається за допомогою до морської відьми. Та каже, що русалонька може отримати ноги замість хвоста в обмін на свій чарівний голос. І попереджає, що ставши людиною, вона більше ніколи не зможе повернутись до рідних у море. А ще про те, що біль від втрати хвоста ніколи не полишить її, і ноги її кровоточитимуть.
Та й це ще не все: вона може отримати людську душу лише за умови, якщо принц покохає її й вони одружаться. Якщо ж принц одружиться з іншою, русалонька одразу ж помре з розбитим серцем і розчиниться у морській піні. Попри все це русалонька погоджується на перевтілення заради кохання. Та принц одружується з іншою. У русалоньки, за словами відьми, є лише один шанс зберегти своє життя — вбити його. Однак русалонька жертвує собою та кидається з корабля у море, а потім разом з дочками повітря лине до хмар…
— Хто з українських фарфористів створив найкращі образи андерсенівської русалочки?
— Одна із найколоритніших робіт авторства Василя Мусієнка. Його русалонька ніжна та задумлива.
— Гарна!
— Замріяну русалочку створив скульптор-фарфорист Владислав Щербина. Блакитні кольори у розписі невипадкові. «Далеко, у відкритому морі, вода така синя, немов пелюстки волошок, і така прозора, ніби найчистіше скло, — проте й глибоко там!» — так починається казка у перекладі відомої української дитячої письменниці та перекладачки Оксани Іваненко. А трохи далі: «Навколо палацу був великий сад з вогненно-червоними та темно-блакитними деревами. Листя та гілля на них весь час коливалося, і фрукти сяяли, наче золото, а квіти — як палаючі вогні. Земля була посипана дрібним-дрібним піском, ледь блакитним, як сірчане полум'я. І скрізь на морському дні все мало ледь блакитний відблиск, — можна було подумати, що ти перебуваєш не на морському дні, а десь високо в повітрі, немов і вгорі, і під ногами — скрізь небо».
У 1990-ті роки Владислав Щербина створив ще одну статуетку «Русалонька». Вітер розвіває її довге волосся, голівку прикрашає вінець з білих лілей, кожна пелюстка якої є половинкою перлини. Владислав Щербина — один із найбільш плідних фарфористів України. Часто він повертався до втілення теми з часом.
— Казково!
— По-дитячому мила русалонька є окрасою сервізу форми авторства Валерія Албула у вишуканому розпису Наталії Албул. Погляд русалоньки дуже щирий, а вираз обличчя допитливий. Вона ще зовсім не знає життя й того, скільки випробувань матиме попереду. Також у декорі сервізу є і морський коник, і грайлива рибка… Мешканці морських глибин є елементами дизайну у кришках чайника, молочника та цукорниці. Сервіз пасує для чаювання під довгі затишні розмови, приємні зустрічі й милі побачення. Його розпис нагадує мені опис Гансом Крістіаном Андерсеном в казці морського дна, де ростуть дивовижні дерева й квіти, з такими гнучкими стеблинами та листям, що вони ворушаться, як живі, при найменшому русі води. Сервіз, створений за мотивами казки Ганса Крістіана Андерсена «Русалонька» справді казковий.
— Чи є андерсенівські русалоньки у вашій колекції порцеляни?
— Маю статуетку «Русалонька» авторства Василя Мусієнка. Мені подобаються його роботи. «Русалонька» Василя Мусієнка справді казкова.
— Чимало висловів Ганса Крістіана Андерсена стали афоризмами. Який ваш улюблений?
— «Життя можна порівняти з морським плаванням, яке має певну мету. Я стою біля керма, я сам обрав собі шлях і роблю свою справу, але вітри та море у владі Господній і, якщо і не все відбувається за моїми бажаннями, то я вірю, що це на краще для мене, а така віра може зробити щасливим!» — писав Ганс Крістіан Андерсен у автобіографічному творі «Казка мого життя».
Раніше колекціонерка та дослідниця історії вітчизняного фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про найкращі втілення образу Попелюшки у статуетках та сервізах.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку В. Албул, Н. Албул. Сервіз «Русалонька». Городницький ФЗ. 1984