За новоюліанським календарем, на який з 1 вересня 2023 року перейшла ПЦУ, змінилася дата вшанування пам’яті великомучениці Катерини (Катерина в перекладі з грецької — чиста) з 7 грудня на 24 листопада. І власниці цього імені святкують іменини в цей день.
За переказами, Катерина родом з Александрії, жила в III столітті. Була дуже вродливою, до того ж освіченою і багатою. Знатну римлянку, яка прийняла християнство і проповідувала віру Ісуса Христа, замучили за наказом імператора Максиміана. Ніякі умовляння повернутися до язичництва і страшні катування не заставили Катерину відмовитися від віри. А страждання святої тільки допомогли багатьом язичникам прийняти християнство. На місці загибелі святої Катерини в Александрії встановили мармурову колону з висіченою головою Великомучениці. Кажуть, на гору Синай в Єгипті мощі (голови та лівої руки) Катерини, нареченої Христової, перенесли ангели.
З прадавніх часів святу Катерину в Україні люди вважали покровителькою материнства, шлюбу і сімейного щастя. Тож не дивно, що за традицією, у Катеринин день дівчата ворожили на судженого. Як проводились різні обряди в побуті українців, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові.
— У православному світі шанують пам'ять про святу Катерину, зводячи на її честь храми, — уточнює Олена Громова. - Відомо, що в Київській Русі такий існував біля Святої Софії (на нинішній вулиці Стрілецькій). Це була та сама церква, руїни якої, на думку дослідників, бачив посол німецького імператора біля Софії ще в кінці XVI ст. У Києві в XVIII столітті греки збудували поруч із Магістерською площею каплицю, де згодом заснували монастир святої Катерини. Наприкінці XIX століття його перебудували, а у 1920-ті закрили, будівлю ж використовували для виставкових показів промислової продукції. У 1929 році церкву грецького монастиря розібрали.
До появи окремого монастиря на честь святої Катерини у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі до головного його храму прибудували бічний вівтар Великомучениці Катерини. В наші часи з відновленням Свято-Михайлівського Золотоверхого собору відроджено обидва вівтарі (освятили у 2000 році) — на честь святих Варвари та Катерини.
День Катерини здавна називали святом дівочої долі, бо ворожили на заміжжя, і закликали свою долю. На території всієї України найчастіше загадували «на вишневих гілочках». До сходу сонця і до служби Божої зрізали вишневі гілочки й ставили в глечик з водою аж до «Меланки» (зараз це 31 грудня). Якщо з’явився цвіт, то знали: до заміжжя — щоб «доля зацвіла». Як зав’яла гілка, то цього року не складеться і ще прийдеться подівувати.
Дата свята незмінна — 24 листопада. Катерину зазвичай просять про вдалий шлюб, жіноче щастя, успішні пологи та поповнення в сім’ї, здоров’я дітей. А ще молять про збереження ясності розуму, бо свята була відома гострим розумом. Катерину вважають покровителькою наречених і вагітних жінок, берегинею жіночої долі та кохання.
Оскільки починався Різдвяний піст (зараз з 15 листопада до 24 грудня), наші предки в День Катерини виставляли на столи пісну їжу, а на жіночих посиденьках дозволяли собі попліткувати і поділитися секретиками. З Дня Катерини починались вечорниці, коли молодь збиралась в орендованій хаті — домовлялися зі вдовицею або самотньою господинею. Зносили продукти й готували борщ і кашу. З приходом хлопців починались розваги. Хоч і не танцювали (бо піст), все одно співали, шуткували — веселились.
Ближче до «півнів» дівчата виходили на подвір’я з наповненими їжею горнятками, накритими новими вишитими рушниками, щоб «закликати долю». Вилазили повище на ворота чи перелаз і гукали: «Доле, доле, іди до мене вечеряти». Як в цей момент заспіває півень чи загавкає собака, то «доля обізвалася», при повній тиші зажурена дівчина вважала, що її доля ще спить, тому і казала: «Доля оглухла, не чує мого голосу, а щоб ти зозулі не чула, блудниця моя». Тоді вважали, що треба застосовувати інші способи. А ще боялися, щоб під час ворожіння не побачити зірку, що падає, бо вірили: «доля теж згасне».
В цей день практикували написання імен на паперових шматочках, які клали перед сном під подушку. А вранці довільно витягувався папірець, на ньому було конкретне ім’я судженого. Також ворожили на хлібі та на свічках. Дівчата клали шматочок хліба під подушку й уявляли, яким би міг бути наречений, приказуючи: «Суджений-ряджений, приходь скоріше, нагодую тебе». І той, хто уві сні «попросить» хліба, той і буде суджений. Ще у миску з водою скапувався віск від запаленої свічки, і тоді спостерігали за фігурками: якщо на поверхні з’являлися «вінок», «обручка», «зірка» або обнадійливі обриси, то було добрим знаком.
Просили святу Катерину допомогти «прихилити долю», коли запалювали дві свічки (її робили з відходів прядива чи ткацтва). Як свічки горіли рівно і прихилялися одна до одної, то до вдалого шлюбу, а як розходились, то до негараздів. Перед кожним обрядом зверталися до Катерини, щиро вірячи в її допомогу: «О, свята великомученице Катерино, обраний чистоти посудині, стовпі православ'я, надійна предстательнице наша, що явила нам сама провину благати Тебе, подвижниці законна, свята на святій горі свято спочиває! Молимо Тебе: приникши згори, вонми голосу моління нашого, призри на лихо рабів твоїх, просвіти затьмарення розуму нашого, сотвори нас горня мудрствовати, а не земна! Даруй нам вся, яже до користі прохання: можеш бо многая попросити у возлюбленнаго нареченого, Христа Бога нашого. Ми знаємо, яко багато може молитва праведного, поспешествуемая благоутробством милосердного Бога, йому ж слава, честь і подяка завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».
— Не тільки дівчата молилися в це свято, — продовжує Олена Громова. — На Черкащині, Полтавщині хлопці також загадували на свою другу половинку. Вранці йшли у храм помолитися і попросити Всевишнього та святу Катерину послати їм розумну, добру, роботящу жінку. А задля позитивного результату ще й навіть не їли весь день. Чоловіча доля у народних оповіданнях зображена жінкою, і в день Катерини — у свято жіночої долі — і парубки загадували на свою долю. Треба було все правильно робити: поститися, молитися за своє щастя, тоді з долею не прийдеться бідувати.
Тут саме час згадати про легенду, яка побутувала у Центральній України. В одній родині було два брати — бідний і багатий. Одного разу вийшов бідний брат на поле багатого і спитав, як стати вправним господарем та забути про злидні. Багатий відповів: «Кожний має свою долю. Чоловіча доля — у вигляді жінки, але якої…» Ось бідний бачить, як ходить по полю якась жінка, спритно збирає колоски й кладе під копи. То була доля багатого брата. «А де ж моя? — поцікавився бідний. «Лежить під копою, спить!» — вказала жінка. «Як зробити, щоб і вона була така проворна, як ти?» — питає бідний. Доля багатого каже: «Підкрадися, схопи її за коси і бий та приказуй: «Оце тобі, лиха доле, лінощі! Оце тобі за те, що через тебе мене вже злидні обсіли!» Послухав поради бідний, почав ловити свою долю. Тільки простягнув до неї руку і хотів схопити за коси, а вона — верть і втекла. Бігав бідний за нею та не піймав. Пішов бідувати далі…
З цим днем пов’язані не тільки гадання, а й багато прикмет. Предки спостерігали в день Катерини за погодою. В народі казали, що з приходом Катерини треба сподіватися на люті морози: «Як на Катерину холодно, то буде голодно», «На святу Катерину ховайся під перину», якщо зірки на небі маленькі, то слід очікувати снігопаду. Якщо на Катерини буде ясна погода, то готуйся до морозної зими, відлига і туман — чекай морози днів через десять. Сніг на суху землю — до неврожаю у майбутньому році.
На святкову дату у наших пращурів діяли певні застереження. На Катерини слідкували, щоб не топилася піч, не розпалювалось багаття, інакше може «життя задимитися». Суворо дотримувалися заведеного порядку у піст — не вживали м’яса, молочних продуктів, також не виконували тяжкої роботи (не ткали, не рубали, не займалися також рукоділлям, не займалися ремонтними справами), не влаштовували галасливі вечірки з танцями, не сварилися і нікого не осуджували.
Нагадаємо, 6 грудня (по новоюліанському календарю) віряни в Україні відзначають День святого Миколая. «ФАКТИ» розповідали про традиції свята, пов’язані з найпопулярнішим у народі універсальним святим-заступником.