Територіальні центри комплектування та соціальної роботи (ТЦК та СП), які були створені на заміну радянським військкоматам, стали токсичними. Як тільки закінчились добровольці й військовослужбовці ТЦК та СП активно зайнялися мобілізацією, роздаючи повістки у громадських місцях, почалися конфлікти з цивільним населенням. Гучні скандали навколо «бусифікації», корупція, провал мобілізації, збільшення немотивованих бійців на фронті, а відтак числа осіб, які самовільно залишають частини (СЗЧ)… Яких тільки звинувачень ми не чуємо на адресу цього підрозділу Збройних Сил України, основне завдання якого — залучення військовозобов’язаних на захист Батьківщини.
ТЦК та СП потрібно розпустити, з їхніх військовослужбовців створити понад 10 бойових бригад і відправити на фронт, а на їхній базі організувати рекрутингові агентства — таким бачать вихід із ситуації окремі депутати Верховної ради. І, як заявила нардепка, колишня членкиня фракції «Слуга народу» Юлія Яцик, тимчасова слідча комісія ВР вже працює в цьому напрямку.
Але чи піде таке поспішне реформування на користь українській державі? Думки з цього приводу розділилися як у самому парламенті, так і серед активної частини суспільства.
— Якщо вже говорити про теоретичне розформування ТЦК і створення замість них рекрутингових центрів, потрібно розуміти: хтось повинен виконувати з десяток функцій, покладених саме на ТЦК. І це не лише призов за мобілізацією, що є основним способом комплектування Сил оборони під час війни, — говорить речник Полтавського обласного ТЦК та СП, майор Роман Істомін. — Адже відповідно до Положення про центри рекрутингу, їхня діяльність має інформаційно-консультаційний характер. У нинішньому вигляді вони, безумовно, не зможуть повноцінно виконувати всі ті завдання, що сьогодні виконують ТЦК та СП. Повноваження територіальних центрів комплектування регулюється низкою законів та підзаконних нормативних документів: законами «Про мобілізаційну підготовку», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про оборону України», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про Державну прикордонну службу України», Статутом Збройних Сил України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими.
Читайте також: «Потрібно не людей на концерті Вакарчука ловити, а створити умови, аби люди самі хотіли піти служити», — Мирослав Гай
Відповідно до них, ТЦК та СП проводять заходи військово-патріотичного виховання громадян, займаються постановкою на військовий облік, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проводять мобілізацію людських і транспортних ресурсів. До того ж ми забезпечуємо соціальний і правовий захист членів сімей військовослужбовців та ветеранів, допомагаємо діючим військовослужбовцям, доки вони у відпустці, а ще саме на ВЛК обласного ТЦК покладається завдання оскарження рішень районних ВЛК. Центри комплектування розглядають також справи, що стосуються правопорушень законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. І це лише основні функції.
— Хто, на вашу думку, виконуватиме ці завдання у разі розформування ТЦК?
— Напевне зараз, думаю, цього ніхто не скаже. Потрібно вносити відповідні зміни до чинного законодавства й покладати обов’язки терцентрів комплектування або на діючі органи, або на якусь новостворену структуру.
Але насмілюсь припустити, що будь-яка структура, що проводитиме призов за мобілізацією, так само зазнаватиме хейту з боку тих, хто не бажає захищати свою країну, як і ТЦК зараз.
— До того ж, реформування — це тривалий процес…
— Звісно. Як відомо, військкомати, згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов’язку та ведення військового обліку», змінили назву на ТЦК та СП 31 жовтня 2020 року. Хоча реформування військових комісаріатів розпочалося задовго до цієї дати. А сам закон набув чинності 23 квітня 2021 року. Тобто, лише офіційно це зайняло цілих пів року.
Теоретичне ж розформування ТЦК та СП відрізняється від реформи, і тут поки ніякої ясності щодо того, як це може бути реалізовано, немає.
— Від кого має надійти наказ про розформування центрів комплектування?
— Діяльність ТЦК та СП координується та спрямовується Міністерством оборони. Ним же вони утворюються, ліквідуються і реорганізовуються.
Безпосереднє ж керівництво ТЦК та СП і контроль за їхньою діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне — Командування Сухопутних військ, яке узгоджує основні питання діяльності ТЦК та СП з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу та Міноборони.
Читайте також: «Є величезна спокуса жити так, ніби нічого не відбувається»: Сергій Фурса — про «спотворену реальність» та «ведмежу послугу Заходу»
— Чому я сумніваюсь, що в новій структурі не братимуть хабарів?
— На превеликий жаль, хабарництво в Україні процвітає, і жодна структура не є винятком. Ми не говоримо, що певні сфери суцільно корумповані. Просто у будь-якій з них трапляються окремі особи, які дозволяють собі виходити за межі правового поля. У ТЦК та СП таких не настільки багато, як може здатися. Випадки хабарництва не системні, але трапляються. Оскільки ж увага суспільства зосереджена на процесах мобілізації, то кожному випадку корупції, навіть безпідставній підозрі, надається максимальний розголос. І російські пропагандисти всіляко цьому сприяють, адже це в їхніх інтересах.
— Припустімо, що процес розформування ТЦК все-таки запустять. Десятки бойових бригад з їхніх штатів будуть відправлені на фронт?
— Ми — люди військові. Буде наказ на переміщення, значить, продовжимо виконувати службові завдання в інших підрозділах. Але десяток бойових бригад — цифра нереальна. По-перше, у затвердженому начальником Генерального штабу Збройних Сил штатному розписі ТЦК та СП є не тільки військовослужбовці, а й працівники, до прикладу, соціологи. Робота багатьох працівників хоч і не помітна, але дуже важлива. Їм доведеться шукати інше місце роботи.
До речі, жодному військовому не подобається, коли його називають працівником ТЦК та СП, тобто цивільним. Коли так говорять чи пишуть, то це помилка.
Читайте також: Жертва «бусифікації»: що робити хворим людям, яких ВЛК визнала придатними до служби
По-друге, значна частина військовослужбовців, які проходять військову службу в ТЦК та СП — тиловому підрозділу Збройних Сил України — згідно з висновками ВЛК, обмежено придатні до військової служби внаслідок отриманих поранень і контузій у ході бойових дій. Це саме ті люди, які перевіряють документи громадян на вулицях і нагадують мешканцям мирних міст про обов’язок захищати свою країну.
Ще деяка частина військових ТЦК мають право на звільнення. Скажімо, через сімейні обставини. Тобто, вони можуть звільнитися в будь-який день, але продовжують військову службу. Чи залишаться вони в лавах ЗСУ після переведення? Питання.
— Військовослужбовці, які здійснюють оповіщення, найбільше відчувають на собі весь негатив цивільних до ТЦК… Знаю, багато хто з них не витримують такого ставлення цивільних до себе, кажуть, що ТЦК — не той підрозділ, у якому їм хотілося б служити.
— Так, це морально дуже важко — отримувати на свою адресу всю людську ненависть до війни. Багато хто дійсно звільняється, оскільки, як я щойно казав, має на це право. До прикладу, в Полтавському об'єднаному міському ТЦК та СП проходив військову службу досвідчений воїн, який ще 2015-го року добровільно пішов обороняти Україну. Брав участь у боях за Авдіївку, Попасну, Торецьк, Ізюм. У квітні 22-го отримав поранення, після чого був переведений з ДШВ до ТЦК. В його обов’язки входило проводити засоби оповіщення. Я з ним спілкувався кілька разів і бачив особисто, як його мотивація воїна-десантника зникає через ставлення оточуючих. У результаті він звільнився, оскільки мав інвалідність після поранення.
Про яке бажання служити в ТЦК може йти мова, якщо нашим воїнам постійно закидають «Ідіть воюйте самі»? А коли їм відповідають «Я вже своє відвоював, був поранений», трапляються унікуми, які заявляють: «Краще б ти не повернувся». Як таке можливо?
Читайте також: Жарти закінчилися: після нападу на пост у Луцьку співробітникам ТЦК дозволили стріляти у відповідь
— Суспільство, яке раніше героїзувало своїх захисників, зараз плює їм в обличчя. Чому, на вашу думку, так сталося?
— Ненависть іде від тих, хто не хоче помічати війни. А тут до них підходять представники ТЦК і кажуть: «А війна, знаєш, досі триває. І того, що ти ставиш Збройним Силам віртуальні сердечка в соцмережах або навіть донатиш по 50 гривень щотижня, замало. Пішли з нами, нам потрібне поповнення».
Оце постійне нагадування про те, що війна не десь там, а буквально за порогом, і викликає таку реакцію у людей, які не хочуть її помічати. Військовослужбовці ТЦК — такий собі місточок, який зв'язує тих, хто не бажає йти на війну, з тими, хто на війні і яким конче потрібне підкріплення.
— Минулого року вже пробували щось змінити в роботі ТЦК та СП, ставлячи на керівні посади людей з бойовим досвідом. Замінили старі кадри на нові. Але, здається, краще від того не стало…
— Люди казали, що начальниками ТЦК повинні бути бойові командири. Так і зробили. Потім почали казати, що ці бойові командири потрібніші на фронті. І що здорові хлопці, які роздають на вулицях повістки, повинні виконувати завдання у бойових підрозділах, а здійснювати заходи оповіщення можуть воїни після поранень. Зробили так. А потім інші люди почали казати, що це неповага до військовослужбовців ТЦК, які стали обмежено придатними до військової служби в результаті боїв з російськими окупантами, коли їм доручають роздавати повістки у громадських місцях. Адже вони персонально отримують весь негатив, спрямований на ТЦК… Люди багато що кажуть, багато чим виправдовують своє небажання захищати Батьківщину. Але ж усі розуміють, що це лише виправдання. Ось і знаходять винних в особі військовослужбовців ТЦК.
— Ви погоджуєтесь з тим, що у збільшенні випадків самовільного залишення частини (СЗЧ) виключно вина центрів комплектування, оскільки до війська потрапляє багато немотивованих людей у результаті так званої «бусифікції»?
— Я не можу з цим погодитись. Повномасштабна війна триває понад два з половиною роки, то чому ці люди досі не мотивовані? Хто їх має мотивувати? ТЦК? Яким чином? А де взяти мотивованих у такому разі? Та й узагалі давно вже пора зрозуміти: для мотивованих існує військова служба за контрактом.
А призов за мобілізацією це, в принципі, саме для немотивованих осіб. Призов за мобілізацією — це обов'язкова військова служба. Потрапивши у військо таким чином, хтось набуває мотивації, а хтось ні. Та навіть ті, хто не стає мотивованими воїнами, не обов'язково йдуть у СЗЧ. На мою думку, це трапляється переважно тоді, коли воїн не знаходить спільної мови з командиром, коли він почувається зайвим у підрозділі.
Читайте також: На Львівщині у будівлю ТЦК кинули гранату: що відомо
— Але ж військовий може змінити підрозділ і йому нічого не буде за самовільне залишення частини?
— Дійсно, віднедавна перше СЗЧ декриміналізоване. Раніше військовому дозволялося повернутися з СЗЧ до іншого підрозділу, щоправда, кримінальне провадження по ньому лишалося відкритим. Наразі ця колізія урегульована законодавчо. Відповідно до закону № 3902-IX, особа, яка вперше вчинила дезертирство або СЗЧ, може добровільно звернутись з клопотанням до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до своєї або іншої військової частини. Звичайно ж, командир нового підрозділу має дати письмову згоду на продовження служби такою особою.
— Відомо, що не кожен має дух воїна, тому не всі можуть бути ефективними на полі бою…
— Воїнами стають тоді, коли накипить на душі. Чи всі добровольці в 22-у мали дух воїна? Думаю, половина з них була просто патріотами, які розуміли, що треба захищати свою землю від ворога. Розуміли, що буде важко, холодно, брудно, боляче, не буде чого їсти, що їх можуть поранити, зрештою, вбити. Розуміли, і все-таки йшли.
Носити вишиванку й кричати про любов до України це ж не патріотизм. Патріотизм — стати на захист своєї країни, коли потрібно.
Читайте також: Не створені для війни: три гравці волейбольного клубу «Решетилівка» не повернулися в Україну з закордонного виїзду
Ті, хто йде воювати, часто кажуть: «Я розумію, що росіяни рано чи пізно можуть прийти сюди. Я їх краще зустріну подалі від Полтави». А інші сидять вдома і виправдовуються: «Воно далеко, то не моє. Ось коли прийдуть до Полтави, тоді я їм покажу». Але ж тоді вже буде пізно.
Тому ми зараз або комплектуємо підрозділи немотивованими чи умовно мотивованими людьми, або кажемо, що у нас нема солдатів, заморожуємо конфлікт і чекаємо наступного нападу росіян. Усі ж розуміють, що вони не зупиняться. А наступного разу, цілком можливо, оборону доведеться займати по Дніпру.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з генералом Віктором Муженком: «Поки що російська армія диктує нам умови, але не вважаю, що настав час констатувати факт, що Україна програє».
Фото з відкритих джерел