У селі Білики під Кобеляками, що на Полтавщині, з’явився новий офіційно зареєстрований волонтер — 25-річний Володимир Малуха. Кілька років тому цей юнак, який з дитинства прикутий до крісла колісного через тяжку форму ДЦП, заявив про себе на весь світ. Коли його старий комп’ютер остаточно «здох», він набрався сміливості звернутися до Facebook-спільноти з проханням допомогти зі збором коштів для придбання нового. Комп’ютер йому був украй потрібен — щоб писати електронну музику і якось заробляти завдяки цьому собі на життя.
— Десь років у дванадцять я вперше почув репера Ярмака. І так мені сподобався його речитатив, що я вирішив спробувати й себе в цьому жанрі, — розповідає Володя. — Та придумати ритмічний текст — пів справи. А ось над тим, як писати музику, задумався. Адже на жодному інструменті зі своїм неслухняним тілом я не навчуся грати, бо не можу контролювати свої рухи. Зайшов в Інтернет, освоїв якісь ази створення комп’ютерної музики. Зрозумів, що можна навчитися писати таку музику в будь-якому жанрі, навіть не маючи музичної освіти. Однак читати реп складніше, ніж співати, бо для цього потрібна гарна дикція, а в мене з нею проблеми. Та все ж завдяки наполегливому тренуванню я цьому навчився!
Володя взагалі хлопець наполегливий. Він давно освоїв ходунки, завдяки чому, коли тепло, може подолати хоч пів кілометра. Й 7-кілограмову гирю, заводячи зап’ясток під ручку, пристосувався піднімати…
На те прохання Володимира про фінансову допомогу звернули увагу журналісти. Про талановитого хлопця з дуже обмеженими можливостями написали ЗМІ, про нього з’явилися сюжети на телебаченні. Й буквально за місяць на його першій у житті банківській карточці назбиралась необхідна сума для покупки нового комп’ютера. Йому відправляли кошти люди не лише з України, але й з Польщі, Швейцарії, Канади, США.
На знак вдячності тим, хто допомагав йому здійснити його мрію, Володя Малуха написав на новому обладнанні музичну композицію.
Читайте також: «Це лише початок нового і тільки кращого»: історія кохання бійця, що втратив ноги, та його коханої, яка ходить на протезах
Працювати за комп’ютером у хлопця виходить лише підборіддям та губами. Часто він допомагає собі носом або ручкою, зажатою в зубах, оскільки це найбільш натреновані частини його тіла.
— Підборіддям я торкаюся тачпаду (сенсорної панелі комп’ютера — Авт.) й, відкриваючи на екрані нотну панель, добуваю звуки, — пояснює юнак. — Записую треки, використовуючи спеціальну програму для створення музики — секвенсор. Фрагменти деяких моїх саундтреків звучали навіть на популярних радіостанціях США.
Так от, репер, засновник і власник піар-агенції Володимир Малуха віднедавна офіційно став волонтером ЗСУ. Створення музики він тимчасово поставив на паузу через проблеми з операційною системою. Він їх уже вирішив, але на відновлення стертих музичних шаблонів потрібно ще багато часу. Каже, зараз поки не до цього. Та й заочне навчання у Міжнародній академії управління персоналом, де юнак уже другий рік навчається на фахівця з кібербезпеки, забирає багато часу. Навчатись заочно, значить, займатися самоосвітою, бо на допомогу викладачів розраховувати не доводиться.
Хлопець ще з початку повномасштабного вторгнення включився у благодійні збори на потреби захисників.
— Спершу місцеві волонтери з громадської організації «Фронтові волонтери» на чолі з Оленою Пастернак збирали кошти на придбання одягу й лопат для фронту, — пригадує Володя. — Я передав їм близько чотирьох тисяч гривень з власних заощаджень. Згодом часто донатив для підрозділу свого двоюрідного брата та захисників з нашого села. Репостив у соцмережах інформацію місцевих волонтерів про збори, просив їх підтримати. Таким чином, відправляли у бригаду, де служив брат, придбані за донати тепловізор, радіоантени, зимові куртки, штани… Закрили збір на ремонт автівки. На жаль, після тяжкого поранення брат списаний зі служби за станом здоров’я.
Але ж війна триває. Тепер на фронті ось уже рік знаходиться мій батько, Юрій Малуха. Його підрозділ стоїть на обороні Харківської області. Батько слюсар за професією, тож йому довірили ремонт техніки. І мені стало надходити більше прохань від захисників. Нещодавно тато попросив набір дюймових та метричних гайкових ключів з тріскачкою, дюймових головок з тріскачкою, а також шурупів і гайок. Ще не будучи офіційно зареєстрованим волонтером, я звернувся до земляків з проханням підтримати мене у зборі коштів на це замовлення, і ми досить швидко впоралися з ним: за 16 годин у «конверті» на ПриватБанку вже були необхідні 12 тисяч гривень. Маючи заявлену суму, я відразу ж замовив потрібне для батька й відіслав йому посилкою.
— Думаю, тато пишається тобою.
— Звісно. У відеозвіті, дякуючи всім небайдужим людям, котрі долучилися донатами, він похвалив, перш за все, мене, свого сина. А мене це спонукає ще активніше підтримувати ЗСУ.
До речі, такої згуртованості стосовно зборів, як для батька, я давно не бачив. Сподіваюсь, моя аудиторія й надалі залишатиметься такою ж активною.
— Чи існує алгоритм пришвидшення зборів?
— Так. Поширення, вподобайки якраз і є алгоритмом стабільності та швидкості збору. Дуже сприяють цьому коментарі під дописом. Це показник його «плавання». Тобто, чим більше коментарів, тим довше і частіше допис бачать мої друзі та читачі у своїй стрічці. Прошу також ставити коментарі з «плюсиками» тих, хто вже скинув хоч кілька гривень на наші з пані Оленою картки. Але наголошую, що ніколи не прошу грошей у людей в особистих повідомленнях, а лише у постах (дописах).
— Попри складну форму інвалідності, ти заробляєш собі на життя, використовуючи можливості Інтернету. Знання того, як працюють соціальні мережі, тобі допомагають?
— Певною мірою так. Свого часу без жодної копійки витрат я за 25 днів розкрутив свою сторінку в Instagram до 1000 підписників. Тепер займаюся цим у Facebook. Як показує мій досвід, сторінку у цій соціальній мережі можна і за 10 днів розкрутити до 3000 друзів та стабільних 200−300 вподобайок за добу під дописами. При цьому я нічого не рекламую. Там є певні фішки…
Маючи знання по розкрутці сторінок, я відкрив власний курс, на якому навчив уже кількох людей цим алгоритмам, і вони вже успішно заробляють в Інтернеті.
Читайте також: На протезі й в гори, і на марафон: історія студента-фізика, який у 18 років опинився на війні
Наразі юнак чекає на заявку від бійців однієї з бригад, яка тримає оборону на одному з напрямків. Вона ще узгоджується, але його вже попередили, що потреба термінова. Це буде перший офіційний збір Володимира Малухи від власного імені як волонтера. Загалом йому вдалося залучити на конкретні потреби ЗСУ близько 80 тисяч гривень.
— Сьогодні люди стали менше донатити, тому збори йдуть важче, аніж на початку великої війни. Тобі не страшно відкривати збори? Раптом не впораєшся?
— Зовсім не страшно. Бо в мене є амбіції. І є довіра людей, які добре мене знають і впевнені, що я не візьму із зібраних коштів ні копійки, що всі вони підуть винятково на ЗСУ. До того ж я часто докладаю власні гроші, щоб швидше закрити збір. А потім, мною рухає жага помсти кац*ам. Я не прощу їм того, що у 2022-му вони вбили мого друга Вадима Жмудя — щирого та веселого ровесника, з котрим ми ходили в школу, грали у шахи, дуркували в одній компанії… І я маю щире бажання допомогти нашим захисникам вигнати ворожу нечисть з нашої землі.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 20-річного хлопця, тіло якого у дитинстві скував параліч.
Фото зі сторінки Володимира Малухи у Facebook