Люди стоять навколішки, в руках квіти та жовто-сині стяги, а сліз не приховують навіть чоловіки, бо занадто боляче. Так у Дунаївцях на Хмельниччині в останні дні 2024 року прощались із Сергієм Павленком — одним з кращих пілотів дронів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. «Піксель» — саме такий позивний мав командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, він був легендарною людиною. Поки одні шукали шляхи й тікали з країни, щоб не служити, він потайки від рідних повернувся з Польщі, бо картав себе, що у важкий для України час знаходиться далеко та не може бути ще кориснішим.
У 22 роки Сергій був справжнім професіоналом своєї справи та відважним воїном. Він ліквідував щонайменше 200 росіян скидами гранат та боєприпасів з дронів, поранив щонайменше 240 ворогів на Бахмутському та Курському напрямках. Під його керівництвом підрозділ БПЛА також здійснював розвідку та успішно коригував вогонь артилерії на Курському напрямку з початку серпня 2024 року. Саме за дроном Сергія росіяни йшли здаватись у полон українським військам в перші дні Курської операції. Обірвалося життя захисника 21 грудня поблизу села Руське Порічне на Курщині. Важке поранення від ворожого дрона не залишило шансів. Бригада подала кандидатуру «Пікселя» на надання звання «Герой України» посмертно. Відомо, що документ вже підписав командувач Десантно-штурмових військ.
«Мені подобається те, що я роблю: я знищую ворога й не підпускаю його до наших хлопців, щоб вони не вступали у стрілкові бої. Ми оберігаємо піхоту, бо, якби їх не було, не було лінії фронту, то пі… ри добралися б до нас і до наших рідних», — заявив Сергій Павленко під час першого свого інтерв'ю в січні цього року. Власне, тоді ми познайомилися, бо командир на прохання надати для матеріалу гідних хлопців, дав його контакт, — розповідає «ФАКТАМ» Катерина Петренко, військова журналістка та близька подруга героя. — Я відразу помітила, що Сергій відчував, що він ефективний на війні".
До повномасштабної війни, додає співрозмовниця, майбутній захисник шість років жив у Польщі та працював програмістом, фактично сам всього досягав. Після 24 лютого 2022 року він вивіз у Польщу рідних. Спочатку був волонтером на кордоні. Розумів, що у світі не має відбуватися таких речей, як зараз. «Це неправильно, коли в цивілізованому світі нас нищать. Але на силу ми можемо відповідати тільки силою», — казав Сергій.
Він організував життя в Польщі для мами та маленьких сестричок, а потім сказав рідним, що поїхав в іншу країну на роботу. «Синку, а яка та інша країна?» — «Мамо, вона найкраща», — відповів. Тільки за місяць вони дізналися, що Сергій таємно від усіх повернувся в Україну та підписав контракт з 80-ю бригадою. Сергій скинув фото з навчального центру — селфі в піксельній панамі. Родичі вирішили не казати бабусі правду, що найулюбленіший внук добровільно пішов на війну потайки від родини, бо розуміли, що серце може не витримати. Вигадали легенду: мовляв, дорогою в іншу країну його зняли з поїзда й загребли в армію. Наступного дня родичі вже були біля навчального центру. Сергій прийняв зважене доросле рішення захищати Україну та вибрав дуже ефективну діяльність: гранатами з дронів прицільно й безжально знищував окупантів.
«Він нікуди не ховався, міг взагалі не служити, але прийняв зважене доросле рішення захищати Україну й говорив, що зовсім про це не шкодує, — продовжує Катерина Петренко. - У 2014 році Сергій ще навчався у школі. Волонтери збирали малюнки на фронт. Він теж малював. А тепер, коли ми записували інтерв’ю, малювали для нього. „Нещодавно на Новий рік нам вже дітки відсилали малюнки. Ми порозвішували їх на базі. Було приємно“, — ділився він зі мною. В інтерв'ю Сергій казав, що на момент вторгнення не мав ні належної фізичної форми, ні міцного здоров'я, але в Польщі ходив в тренажерний зал, накопичував знання щодо зброї, щоб повернутися і бути готовим воювати. Казав, що, поки є можливість, поки ми тут, цивільним треба пройти хоча б базову підготовку. Знати, що таке автомат і як з нього стріляти».
Попри молодий вік, «Піксель» з глибокими очима кольору неба — з такими точно треба зніматись у кіно — творив дива. Тому й називали його одним з кращих пілотів дрона. Сергій назвав дрон на честь свого загиблого побратима, щоб знищувати ворогів з його ім'ям…
«Піксель» брав участь у важких боях на Бахмутському напрямку. В один з найгарячіших днів скинув 45 боєприпасів з дронів в районі Кліщіївки.
«Хтось тікає, хтось починає стріляти, хтось пробує сховатися, деякі хрестяться, деякі палками махають, буває по-різному. Але якщо я вже побачив, що він рухається до наших позицій, то шанс в нього вижити дуже маленький, — казав „Піксель“ в одному з перших інтерв'ю. — Була така ситуація, що вони цілий тиждень намагалися взяти наші позиції, кожен день висилалися групи по 5−10 осіб, по 3−5 разів на день, всі групи знищувалась, вони залишалися навічно в нашій землі. Інтенсив роботи був дуже великий, цілодобово — і вдень, і вночі. Наприклад, іде група, мені передають інформацію, я вилітаю зі скидом, часто мені вдавалося влучити в той момент, коли вони йшли поруч один з одним. Я скидав гранату між ними, й ворог, в якого я влучив, „двохсотився“ або „трьохсотився“, інші намагалися надавати допомогу. Таким чином одною гранатою виводив зі строю всю групу».
22 лютого у Кліщіївці бійці 80-ї бригади були на позиції та чекали наказу. Сергій Павленко виявив росіян на їхніх спостережних пунктах, де вони думали, що їх ніхто не дістане. Скинув осколковий снаряд зі словами: «Нє…уй мить свої тапці в нашій воді. Рішив помить тапочки, і скид в сраку залетів». Він не давав їм спуску. Ніколи.
«За ефективне знищення противника Сергій отримав нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня та орден «За мужність» ІІ ступеня, — додає Катерина Петренко. — Він став командиром відділення взводу безпілотних літальних апаратів. Постійно розвивав свій взвод, удосконалювався, навчав нових пілотів. Він не мав відпустки за цей рік, бо був потрібен на фронті, розвивав «медійку» батальйону та розумів потребу висвітлення у ЗМІ бойової роботи підрозділу, збереження хроніки бригади. Сергій постійно знімав на гоупро та давав інтерв'ю «Суспільне Донбас», ТСН, Ukraine Witness, бригадній пресслужбі. Бригада його призначила спікером у ключових підсумкових програмах стосовно звільнення Кліщіївки та успіху в Курській операції, бо він був того гідний. Він дуже ефективно працював, за що його поважали командири, включно з командиром бригади.
Якось «Піксель» телефонує й каже: «Мала, прикинь, комбриг всіх згідно-відповідно нагороджував, я підійшов, а він каже: „Ну що ти, Чикатило?“ І посміхається мені». Знаєте, Сергій навіть на фронті був романтичним… На третьому побаченні він подарував мені рожеві троянди з кільцями від гранат, які скинув на голови окупантам. Там понад сто кілець. Прийшов у квітковий магазин, дістав кільця й дав продавчині завдання — прикрутити їх скотчем до пакування… Крутили вони разом.
Та нехитра конструкція трималась так собі, Сергій драйвово розповідав, а продавчиня була так вражена. Я ж ловила себе на думці, що такий подарунок — невимовна приємність. Кільця возила за собою скрізь, де жила, бо хіба можна було їх не зберегти? У цьому є щось глибинне, від предків, як принести своїй жінці ікло вбитого тобою мамонта. У цьому був весь Сергій. Він вмів дивувати, вмів підтримувати, вмів любити. Він вмів жити та вмів вбивати. Найкращий з людей, тут без варіантів".
Сергій Павленко всюди допомагав стримувати штурми росіян. Стільки відваги, натхнення, доблесті побратими ні в кого не бачили. Не раз наголошували, що з «Пікселем» можна йти у пекло, адже його майстерність важко було перевершити.
«Коли „Піксель“ був на позиції, я був спокійний за смугу відповідальності всього батальйону», — каже колишній командир 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Еміль Ішкулов.
Пілот дрона не спав, чекаючи виходу ворога, щоби знищити його…
«Я сам тоді був готовий йти на завдання в Кліщіївку тільки з ним — і все. А тепер взагалі не знаю, як бути без нього. Він для мене був просто прикладом сміливості, відданості та патріотизму. Я не знаю кращих людей, ніж він», — пригадує побратим Сергія «Діджей».
Якось перед рейдом на Курщину «Піксель» прийшов і сказав Катерині, що дехто з його хлопців пішов у СЗЧ.
«Сергій був сумний та розчарований від того, — пригадує Катерина. — В мене пробігла миттю думка спитати його про можливість, чи він пішов би… Але я усвідомлювала, що Сергій не зрозуміє такого запитання. І я вже буду не його Катею, якщо про таке спитаю. Тому перед рейдом цю тему ми більше не підіймали. Він би ніколи не пішов у СЗЧ. Він був готовий воювати до останнього, яким би той кінець не був. Зрештою, якось він так і написав. Сергій був готовий битися до останнього, завжди, за будь-яких умов, яке б завдання не стояло. Бо він був достойним Воїном».
Від серпня 2024 року Сергій Павленко брав участь в Курській операції, скидами з дронів знищив та поранив сотні окупантів. Це без перебільшення.
«Крайні місяці це виглядало, як дронова війна. Над посадкою можуть висіти 10 дронів та навіть FPV в нічний час, наші великі пташки й ворога, — ділився Сергій — Ти виходиш з бліндажа, відчуваєш, як посадка гуде. Коли пі… ри підходять до нас ближче, піхотинцю важко вижити в тих умовах, бо летить все в піхоту. Якщо говорити про війну дронщиків з дронщиками, то тут хто кого першим виявить. Якщо виявлять розрахунок пілотів, туди намагаються відпрацювати всі. Відчувається, що ми є для них болючим мозолем».
Розумний, цілеспрямований, надзвичайно добрий до своїх та безжальний до ворогів, з жартами, вогнем і драйвом — він настільки запалював, що з таким не страшно було на бойових позиціях. Він був на своєму місці та віддав найдорожче — власне життя. Сталося це 21 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Руське Порічне Суджанського району Курської області. Його група намагалась відбити масовану ворожу атаку, стримуючи навалу сотні окупантів з трьох боків, оберігаючи піхоту від стрілецьких боїв і нас з вами від «руського міра».
«Сергій Павленко „Піксель“ — найкращий пілот 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, — додає Катерина. — З цим твердженням ніхто не буде сперечатися. Його вклад у нашу боротьбу титанічний. 80-ка осиротіла… Поки одні святкували Різдво, інші везли його тіло родині… Він часто наголошував: „Головне — далі продовжувати те, в ім'я чого загинули наші воїни“. Сергій — висококласний воїн, який без жалю і з відчуття помсти за загиблих побратимів і замордованих українців в Бучі та Бородянці позбавив життя щонайменше 200 окупантів і щонайменше 240 „вивів з ладу“ на Бахмутському та Курському напрямках, в найгарячіших точках війни, де була наша легендарна 80-та бригада. Він заслуговує на шану й славу. Сергій захистив дуже багато піхотинців, не допустивши росіян до лінії бойового зіткнення. Долав кілометри в повній амуніції та з БК вагою 30 кілограмів і з азартом ювелірно знищував ворога. До останнього свого дня… Перше інтерв'ю „Пікселя“ принесло бригаді пів мільйона гривень. Сергій був дуже-дуже радий та купив три нічних мавіки. Відео переглянули 6 мільйонів українців».
Зараз волонтерка, яка завжди допомагала Сергію зі зборами, збирає кошти на три дрони пам'яті «Пікселя». За злою іронією долі — три нічних мавіки, як тоді, коли він дав перше в житті інтерв'ю.
«Сьогодні „Піксель“ вже не може за себе говорити і не може працювати… Але ми можемо гідно вшанувати достойного та дуже ефективного Воїна потужної Галицької бригади, зібравши на дрони, а побратими завзято чинитимуть відплату! — говорить Катерина. — І якщо після смерті щось є, „Піксель“ їм з азартом допоможе. Це точно, він без діла не сидітиме».
Для тих, хто бажає підтримати бригаду, в якій воював Сергій Павленко та яка продовжує боронити державу на складних напрямках, можете зробити це тут:
https://send.monobank.ua/jar/3g1ngHBgJu
Офіційний рахунок батальйону — 5 375 411 208 383 278
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію мужнього воїна з позивним «Мед», який обрав бій до останнього патрона, хоча кадирівці пропонували здатися в полон. Мама бійця добивається надання синові звання «Герой України».