Такой совет дал глава государства своему сыну после того, как СМИ сообщили, что 19-летний
Андрей Ющенко слишком увлекается предметами роскоши и тратит в ресторанах немалые деньги
Журналіст «Украніської правди»: Вікторе Андрійовичу, питання не по темі сьогоднішньої прес-конференічї…
Ющенко: Цікаво, чому?
Журналіст «Української правди»: Бо це гарна нагода запитати… Питання стосується теми, про яку зараз багато говорять — про сина Президента, про те, яким він користується автомобілем та іншими технічними засобами, доволі дорогими… Питання стосовно моральності — чи є моральним в такчй краіні користуватися такими речами?
Ющенко: Зрозуміло.
Журналчст «Української правди»: І ще одне запитання…
Ющенко: Дякую! Дякую! Достатньо. Одне питання! Ти і так його задав, що мені треба півгодини, щоб на нього відповісти…
Знаєш, я у своєму житті пройшов дорогу, яка починалася з тем, на яких сиділи люди не більше півроку, а потім попадали в тюрму. Бо, як правило, крали… От я прожив професійне життя в такій системі, де багатьох моїх колег немає, або ще не вернулися з тюрми.
У мене ніколи не було проблем із законом. Я добре знаю, що ти повинен передати своєму синові не подушку, не готову кар'єру, а почуття, що тільки ти повинен робити сам собі свою кар'єру. Прикро, що ти не батько і тобі важко мої почуття порівняти, але я спробую їх проілюструвати. Іде виборча кампанія… Мого сина збивають. Два місяці він лежить в лікарні. З лікарні він виходить не з таким обличчям, як я — але його півроку друзі не будуть впізнавати… Я це отримав як перше попередження. Безумовно, це попередження по мені, Андрчй там ні до чого.
Перша машина, яка за кредит оформлена, розбита стоїть на стоянці. ц я знаю, що тих коштів моя родина і він ні з кого не стягне. Після цього і трапилося… Я йому кажу: «Сину, це не жарт». Через вісім місяців я отримав те, що я отримав. Бо то не жарти були…
Це моя родина заплатила за те, що ми називаємо кроком свободи, емоціями незалежності. Я йому сказав: «Було б добре, аби в тебе була охорона. Не державна, приватна… Щоб біля тебе була людина — якщо тебе зіб'ють, щоб хоча б був свідок, хто це зробив».
Мій син має справу. Ділову, я маю на увазі… Справу, яка дає право йому оплатити охорону, у нього є робота в консалтинговій фірмі і ще там ряд тем він веде. Чесно, до яких я давно його спонукав: «Син, босими ногами іди на сніг і заробляй». І він це робить. Це невеликі гроші, але достатні, щоб заплатити оренду автомобіля і послуги позаштатного недержавного охоронця. І дякуючи пресі ми тепер знаємо, що він без зброї… Це просто його колега, який ходить біля нього…
(Звертається до журналіста. ) Я не знаю, що тут проаналізувати, у чому мені покаятися перед тобою, перед…
Журналіст «Української правди»: Розкажіть правду, це машина його чи він взяв покататися?..
Ющенко: Це не його! Я тобі говорю, він платить за оренду! Ти слухай, будь ласка, що я за хвилину до того сказав. Його коштів вистачає, щоб платити за оренду автомобіля. Запиши, третій раз запиши…
Журналчст «Української правди»: Запишу. А де він працює?
Ющенко: Почекай! Почекай! Веди себе як журналіст чемний, а не як кілер найнятий. Для оплати охорони і для оплати оренди автомобіля. Всі свої доходи він декларує. Фінансові активи моєї родини — декілька мільйонів гривень. Ви це знаєте, вони зафіксовані в деклараціях. Моя родина не тільки мої операції може оплатити, а деякі послуги по своїм дітям. А тепер по деяким обставинам, якч фігурують. Ви бачите, я ходжу без годинника. Хоча в мене їх, мабуть, дванадцять чи п'ятнадцять. І поки я буду Президентом — я їх не одіну. Мені не треба цих примітивних тем, цих примітивних аналізів, я цього не хочу! Я буду ходити з одним значком тризуб і в охайному костюмі. Більше мені нічого не потрібно, друзчі! І з цією козацькою каблучкою, якчй 350 років.
Телефон подарував сину друг, якого ви знаєте, але я не хочу його ім'я називати… Це людина знана, молода, успішна. На щастя чи на жаль, вони є друзями. Я сину сказав: «Сину, для чого тобі цей годинник, для чого тобі цей апарат? Викинь ти його к чортовій матері! Щоб воно на твоїх руках… Щоб твоя рука не доторкалася до нього».
Я знаю, він це зробить. Але я знаю, що таке вік сімнадцять років. Чи без малого двадцять… Я знаю, що в цьому віці твориться.
Тому, друзі, я хочу засвідчити одне — я не живу на крадені гроші. Не живу. Хоч моя зарплата декілька тисяч гривень. Ви це добре знаєте.
Свого сина я ніколи не пущу по дорозі, яка б давала можливість ігнорувати правила дорожнього руху. Брехня! Оплачувати ресторан в городі-герої Одесі, як там (в статті «Української правди») написано, купюрою, пачкою і так далі… Брехня! Вибачте, тут багато…
У нього (Андрчя Ющенка) є одна дівчина. Хто знає мого сина — той підтвердить, що цей хлопець гарно вихований, моральний, духовний, глибоко віруючий… Кожен день починається з того, що «Тату, там десь він почув по членам уряду, по яким питанням пробивав, треба звернути увагу, там десь то… » Оце мої контакти з сином…
Тому я прошу — не калічте молоду душу, він став на праведну дорогу. Я даю слово: ніхто не буде червоніти за поведінку жодної моєї дитини. Ніхто!
Але якщо кожен день починається з того, що біля цього хлопця стоїть камера, кличуть міліцію, до глибини вечора стоїть камера — то це не журналісти. Я як батько хочу сказати — це люди, які приречені прожити те ж саме в своєму житті. Або покоління їхніх дітей.
Так брудно справи не робляться. Тому я сину сказав: «Сину, я тобі можу тільки однією порадою душу зм'якшити — учись себе захищати! Учись себе захищати! Рахунок? Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви іли, що ви пили? Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд! І учись себе захищати!»
По другому — така форма спілкування ніколи в мене поваги не викличе. Це журналіст, який міг, не працюючи хвилини свого життя на свободу преси, сьогодні є кілером. Я це переживу, друзі. Мої принципи такі, що такі бар'єри я беру.
Мені хочеться, щоб в нашому суспільстві перестали бути за традицією факти травлі. Якщо три дядьки з мішками СБУшного походження домовилися, що ми по чотирьох людях оточення будемо бити, що там тирса буде сипатися… і сьогодні підключаються журналісти, яким байдуже, чим там гроші пахнуть. Вони день і ніч будуть починати з тих переслідувань.
Я скажу, друзі, що це речі, які чесного журналіста принижують. Давайте мати на увазі, що Андрій — це такий же громадянин, як і ви. Він хоче мати приватне життя. Розкрийте ви своє приватне життя. Він не є публічним політиком. Друзі, якщо ви хочете бити — бийте по мені. Я це Медведчуку, Суркісу, Януковичу казав: «Бийте по мені!» Не чіпайте жінок, дітей. Будьте вище цього.
Перед тим, як це набрало таких оборотів, я розіслав у декілька адресів ту інформацію, яка у мене була в наявності — відносно цілей, задач і хто буде проводити цю операцію… Я письмово вручив це колегам, думаю, вони мої листи отримали. Мені, до речі, ці повідомлення дали не зі Служби безпеки України!
Я відверто скажу: для мене є принизою робити такого типу пояснення. Думаю, оправдать це може тільки одне — я стремлюся, щоб таке більше ніколи не повторювалося: ні з ким, ні з Володимиром Михайловичем, ні з Юлією Володимирівною, ні з тобою. Ні з ким! Не хочу я цього. Не треба чіпати дітей. Ми, якщо чесні борці, давайте говорити один про одного.
Мені здається, я все сказав з цього приводу».