Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення на минулому тижні направила до низки органів виконавчої влади проект заходів щодо впровадження цифрового телебачення. При першому ж ознайомленні з цим документом виникає відчуття дежавю. У подальшому все стає на свої місця — терміни, риторика, виконавці однозначно корелюються з сумнозвісною Державною програмою з далекого 2008 року. Більшість галузевих експертів вважають, що метою такої активності Нацради є бажання перекласти відповідальність на Кабмін за зрив міжнародних зобов’язань України по угоді «Женева — 2006».
У 2008 році Постановою Кабінету Міністрів № 1085 була затверджена Державна програма впровадження цифрового телерадіомовлення, яка передбачала розбудову двох мультиплексів за 4,3 млрд. гривень (на той час — 900 млн. доларів США). Саме за кураторство над цим фантастичним фінансовим потоком і розгорнулася тоді жорстка боротьба між різними відомствами. За три роки лідер цих перегонів амбіцій чиновників так і не був визначений, а країна не зробила жодного кроку на шляху розбудови цифрового телебачення. Остаточно стало зрозумілим очевидне — держава не має ні коштів, ні бажання займатися цим питанням. Водночас, до переходу на цифрове мовлення залишалося всього чотири роки і необхідно було вживати рішучих, а головне продуктивних кроків. Саме таким кроком і стало рішення Нацради про залучення приватного капіталу до вирішення цього загальнонаціонального питання. Національна рада публічно запропонувала всім юридичним особам надати свої пропозиції щодо розбудови цифрової мережі. Результат загальновідомий — ліцензію отримала компанія «Зеонбуд», яка і розбудувала протягом року мережу цифрового мовлення в складі чотирьох мультиплексів. Право на мовлення своїх програм в мережі Нацрада надала 128 телекомпаніям, з яких 28 — загальнонаціональні. Був передбачений безкоштовний перегляд усіх програм і протягом 2011−14 років до мережі підключилося, за оцінками експертів, понад 11 мільйонів телеглядачів.
З урахуванням вищевказаного, уряд Арсенія Яценюка ухвалив у листопаді 2014 року рішення про припинення дії Постанови № 1085, як такої що втратила актуальність.
І ось зараз Нацрада намагається фактично реанімувати застарілі урядові документи. Що стоїть за цим кроком регулятора? Адже члени Нацради не можуть не розуміти, що більшість запропонованих ними кроків має виключно декларативно-формальний характер і не може прискорити перехід України до цифрового формату мовлення, навіть навпаки, вони відвертають увагу держави і галузі від дійсно значущих питань.
Наприклад, Нацрада пропонує - «Здійснити підготовку та перепідготовку спеціалістів у сфері цифрового телерадіомовлення». Текст цієї пропозиції регулятор залучив з анульованої Кабміном Державної програми, але ж є різниця між 2008 роком, коли приймалась ця програма, і другою половиною 2015 року, коли вже пройшов навіть офіційний термін на перехід до «цифри».
Ще один аналогічний безперспективний захід — «Підготувати та надати на розгляд КМУ пропозиції щодо підтримки національного виробництва абонентського приймального обладнання для цифрового ефірного телерадіомовлення». Ця пропозиція також із Держпрограми, але такий захід мав сенс сім років тому. Адже часовий проміжок між «надати пропозиції» і виробництвом щомісячно 50 тисяч абонентських приймачів щонайменше 1,5 — 2 року. Якщо все це взагалі має тепер економічний сенс.
Дуже сумнівною є і ідея повернутися до встановлення систем колективного ефірного прийому в житлових будинках. Залишилось тільки доповнити цю пропозицію від Нацради вимогою реанімувати «Побутрадіотехніку» радянських часів з її «недокучливим» сервісом.
Із аналізу проекту заходів від Нацради очевидно також, що регулятор не горить бажанням бути відповідальним лідером запропонованого процесу. З 29 пунктів заходів Нацрада тільки в трьох із них пропонує себе як головного виконавця, тим паче, що два заходи взагалі мають суто формальний характер. Так, обов’язок регулятора вносити зміни до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору вже передбачений законом «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Другий захід — внесення змін до Методики розрахунків розміру ліцензійного збору, не має стосунку до питання переходу на цифрове мовлення.
Водночас, відомствам виконавчої влади Нацрада передбачає грандіозні завдання. Наприклад, Держспецзв’язок повинен, не менше і не більше, «забезпечити покриття території країни сигналом цифрового телерадіомовлення». Як? За рахунок яких коштів? І чому саме Держспецзв’язок? Адже в законі «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України» в статусі та основних завданнях цієї служби немає жодного пункту про телерадіомовлення.
До речі, Держспецзв’язку не «підфартило” більше від всіх — Нацрада пропонує йому не тільки забезпечити покриття, а ще і здійснити вимірювання зон покриття. Тоді як фахівці зазначають, що виконання таких вимірів буде потребувати щонайменше 70 мільйонів гривень бюджетних коштів та 1,5 року робіт.
Міністерству інформаційної політики пропонується провести соціологічні дослідження та розробити план заходів з інформування населення і т.п. Тобто, Національна рада з 2014 року заблокувала своїми рішеннями будь-яку роботу з інформування населення з питань переходу на цифрове мовлення, протягом 8 місяців не спромоглася організувати виробництво жодного інформаційного ролика, а тепер пропонує іншому відомству розробити план заходів.
Враховуючи все вищевказане, більшість галузевих експертів вважають, що метою такої активності Нацради з заходами є не вболівання за перехід країни на цифрове мовлення, а банальне бажання перекласти відповідальність на Кабінет міністрів за зрив міжнародних зобов’язань України по угоді «Женева — 2006» і втрату, в подальшому, значної кількості телерадіоінформаційного простору країни.
Цілий рік Нацрада була одноосібним куратором процесу переходу країни на цифровий формат мовлення. На свій розсуд регулятор фактично дискредитував цей процес: виносив попередження, призупинив інформування населення, публічно закликав до фінансового бойкоту проекту, зруйнував налагоджену систему забезпечення населення цифровими приймачами.
Мабуть Нацрада вважала, що все це повинно привести до активізації ринку і збільшення кількості телеглядачів, які перейшли на цифрове мовлення, але все передбачувано сталося навпаки. Тому і постало питання, як уникнути публічної і адміністративної відповідальності за помилкову стратегію. А оскільки зараз стало вже традицією перекладати відповідальність за всі помилки на Кабінет міністрів, то вихід із скрутної ситуації був очевидним. Достатньо розробити якомога більше заходів, визначити виконавцями інші відомства і провести заходи постановою Кабміну.
У зв’язку з тим, що запропоновані Нацрадою заходи не мають на меті прискорення переходу країни на цифрове мовлення, виникає питання — а що ж дійсно необхідно робити, щоб вирішити цю важливу проблему?
З цього приводу дуже слушно відповіла Ільхам Газі, голова підрозділу мовних служб Міжнародного союзу електрозв’язку, в інтерв'ю одному із українських ЗМІ в червні поточного року. Вона сказала, що Україна зробила головне — вже працює сучасна цифрова мережа, тому запорукою подальшого успіху є дві складові - якісний контент та інформування населення.
Тобто, необхідно надати населенню добру пропозицію і інформацію про неї. Саме на цих складових і бажано сконцентрувати конкретну роботу національного регулятора в галузі телебачення.
Олександр Шидо