Позафракційний народний депутат Вікторія Пташник в блозі на сайті «Новое время» презентувала власну класифікацію депутатського корпусу Верховної Ради. І хоча допис парламентаря оприлюднено 1 квітня, «ФАКТИ» пропонують читачам ознайомитися з досить цікавим поглядом на український парламент зсередини.
Отже, Вікторія Пташник пише: «Ви багато разів чули, що влада — це наркотик. Але мало хто знає, що для кожного, хто приходить в політику, дози та види цього наркотику різні. Вибачте за цю незвичну аналогію, але у наркоманів та тих, хто підсів на владу, дійсно багато схожого. Серед політиків також є ті, хто сидить на важких наркотиках. Балується договорняками та займається «рєшаловом». Є ті, хто сидить на легкому допінгу — як амбіції та зарплата. Але є й невеличка група ідейних, для кого наркотик — це показник їхньої власної ефективності. Нещодавно я презентувала свою класифікацію депутатів, яких мала змогу вивчити за ці майже 4 роки роботи.
Далі про тих, хто був помічений в парламенті, детальніше (всі співпадіння — лише предмет вашої власної уваги).
1) Офісний планктон. Це ті депутати, що міцно підсіли на рутину.
Уявіть собі людей, що ходять в офіс з 9.00 до 18.00, мають годинну перерву, двічі на місяць отримують зарплату. Звичайні офісні працівники. А тепер уявіть, що вони цілим офісом переїхали у ВРУ. Вони ходять в сесійну залу на 10.00, сидять до кінця робочого дня, отримують чітко визначену зарплату. Не проявляють особливої ініціативи. Для них головне — не запізнитися на голосування й своєчасно натиснути правильну кнопку відповідно до наявних у них шпаргалок.
2) Друзі Оушена. Вони зазвичай пробують самі, перш ніж пропонувати шефу.
Під Оушеном розуміється бізнесмен, зазвичай дуже талановитий, що використовує повноваження (прямо чи опосередковано) та контроль для задоволення власних бізнес-інтересів.
У Оушена є друзі, які йому в цьому допомагають, яких Оушен контролює, а вони, в свою чергу, перед ним звітують за правильні та потрібні голосування, необхідні поправки та навіть цілі проекти. Це друга за чисельністю категорія. Хоча самих Оушенів по всій країні можна перерахувати на пальцях обох рук, але друзів, які допомагають їм в парламенті, достатньо багато.
Інколи трапляються випадки, коли самі Оушени є народними депутатами. Хоча їх важко помітити в сесійній залі.
3) Свита лідера. Ці торчать від свого ідола.
Пам’ятаєте історії про підлітків, що в дитинстві мріяли зустріти свого кумира, взяти в нього автограф, потім їздити з фан-клубом за ним по світу. Якщо так, то вам буде просто зрозуміти, хто такі «свита лідера».
Для них лідер — це кумир, ідеал. Ідеали не говорять неправильні речі. Вони завжди праві.
Ті, хто слідують за лідером, готові йти на самопожертви. Інколи навіть на самоспалення.
Вони, як фан-клуб відомого музиканта, супроводжують свого лідера всюди. Навіть коли він дає інтерв’ю або виступає в парламенті. Вони стають за його лідерською спиною та з серйозним виглядом дивляться у камеру, інколи ствердно киваючи. У ВРУ відомі випадки, коли майже кожного члена однієї фракції можна віднести до категорії «свита лідера».
4) «Щоб не посадили». Депутати, які постійно зиркають по сторонах та сидять на антиГПУшній системі.
Ті, для кого дуже важлива наявність депутатського мандата. Бо мандат гарантує недоторканність. Дуже часто один депутат може підпадати під декілька категорій. І як правило, якщо ти є другом Оушена, то категорія «щоб не посадили» для тебе також стає актуальною.
5) Туристи. Кайфують від відряджень.
Вони люблять закордонні подорожі. Вони вступають в різні організації задля того, щоб брати участь в офіційних делегаціях. Не говорячи про їхній вклад як члена делегації, хочу зазначити про одну відмінність туристів від інших депутатів, що є членами міжнародних делегацій. Для депутатів-туристів дуже важлива країна, до якої прямує делегація. Депутати-туристи навряд чи добровільно поїдуть в Бангладеш, хоча вони впевнено приєднаються до поїздок в США, Японію чи країни ЄС.
6) Кар’єристи. Їхній допінг — амбіції.
З ними все просто. Потрапивши до Ради вони почали будувати свою політичну кар’єру. Їм важлива публічність, вони є членами численних робочих груп, відчувають себе експертами з різних питань, беруть участь майже у всіх публічних заходах і, звичайно, виступають співавторами величезної кількості законопроектів. Сьогодні вони коментують проекти про племінну справу, завтра вже називають себе експертами у розбудові судової системи. Для них найцікавішим є побудувати кар’єру у Верховній Раді.
7) Балакучі голови. Медіазалежні.
Вони, як і кар’єристи, є експертами з багатьох питань. Але відрізняються тим, що не беруть участі в робочих групах, підготовці законопроектів. Їхнє додаткове, але дуже важливе місце роботи, — це ефіри. Вони переїжджають з одного ефіру на інший, даючи ще й коментарі телефоном (під час перебування в авто). Вони можуть говорити про все, адже з собою у них завжди є шпаргалка, яку в народі вже звикли називати «темниками».
8) Тихі бізнесмени. Тащаться винятково на своєму.
Ті, хто спокійно займаються своїм бізнесом. Їх цікавлять питання, що можуть вплинути на їхню діяльність. Вони можуть долучатися до просунення таких питань у парламенті. На відміну від Оушенів, діяльність тихих бізнесменів може приносити користь не лише їм, а й усьому ринку. Вони не лізуть в справи інших. Хоча інколи, керуючись бажанням «не сваритися» ні з ким, тихенько голосують за згубні речі. Згубні, звісно, не для них.
9) Рєшали. Балуються договорняками.
Відносяться до найменш чисельної, але значущої категорії у ВРУ. Якщо треба домовитись, зібрати голоси, обміняти один проект на інший, вставити необхідну поправку, це до них. Вони можуть «парєшать» все. Вони чудово розбираються в ціннику та є такими собі посередниками між тим, з ким треба «парєшать», та від імені кого вони ситуативно діють. Але це дрібна категорія в порівнянні з наступною.
10) Козирні тузи, вони ж — серйозні пацани, вони ж — братва. Ці давно перейшли на важку наркоту.
Люди, які звикли по-особливому працювати ще на початку 90-х. В такий самий спосіб вони працюють і зараз, але на самому серйозному рівні. Віджати, рейдернути, натиснути на когось — це улюблені методи козирних тузів. Вони мають серйозний вплив у ВРУ, хоча не є публічними. Тому їх досить часто ще називають «сірими кардиналами».
11) Босяки. Ті, що підсіли на дешевий епатаж.
Ці, як і «балакучі голови», також привертають до себе увагу, але в інший спосіб. Вони влаштовують бійки, дряпають обличчя, пинаються ногами, кричать з місця та бігають по залу. Депутатська етика — це для них зайвий непотрібний інститут. Вони борються з корупцією своєрідним шляхом — ногами, кулаками, шашками та шаблями.
12) Політики. Торчать від себе.
Також належать до найменш чисельної категорії депутатів.
У своїй діяльності вони керуються переважно принципом політичної доцільності. Свою позицію будують з огляду на те, «а як це буде оцінено народом». Для них найбільшою цінністю є політичні рейтинги. Тому якщо опитування покаже, що більшість населення підтримує «кредити по 5,05», вони спокійно за це проголосують.
13) Динозаври. Заслужено насолоджуються авторитетом.
Це найстаріші народні депутати, але не за віком, а за своїм перебуванням в парламенті. Їхні прізвища відомі, деякі з них навіть користуються авторитетом серед своїх колег і досить позитивно й непогано працюють. Але їх дуже мало.
14) Одинаки. Бояться підсісти на загальноприйняті в парламенті допінги.
Ті, хто не входить до жодних угрупувань. Вони живуть самі по собі. У них немає заготовок для ефірів чи політичної позиції з усіх питань. Як правило, вони майже нікому не довіряють. Тому в своїй роботі можуть покладатися винятково на власні сили.
15) Законотворці. Вважають своїм покликанням законотворення.
Часто їх ще називають людина-поправка. Вони працюють над новими законами, аналізують проекти колег, подають поправки, беруть участь в обговоренні. Чому? Бо розуміють, що це і є справжня робота народного депутата. Їх дуже мало у Верховній Раді. Причому аналіз складу попередніх скликань свідчить, що раніше їх було більше (наприклад, в 1-му та 2-му скликаннях).
Вони щиро радіють, якщо їх чують у ВРУ. Бо це мірило їхньої ефективності.
Так сьогодні виглядає Верховна Рада зсередини. Аналізуючи її склад, дивуєшся, як нам взагалі вдається приймати хоч якісь позитивні закони. Я точно розумію, що так не можна працювати далі і не таким має бути склад наступного парламенту.
Тому слід змінювати виборче законодавство, слід позбавлятися депутатської недоторканності та вводити лише функціональний імунітет. Треба набирати справжніх професіоналів в апарат Ради і лишати на роботі винятково талановитих й професійних людей, що допомагатимуть законотворенню.
Якщо ми дійсно хочемо, щоб ні «рєшал», ні «босяків», ні «козирних тузів», ні інших подібних категорій не було в Верховній Раді і вона стала нарешті професійним й ефективним органом, очевидно, що без реформи виборчого законодавства нам не обійтися".