В Киеве на Лесном кладбище 27 апреля в день похорон журналиста и воина Андрея Топчия встретили многочисленную группу военнослужащих возле Аллеи Героев. «Мы к «Топеру», — сказал один из побратимов, назвав позывной Андрея. В одной руке он держал охапку красных гвоздик, другой опирался на костыль. «Крайний раз видел его месяц назад. «Топера» отправили на ноль, а меня в госпиталь. Искренний, сложный, откровенный, надежный… Был». — «Герои не умирают», — произнесла в отчаянии спасительный лозунг. «Умирают именно герои», — ответил побратим «Топера» и пошел к своим. После прощания с побратимом они возвращаются в Запорожье. У гроба Андрея защитник стоял на колене раненой ноги. На вид он значительно моложе «Топера», которому навеки 38. Из них 10 лет своей жизни Андрей Топчий отдал защите Украины в составе ВСУ. Служил в батальонах «Айдара», «Азова». Ушел в вечность из состава 118-й ОМБр.
О своих последних днях на «нуле» Андрей писал маме. Герой надеялся вернуться с передка, но был слишком откровенным, сложным и надежным, чтобы в том аду у села Работино осуществить свою мечту. С разрешения Ларисы Петровны Топчий публикуем последние письма ее сына. «Записки Топера» — так Андрей Топчий их назвал — о том, как умирают Герои. Приводим записи на языке оригинала: Андрей общался и писал и на украинском, и на русском. Поскольку был искренним и честным. А честность — это основа достоинства.
«То мы шутили, что вчетвером тут за весь батальон стоим неделями. А теперь я уже один сутки все позиции батальона удерживаю. При этом обязан докладывать сразу четверым нашим командирам в «Сигнале».
«Записки Топера на КСП (Командно-спостережний пункт)(продолжение). Утром был сильный обстрел. Причем били прицельно по всем точкам, где наши позиции. А после обеда сходил к минометчикам, где нет связи. По факту минометного расчета уже нет. После утренних событий один 200, один 300, один куда-то спетлял без вести. Доложил командованию. Тишина. Смешно, но перед этим они хотели, чтобы я в открытое поле сходил, „Мавик“ наш сбитый поискал. Как раз перед позициями русни. Когда выведут — хер зна. Теперь думаю нескоро. Куча дырок на позициях и не успевают их затыкать».
«…Ну, сегодня ночью мне 300 и 200 грузить на «бэху» и принимать новую смену минометчиков. Для них уже сходил и нашел другие ямы рядом. И двух соседей надо вывести на эвак. А поскольку все события будут проходить ночью, когда у меня куриная слепота, то по-любому какая-то херня случится. А утром мне предстоит участвовать в ловле паука. Его должны с дрона на КСП сбросить…
Из хорошего. После разговора с замкомбата впереди замаячили перспективы, когда меня поменяют. Очертания смутные и не слишком близкие".
«…Як Топер на КСП тусив (продовження). Як я й прогнозував, все в ту ніч одразу пішло не по плану. Взагалі працювати по-темному є надто великою особистою проблемою. Повна втрата орієнтування на місцевості. Так воно і вийшло. Поки виводив 1хх на евак до мінометки — потрапили під щільну увагу дронів. Довелося бігти під дружнє завивання згори. Стрибок у нору і пішли скиди. Чекаємо на БМП, щоб передати евак групі 300 та 200 і посадити дружній підрозділ. 200 виявився засипаний після вибуху в окремій норі, викопувати його під акомпанемент гудіння дронів справа невдячна. І ось на горизонті показався БМП. До нас він так і не доїхав. Підбили. Довелося лишати 300 і чекати на нову групу на місці (він там ще дві доби провів), 1хх пішли на евак пішки понад 6−7 км, а я пішов блукати на КСП. І знову загубився. Наостанок виявилося, що був втрачений телефон. Де його шукати на тій горі? А на ньому зав'язано купа важливих моментів. Вже мовчу, що інтернет на КСП та книги в телефоні — єдиний спосіб не збожеволіти на подібних локаціях. Морально подавлений ліг спати. Як не дивно, а телефон був знайдений випадково. З усіх можливих варіантів я його загубив ще на виході з КСП. Один шанс на мільйон. Паралельно нам перебило павук, що унеможливило зв'язок по рації з залишками батальйону в інших частинах гори та командуванням. А нам сказали чекати на нову групу…»
«…Лише на другу добу зібрали нову евакуаційну групу. Павука ж вирішили скинути нам дружнім дроном. Це був вже крайній (ще два лишились у підбитому БМП). Вдень нас трохи прицільно побомбили скидами. Ще була спроба командирів відправити мене у відкрите поле подивитись підбитий БМП. І знову йти у ніч передавати їм 300 та забирати цілий мішок провізії та різних корисних речей. Перед самим виходом у бліндаж прийшов блукач, якого нещодавно загубили при заході на позиції. Чотири доби він десь бродив, доки не дістався КСП, коли я вже рухав на евак. Узяв з собою. По дорозі попали під мінометний обстріл. Як виявилося, то спалилася евак група і кацапи на всяк випадок пройшлися і по посадці. Потеряшку, який йшов поряд, трохи чиркануло, але не сильно. Відбувся більше переляком. На точці передав його та 300 евак групі, які пішки мали вивести/ винести обох у тил. Мішок з провізією та спорядженням десь прої*али. По дорозі назад знову заблукав. Родзинкою на торті стала заява оператора дрона, що в нашу посадку павука він скидати не буде, бо там працює РЕБ. Командування заспокоїло, що за пару днів піде нова група і донесе нам провізію. Йшов 14 день, і перспектива сидіти тут ще тиждень почала викликати песимістичні думки та обурення. Нарешті повідомили, що наступна група нас все-таки змінить після заходу на ті позиції. Лишилося їй дійти, а нам потім вийти. А це дуже непростий квест».
«14-й день на передку та КСП. Комбат відправляє на мінометку зробити фото укриттів та самого міномету. Для розуміння: збігати до мінометки (вона ж одне з місць эвакуації) це така собі дорога життя. Колись чудова посадка, завдяки постійним багатомісячним обстрілам перетворилась на відносно відкриту місцевість, рясно усіяну оголеними стовбурами знищених дерев та воронками від снарядів. Пересуваючись по холму, ти як на долоні перед позиціями кацапів. Ну і звичайно, цілодобовий контроль з боку дронів. Тим не менш завдання вдалося виконати без особливих проблем. І тут комбат почав доповнювати задачі. Не буду заглиблюватися у деталі, але довелося знову йти робити фото. Через сильний вітер дрони були не активні. Тим не менш пару касетних боєприпасів у посадку все ж прилетіло. Повернувся. І тут завдання повертатись на те ж місце. Пошуки двох потеряшек, які зникли після підбиття БМП. Третій раз так просто все не закінчилось. Не знаю, чи хтось помітив, чи просто для профілактики — поряд почали лягати міни. Один раз настільки близько, що довелося відкашлюватись від диму. Під такий акомпанемент і добіг до КСП. Потім нашу гірку обробляли ще майже годину. Ввечері повідомили, що група на заміну виходити не буде. Небезпечно. Та ось нарешті, на 15-й дали сигнал готуватись на вихід вночі. Якщо групі все-таки вдасться дістатися наших позицій. Вихід вночі для мене ще та пригода. Далі буде…»
«…Мой выход перенесли на завтрашнюю ночь», — это сообщение Андрея Топчия от 18 апреля. Выход был 20 апреля. Но воин его не дождался. В этот день Андрей Топчий погиб.
Ранее «ФАКТЫ» сообщали, что на войне погиб известный журналист и телеведущий Петр Цурукин.
Фото в заголовке: Facebook Андрея Топчия