Сьогоднішня ситуація в Україні дуже нагадує передгрозову: ось-ось засяє блискавка, пролунають гуркіт грому і з неба хлинуть потоки води. Чи принесе ця злива свіжість та оновлення чи змиє все на своєму шляху, не знає ніхто. Однак відчуття катастрофи, що насувається, незважаючи на запевнення влади, що вона її не допустить ніколи, стає все виразніше. Першими на сполох забили ті, хто зі зброєю в руках відстоював свободу та незалежність України, волонтери, переселенці, люди з активною громадянською позицією.
Народний депутат від партії «Слуга народу», голова підкомітету з питань зв'язків та захисту прав та інтересів українців за кордоном Святослав Юраш упевнений, що підстав для паніки немає — влада не перетне червоні лінії — і що держава отримала шанс змінитись на краще.
Наша розмова — про акції протесту і турборежимі парламенту, розведення сил на Донбасі та майбутню зустріч у «нормандському форматі». Ще Святослав розповів, як дивом вижив у Донецьку під час російської весни.
— Святославе, зараз у різних містах країни проходять багатотисячні акції протесту під гаслом «Ні капітуляції!». Судячи з настрою людей, цей рух зростатиме. Його учасники обґрунтовано вважають те, що відбувається зараз, здаванням інтересів України, хоча влада обіцяє, що «все буде добре».
— Президент не допустить капітуляції в жодній формі. І вся наша політична сила абсолютно солідарна із ним у цьому питанні.
У нашій країні зараз існують «партія капітуляції», яка виїжджає на консультації до Москви, замість їздити Україною, «партія війни», а також «партія миру», тобто «Слуга народу». Ми справді хочемо досягти миру. Причому вже існуючими інструментаріями, які ми успадкували. Хоча, на жаль, і «нормандський формат», і Мінські домовленості мають багато мінусів, проблем та іншого.
Що зробив насамперед президент Зеленський? Розблокував можливість спілкуватися в рамках «нормандського формату» з Путіним та іншими міжнародними лідерами, щоб ті впливали на президента Росії та чинили на нього тиск.
Так, Путін — це монстр. Але, як сказав голова нашого комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентської співпраці Богдан Єрьоменко, «українські танки зараз не стоять під Тамбовом». Звичайно, я хотів би, щоб Путін справді під дулом танків передав Україні все, що Росія награбувала, і взагалі відповів за все скоєне. Але маємо те, що маємо.
Після президентських та парламентських виборів ситуація змінилася. Доказ того — обмін полоненими. Це величезний крок. Нам п'ять років росіяни розповідали, чому це неможливо. Проте через три з половиною місяці після інавгурації Зеленського 35 людей повернулися додому. Це феноменально, я так гадаю.
— Поки що це єдине досягнення.
— А з приводу побоювання, що під час зустрічі в «нормандському форматі» Путін давитиме на Зеленського, це ж не буде їхнє спілкування наодинці…
— Так, там ще будуть чуйні до інтересів Путіна, цілком проросійськи настроєні Меркель і Макрон.
- Не все так просто. Взагалі-то, Меркель — пронімецька, Макрон — профранцузька. Безумовно, вони завжди відстоюватимуть інтереси своїх країн. А президент України — насамперед інтереси своєї країни. Тож можуть бути різні варіанти такої розмови.
Читайте також: Зеленський шукає компроміс, щоб реінтегрувати Донбас і суспільство не вважало це за капітуляцію, — Олександр Чалий
— Наприклад?
— За останні п'ять років ми чули багато пропозицій як саме врегулювати ситуацію на сході. Давайте дочекаємось самої зустрічі.
Тепер про протести проти капітуляції. Минулого тижня президент спілкувався з організаторами акцій.
— Читала у соцмережах відгуки ветеранів війни. Їхні враження не дуже м'яко кажучи.
- Різні були враження. Зеленський чітко артикулював: між ними немає різночитань щодо того, що Росія ворог, що переговори в Парижі будуть складними і що, на жаль, невелика ймовірність того, що там вдасться знайти вихід із ситуації.
Проте зауважу одне: я зараз навіть близько не бачу жодної капітуляції. Втім, не бачу її від початку роботи із Зеленським.
— Як ви опинилися у його команді?
— Спочатку я дуже хотів, щоб пан Порошенко програв. За п'ять років його перебування при владі спілкувався з численними представниками Адміністрації та міністерств та з депутатами.
— З ким конкретно?
— Та з усіма поспіль. Адже я з багатьма познайомився під час Майдану (Святослав був активним учасником Революції гідності. — Авт .). З Порошенком, до речі, теж.
Потім деякі знайомі, які потрапили у владні коридори, почали розповідати мені про те, як Порошенко, прикриваючись патріотизмом, постійно акумулює владу, що він не веде жодної боротьби з корупцією, навпаки, вона лише розвивається, що на кожному кроці робить безбожно неправильний вибір. Порошенко для мене — людина, яка маніпулювала мандатом, виданим йому на Майдані. Він потім настільки підірвав довіру до себе, що з президента, який у 2014-му виграв у першому турі, перетворився на президента, який рекордно програв вибори.
А Зеленський сміливо змінив величезні концертні зали, де йому аплодували на ванни повні лайна, взяв на себе відповідальність за країну і повів її до перемоги. З моменту оголошення про свій похід у президенти він завжди чітко артикулював питання Донбасу, Криму, вільної економіки та ринку землі. Ось тоді я зрозумів, що це саме та людина, у команді якої хочу опинитися, і стала просити друзів із шоу-бізнесу, щоб вони познайомили мене з людьми з його оточення. У лютому я почав щільно працювати у команді Зеленського.
Читайте також: Соратники Зеленського досі плутають постановку «95 кварталу» із національною політикою, — Андрій Єрмолаєв
Коли опинився всередині процесу, те, що почув і дізнався там, лише переконало: Зеленський має чітку мотивацію трансформувати Україну зверху вниз. На що, власне, був запит суспільства. Я розумів: саме ця політична сила робить щось справді неймовірне. Приєднався до всіх процесів із величезною радістю та бажанням бути корисним. Коли йшла передвиборча кампанія, я мав конкретну величезну ділянку роботи — спілкування з громадським середовищем, міжнародними партнерами, ще я давав поради, як вести агітацію в Галичині.
— Від кого ви отримали пропозицію стати парламентарієм?
— Після перемоги Зеленського з'явилося чітке розуміння, що треба нести свою частину відповідальності та щось робити. Я для виконавчої влади не придатний, адже зав'язаний на багатьох напрямках, а не в одному векторі. Тож зрозумів, що це буде робота у парламенті.
— Вам лише 23 роки. Ви наймолодший народний депутат в історії України. Напевно, політичні аксакали на вас дивляться зверхньо.
— Спілкуюсь із усіма гравцями на політичному фронті, намагаюся бути максимально комунікабельним. Безпосереднє спілкування дозволяє зрозуміти, хто вони насправді. Адже одна справа — медійна картинка, інша — розмови та поведінка людини, коли немає телекамер.
Щодо віку, для нас, молодих, це, навпаки, можливість довести: ми теж здатні змінювати країну, причому іноді перевищуючи рівень багатьох старших колег.
Нерідко можна прочитати уїдливі репліки, що до Ради потрапили парламентарії на зразок фотографа Сергія Штепи. Адже Штепа багато чого зробив, він не лише фотографував весілля. Потрібно зрозуміти просту річ. Він зміг перемогти аксакала в окрузі, де той не раз обирався (це головний акціонер заводу «Мотор Січ» та один із найвпливовіших людей Запоріжжя В'ячеслав Богуслаєв. — Авт .) , чому я радий. Приклад Сергія — про те, наскільки величезний запит на реформи в Україні, і про те, що давно настав час міняти стару еліту.
— Запит є, але хто його реалізовуватиме?
— Президент і вся його команда, починаючи з нього самого і закінчуючи, мабуть, мною.
— Однак із професіоналами в команді якось погано. У недавньому інтерв'ю сайту «ОстроВ» ви заявили, що зміни відбуваються надто повільно, що хотілося б прискорити всі процеси. Діяльність Ради ЗМІ вже влучно назвали турборежимом. Скажіть чесно, чи встигаєте читати законопроекти?
— Якщо ми говоримо про потік законів, то країна 29 років чекала шансу, щоб усі питання, які «застрягли в законодавчій трубі», що називається, нарешті були проголосовані.
— Але як розібратися у всіх тонкощах документів, якщо все відбувається так швидко?
— Перед голосуванням я можу попросити поради у моїх колег, компетентних у тій чи іншій сфері, поцікавитись їхньою думкою про якісь нюанси стратегії з конкретного питання, щоб самому зрозуміти, яке місце цей закон займе у мозаїці змін. Депутат не може бути експертом у всьому. На щастя, ми працюємо у команді. Між собою завжди ведемо відкриті дискусії, щоб знайти спільне рішення, а потім злагоджено рухатися вперед. Ми часто сперечаємось на засіданні фракції (іноді це буває голосно), але завжди приходимо до одного знаменника.
Ми — партія тих, хто завоював місце в українській історії. І зараз хочемо втілити усі наші ідеї.
— Що можете сказати про «формулу Штайнмайєра«? Оскільки знаю про ситуацію на окупованому Донбасі не з чуток, не уявляю, як там провести вибори.
— Ми п'ять років тому не уявляли, що ми матимемо війну, анексію Криму і все інше. Не виключено, що на зустрічі у «нормандському форматі» теж може статися те, чого ніхто не уявляє, що Зеленський досягне свого. Не можна, щоб на лінії розмежування, що не рухається ні вперед, ні назад, продовжували гинути люди, не можна й надалі рити окопи. Натомість ми повинні планувати, як з цим жахом покінчити. Давайте щось змінювати та знаходити інші перспективи.
Читайте також: Світ за формулою Штайнмайєра призведе до детонації конфлікту на Донбасі, — Сергій Рахманін
— На фронті йде розведення сил. Тепер патріоти зі Станиці Луганської, Золотого, бояться, що почнуться розправи над ними.
- А я скажу про інше. Не раз спілкувався з представниками багатьох організацій, що працюють у різних дуже складних прифронтових зонах. Жителі цих сіл не мають елементарного — води, світла, тепла. Вони перебувають у постійній небезпеці. Потрібно відновлювати там нормальне життя.
— Як?
— Для цього і існують переговори в «нормандському» та «мінському форматі», щоб досягти результатів.
— Але бойовики не мають наміру нікуди відводити сили.
— І ми не відводитимемо, якщо вони не стануть. Будь-які кроки мають бути взаємними. Або їх взагалі не буде.
У Станиці Луганській ситуація стала кращою. Там будується міст.
— …яким зможуть проїхати російські танки та техніка, якщо Путін дасть відмашку на наступ.
— Думаю, що такого не буде. Потрібно дати можливість людям з того боку зручно перетинати лінію розмежування.
Вибачте, але перспектива появи наших танків у Москві, яка змусить Путіна щось змінити, поки що нереальна. Інші варіанти вирішення цієї проблеми, окрім діалогу, нам зараз недоступні.
Читайте також: Зеленський допомагає Росії створити систему гальмування розвитку України, — Євген Магда
— Немає жодної людини в Україні, яка не хотіла б миру. Дуже щільно спілкуюсь із військовими, волонтерами, патріотами, які проживають на окупованих територіях. Вони категорично проти світу за всяку ціну.
— Ми також такого не хочемо. Президент постійно, наче поламаний грамофон, озвучує, які червоні лінії на зустрічі у «нормандському форматі» він не перетинатиме. На 14-годинному прес-марафоні ви почули сто одне питання про «формулу Штайнмайєра» та про мир. Президент підтвердив: у нього є повне розуміння, що світ за всяку ціну неможливий у ситуації, що склалася зараз на сході країни. Він сто разів сказав і публічно, і журналістам, і приватно, що діалог із Росією найефективніший саме у присутності міжнародних партнерів. Адже якщо ми залишаємося наодинці з країною, яка більша і сильніша за нас у рази, розстановка сил буде зовсім іншою.
— Це він зараз говорить. А коли почнеться його розмова з Путіним.
— Внаслідок цього діалогу відбувся обмін полоненими. Хоча п'ять років Путін пояснював нам і всьому світу, що не може віддати Сенцова та інших заручників Кремля. Але після двох розмов Путіна та Зеленського це сталося. Тож давайте все-таки бачити прогрес у їхньому спілкуванні. Чи гарантує цей діалог все інше? Ні. Але я все одно вірю, що відкриються інші перспективи, щоб стало можливим диво.
— Ваша дружина з Донецька. Де і коли ви познайомилися з нею?
— Тут, у Києві, 2017 року. Вона вимушена переселенка. Уся її родина виїхала з Донецька, там лишився лише батько. Один її брат пішов захищати країну, інший потрапив на підвали, бо був проукраїнським активістом. Ледве вдалося його визволити. Після всіх цих драм у дружини та її мами не було варіантів.
— Ви ж самі потрапили на Донбас у розпал «російської весни». В якості кого?
- Працював там як журналіст американського каналу Fox News. Став свідком багатьох подій.
Бачив, наскільки швидко змінився після визволення Слов'янськ — місто, де орудувала банда Стрєлкова (вони залишили багато закопаних трупів навколо міста). Ці зміни стали для мене аргументом, що Донбас можна реінтегрувати. Людям, які проживають на окупованій території, потрібні порядок та спокій. А це їм може дати лише Україна.
Знаю, скільки донеччан та луганчан зберігають українські паспорти під подушкою. Тож далеко не все там втрачено. Я постійно повторюю, що ми не можемо дорікати людям, що вони залишилися у своїх квартирах і будинках, які все життя обживали. Таких громадян є мільйони. Про них не можна забувати.
— Ви раніше не були в Донецьку?
— Ні, ніколи, — каже Святослав Юраш. — У квітні 2014-го потрапив туди. Вже було захоплено облдержадміністрацію, проте проукраїнські мітинги ще проходили. Більшість мешканців були впевнені, що нічого не станеться — любителі «російського світу» постоять, покричать свої гасла, та й годі. Може так і було б, якби не втручання росіян. Я особисто бачив росіян у Слов'янську.
Ніколи не забуду, як 1 травня до Донецька прибули кадировці. Коли вони захопили Донецький аеропорт імені Прокоф'єва, я разом з іншими журналістами якраз був біля входу до ДАПу. Колеги тоді дуже хвилювалися, оскільки щогодини ставало зрозуміло, що залишатися в Донецьку небезпечно. Того ж дня будівлю деблокували (спецоперацію провели 26 травня 2014 року. — Авт .). Це сталося чітко, швидко та без втрат з українського боку. Але, на жаль, більше жодних дій, щоб зупинити проросійський шабаш, у Донецьку не робилося, і ситуація ставала дедалі гіршою. Гарне чисте місто на очах перетворювалося на Мордор.
Читайте також: Путін піде в наступ: в Україні вказали на серйозну проблему із «формулою Штайнмайєра»
— Ваша рідна мова українська. Коли розмовляєте російською, все одно чути акцент. У Донецьку його не могли не помітити.
— Прикидався поляком, який знає англійську, тому й вижив. Це була найкраща моя роль.
На Донбасі я пробув із квітня до середини червня, потім поїхав на місяць. Повернувся в день, коли був збитий МН17 і покинув ті краї 20 серпня.
Був добре знайомий із усіма ватажками так званої «республіки» — Бородаєм, Пушиліними, першим генпрокурором «ДНР» Кавтарадзе. Досі в телефоні є всі контакти, включаючи Пушилина.
— Які враження від цих мерзотників?
— Це звичайні опортуністи. Пушилін ще й аферист. Чудово пам'ятаю момент, коли герушники зачистили облдержадміністрацію, де місцеві організували такий собі злий близнюк Майдану. Викинули звідти всіх маргіналів і поставили про професіоналів. Бородай приймав «господарство». А Пушилін метушився і всіх інструктував, як треба ставитись до Бородая і як з ним працювати. Я якраз знаходився всередині будівлі, тому що чекав дозволу для свого медіа знімати всюди. Цей «документ» зберігаю досі. І всі їхні агітки також.
Хоча, якби вони хоч раз загуглили моє прізвище, я на підвалі опинився б одразу (Юраш — засновник Міжнародного центру Майдану та медіаресурсу EuromaidanPR, який писав семи мовами про події в Україні. — Авт.).
До речі, 7 квітня я був присутнім на «історичній події» — ухваленні «акту про проголошення державної самостійності ДНР». У великій залі на 11-му поверсі облдержадміністрації Пушилін зачитав текст, у якому звучало й звернення до Росії прийняти «ДНР» до свого складу. Коли я спускався сходами, якісь шалені «леді» кричали: «Ура! Спілка тепер повернулася». То був абсолютний сюр. На площі Леніна постійно звучали пісні «Священна війна», «День Перемоги», «Російський марш».
Бачив багато розклеєних листівок із фотографіями донецьких активістів, яких розшукували. Найбільше там не любили та боялися місцевих, які були за Україну. Ось тоді я зрозумів, наскільки легко насправді створюється пекло.
— В останні роки ви співпрацювали з міжнародними організаціями, громадськими, медійними та бізнесовими структурами — Western NIS Enterprise Fund, BABYLON'13, Black Earth Innovations, Світовий конгрес українців, BBC. Що ваші знайомі говорять зараз про те, що відбувається в Україні?
— У мене багато друзів у різних частинах світу. Причому я частіше спілкуюся не з однокурсниками (Юраш навчався у Варшавському та Калькутському університетах. — Авт .) , а з відомими іноземцями, які приїжджають до нашої країни і тут працюють. Це і вчені, журналісти, і політики. Вони вважають, що війна на Донбасі та анексія Криму — це жахлива несправедливість. Бачать різні варіанти вирішення наших проблем та розуміють, що все має бути по-іншому.
Вони вимовляють багато компліментів на нашу адресу. Водночас, у них викликає тривогу те, що за п'ять років після Майдану, який повстав проти апофеозу корупції, яку очолював Янукович, нічого не зроблено. І це фрустрація виявляється багато в чому. Тож Україна зараз далеко не однозначна підтримка. Нам самим потрібно щось робити з нашими фундаментальними проблемами, щоби світ зрозумів: ми змінюємо країну.
Лише один факт. У 1991 році рівень ВВП у нас був трохи більшим, ніж у Польщі. Польща зараз у космосі, а ми знаємо де. Тому треба терміново щось робити та будувати те, про що ми мріємо вже 29 років.
У нас немає вибору. Це моя країна. Вона така одна у всьому світі. Потрібно багато й наполегливо працювати, щоб Україна стала прекрасною у всіх сенсах. Я маю бажання це робити. Я увійшов до команди президента, бо побачив: він щиро хоче, щоб його діти жили в Україні. Зеленський постійно повторює, що його головне завдання. Незабаром на світ з'явиться мій перший син. Я теж дуже хочу, щоб він жив лише в Україні.