«Мамо, я боюся їздити маршрутками. Вони гасають на скаженій швидкості»
- У середу 24 січня у лікарні був операційний день, але як тільки ми дізналися про ДТП у Скибіні — а перший виклик надійшов до нас о 12.20, то одразу ж скасували всі планові операції та почали готуватися до прийому постраждалих, — розповідає в. о. головного лікаря Броварської райлікарні Микола Кирилюк. — На місце виїхали чотири бригади швидкої допомоги. До їхнього приїзду там уже була наша «швидка», яка опинилася у Скибіні проїздом, інакше викликаним у сусіднє село. Упродовж години з місця ДТП до нас привезли 15 людей. Одна жінка була у вкрай тяжкому стані та померла в реанімації. Ще двох людей госпіталізували до реанімації, четверо — до хірургічного відділення та дев'ятої — до травматології. Двоє людей на сьогодні вже виписалися на амбулаторне лікування. Майже всі постраждалі з Чернігова, троє з Росії, зокрема і дворічний хлопчик. Зараз у реанімації залишився один хлопець зі складними переломами стегна, плеча і дуже важким стресом, він практично весь час перебуває на заспокійливих препаратах. Але хоч стан потерпілого стабільно-важкий, загрози його життю немає. В інших в основному комбіновані травми: переломи ключиці, гомілки, черепно-мозкові травми. Одну жінку з реанімації вже перевели до травматології. У нас у районі щодня відбуваються, як мінімум, по дві-три ДТП, і до лікарні привозять травмованих, але таких масових уже давно не було. Наш начмед з хірургії Валентин Багнюк зараз лежить у рідній лікарні із травмою хребта — теж потрапив у ДТП.
- Я щодня їжджу з Димера на роботу та спостерігаю, як ганяють ці чернігівські маршрутки, — журиться Валентин Багнюк. — Просто жах! Вони навіть не звертають уваги на населені пункти, що мчать зі швидкістю 100−120 кілометрів на годину. Це ж міжнародна траса!
- Найгірше, що в цих катастрофах гинуть люди, — підключається до розмови. о. начальника Броварського управління МНС у Київській області Олег Огородник. — Коли ми приїхали на місце аварії, побачили розпечену маршрутку, тіла трьох загиблих жінок на трасі та лікарів, які витягували людей із розбитих машин. Водій КамАЗа був затиснутий у кабіні, і щоб витягти його назовні, рятувальникам довелося її розрізати. Загинули ті, хто сидів на задніх сидіннях і вилетів з машини через відчинені двері. З маршрутки повилітали практично всі, залишилися два-три передні сидіння. З Чернігова деякі їхали до Києва за покупками, тому гроші валялися в пачках на дорозі, а також речі з сумок та одяг, що злетів із пасажирів. Удар був дуже сильний, маршрутку роздуло, незважаючи на те, що «Мерседес Спрінтер» — надійна машина. А водій КамАЗа взагалі не винен — маршрутку занесло на трасі і шпурнуло прямо в «чоло» вантажівці, що їхала зустрічною смугою. Після ДТП на дорозі одразу ж утворився затор — це траса міжнародного значення. Щоправда, машин зібралося не так уже й багато — метрів на 200 в обидва боки. Поки працювали слідчі, трупи не можна було прибирати з проїжджої частини. Тому співробітники ДАІ вручну регулювали рух, пустили машини в об'їзд. Проїзд Чернігівською трасою був утруднений кілька годин.
- Ми сиділи майже наприкінці маршрутки — третє сидіння від задніх дверей, — згадує постраждала 25-річна Юля. — Мій син Данилко, йому два роки та два місяці, був на руках у чоловіка. Щойно ми сіли у маршрутку, він одразу заснув. Так сплячим і вилетів із маршрутки. Пам'ятаю, що машину розвернуло, посипалося з дзвоном скла, і я вилетіла на узбіччя через вікно. Дивлюся, а зад у машини … взагалі немає! Помітила, що два задні сидіння повністю знесло. Як я летіла, не відчула та болю не відчула. Одразу подумала про дитину.
- І що трапилося з малюком?
- Не знаю. Навколо валялося бите скло. Підбіг якийсь чоловік, узяв у свою машину мене, чоловіка та дитину з моєю двоюрідною сестрою і одразу ж повіз до лікарні. Тепер ми тут… А взагалі-то ми приїхали до Чернігова з Ростовської області відвідати мою тітоньку. Данилку вирішили показати, що він уже так виріс. У четвер мали їхати додому потягом, але поїхав тільки чоловік — йому на роботу, а до нас тепер із Росії приїде бабуся, моя мама.
- Дитина поки що побуде в одній палаті з мамою, — уточнює начмед з хірургії Броварської райлікарні Валентин Багнюк. — У хлопчика струс мозку, подряпини та забиття щоки, очі, але це все загоїться. У його мами ситуація складніша — переломи правої ключиці та правої гомілки, рвана рана вушної раковини. На щастя, можна уникнути операції. У день ДТП до нас до лікарні приїжджала бригада лікарів з обласної лікарні, оглянула всіх постраждалих, у тому числі дворічного малюка. Вирішили, що нікого перевозити до Києва не треба, хай лікуються у нас.
У цей момент до нас підійшла тітка Юлії Надія Сівун і скрушно повідомила, що російське консульство відмовилося допомогти транспортувати Юлю, яка практично вся в гіпсі і не може вставати, додому. Начмед заспокоїв жінку, сказавши, що броварські медики зміцнять гіпс і виділять транспорт, щоби довезти хвору на Київський залізничний вокзал. Втім, поки що про це говорити рано — дитині та її мамі необхідні спокій та лікування. «Моя донька лежить тут же із травмою ока, — каже Надія Павлівна. — Каті 17 років, вона є студенткою першого курсу Київського університету харчових технологій. Вона практично не їздила цими міжміськими маршрутками, говорила: „Мамо, я боюся, вони гасають на скаженій швидкості“. Електричкою їхати набагато довше, але це і дешевше, і безпечніше. А тут вирішили не мучити дитину далекою дорогою та їхати у маршрутці. Донька розповіла мені, що водій всю дорогу так гнав, що навіть усі іномарки обганяв, сіпався, кричав. Ну як можна було мчати такою слизькою дорогою?»
З цим питанням я і зайшла в палату до водія маршрутки, що розбилася, — 31-річного чернігівця Сергія Крутька:
- Деякі пасажири кажуть, що ви перевищили швидкість.
- Це брехня.
- Швидкість була в межах норми?
- Звичайно. Ви ж бачили, якою була дорога. Машину занесло на зустрічну, а там йшов КамАЗ.
- А у салоні всі люди їхали сидячи?
- Усі сиділи. Не хвилюйтесь.
- У вас серйозна травма?
- Поломана нога, струс мозку, перелом носа. Місяця три доведеться лежати у лікарні.
- Ви пам'ятаєте, як сталася аварія?
- Що ви мене розпитуєте?! Залиште мене в спокої!
До 47-річного водія КамАЗу Миколі Губському лікарі дозволили зайти на хвилинку, оскільки чоловіка вже підготували до операції — у нього перебито сухожилля на коліні.
- Я їхав до Чернігова, машина була не навантажена. Тільки-но встиг виїхати з Броварів, раптом назустріч «газельку» закинуло прямо в чоло (все сталося так блискавично, що Микола не встиг розібрати марку мікроавтобуса. — Авт.). Удар був такий сильний, що навіть рульову колонку перебило. Мене так затиснуло панеллю управління, що я не міг вийти з кабіни. Пам'ятаю лише момент удару. Мікроавтобус розвернуло та відкинуло. І КАМАЗ розгорнуло. Навіть не встиг злякатися. Бах — і все! Я за кермом із 1982 року. І на легкових, і на вантажних машинах їздив, але в таку переробку потрапив уперше.
Проїхавши Скибіном спочатку тим же маршрутом, що КамАЗ, а потім, розвернувшись, повторивши шлях пересування чернігівського мікроавтобуса, ми з редакційним водієм виявили, що, незважаючи на шумові смуги на в'їзді та виїзді з села, попереджуючі знаки про аварійно-небезпечну ділянку, а також безліч пішохідних переходів (дорожні знаки встановлені на яскраво-жовтому фоні, а тому їх неможливо не помітити), по цьому населеному пункту з швидкістю 60 кілометрів на годину їхала… тільки наша машина. Інші мчали через село відмінною, широкою, багатосмуговою трасою зі швидкістю не менше 100−120. Незважаючи на дорожні знаки по обидва боки дороги, що попереджають про те, що рекомендована у снігову погоду швидкість… 50(!) кілометрів на годину.
- Та у нас тут кожні два-три місяці аварії трапляються, — каже мешканець Скибіна Сергій. — Якби це ДТП трапилося вночі, то в темряві машини помчали б прямо по трупах і постраждалих, які випали з маршрутки, і тоді загиблих було б ще більше! Зі швидкістю менше сотні кілометрів жодна чернігівська маршрутка не їздить.
Заходжу в один із будинків, розташованих навпроти місця трагедії. У ньому живе родина Шмитів, у яких сусіди, родичі та односельці якраз зібралися на… поминки. Господиня будинку розповіла, що за рік сім'я поховала трьох людей, а три місяці тому її вітчима збила в темряві «Волга», що пролівалася, — прямо біля рідного двору. Після цього він спробував підвестися, але ззаду налетіла інша машина, а слідом за нею по людині, що лежала, проїхався ще й «Ікарус». «Ми ховали його в закритій труні, — журяться односельці. — І це не перша і не остання аварія у Скібіні. На виїзді з села встановлено пам'ятний камінь — на цьому місці розбився журналіст, друг Миколи Вересня (йдеться про Олександра Кривенка, який трагічно загинув у ДТП 2003 року. — Авт.). А за кілька днів до аварії з маршруткою на цьому ж переході вантажівка в'їхала в легковик, і якби в ній сиділи ззаду люди, без жертв не обійшлося б. Дорогу перейти не можна навіть на пішохідному переході. «Далекобій» (вантажівки-фури. — Авт.) ще зупиняється на пішохідному переході, а машини з київськими номерами — ніколи. У нас уже й європейські переходи зробили, але ніхто не реагує.
- Ми готувалися до поминок, коли почули удар і звук скла, що посипалося, — розповідає господиня будинку. — На годиннику було 12.15, син зі школи ще не повернувся. Ми з чоловіком вискочили за браму. Я говорю йому: «Вася, дивись, там у калюжі, здається, жінка лежить». Повернулась у будинок, викликала швидку, цю жінку занесли до сусідки в будинок, поклали на покривало. Вона була в жахливому стані, але у свідомості весь час повторювала, що в неї маленька дитина залишилася, і питала, що з мамою. Коли я почула, що кричить дитина, втекла в будинок, не могла чути його крик, але помітила, як зупинилася червона іномарка, в неї занурили дитину, її маму і забрали.
На переході лежали поранені люди, трупи. Ми не одразу зрозуміли, хто з них ще живий. Було страшне заціпеніння. Хтось із травмованих раптом починав ворушитись… одну жінку ми прийняли за загиблу, але лікарі «швидкої» сказали, що вона жива… Один чоловік вилетів на асфальт прямо в кріслі і так і залишився сидіти — у шоці, весь закривавлений. Він не міг навіть поворухнутися. Потім він сказав, що в момент удару спав. Більшість людей дрімало перед аварією.
Якийсь хлопець був у шоці, все дзвонив своєму начальнику і казав, що потрапив в аварію, але вцілів і намагається знайти свою валізку. Троє потерпілих зайшли до сусідки через дорогу, вона медик, надала їм першу допомогу, поки «швидкі» розвозили найважчих. Коли розтягли з дороги постраждалих, виявили, що водія КамАЗ затиснуло в кабіні. Він теж був поранений і твердив: «Я не винен».
Що спричинило ДТП, встановлює слідство. Як повідомив начальник прес-служби ГУ МВС України в Київській області Микола Жукович, версій багато: машину могло занести через сніг на дорозі, водій міг заснути за кермом. Не виключена й технічна несправність у мікроавтобусі. Автотехнічна експертиза встановить причину. Навіть якщо обидва водії дотримувалися правил дорожнього руху та їхали зі швидкістю 60 кілометрів на годину, сумісний удар вийшов у 120! Поки що слідство ведеться за статтею Кримінального кодексу України «Порушення Правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох людей». Вона передбачає покарання від 7 до 12 років ув'язнення. Погана погода зіграла свою роль, вважає Н. Жукович. Адже того ж дня лише на Київщині у різних ДТП загинули шестеро людей.