«Добре ми в цьому році зиму пережили: вперше за багато років ніхто не застудився», — раділа полтавка Юлія Кривошеєва, колишня телеведуча і громадська діячка. Вона сказала це в розмові з чоловіком за тиждень до кінця лютого. Але її радість виявилася передчасною. Спочатку почала чхати дочка і, як з'ясувалося пізніше, так у неї проявився ковід. А потім у самої жінки трохи піднялася температура і з'явилася легка слабкість. Будучи настороженою з приводу коронавіруса, наступного ранку Юля вирушила до сімейного лікаря. Та послухала легені — чисті. Зробила експрес-тест на COVID-19 — негативний. Тому, крім парацетамолу, ніяких інших призначень вагітна пацієнтка не отримала.
— Ми з чоловіком заздалегідь спланували поїздку до Харкова на 27 лютого, якраз у мій день народження, — розповідає Юлія Кривошеєва. — Хотіли погуляти у великому місті і заодно купити дитячу коляску — мені підходив термін народжувати. Але замість шопінгу я весь день валялася в ліжку не в силах піднятися. Було таке відчуття, ніби мене пропустили через м'ясорубку і кинули під каток. Кожен підйом з ліжка був схожий на підйом на Говерлу. Руки-ноги не слухалися, і я ледь знаходила сили дійти до кухні.
Саша підсовував то один смаколик, то інший, а я на їжу дивитися не могла, хоча ніколи на апетит не скаржилася. Жила, по суті, тільки на бананах. Пила багато води і чаю, приймала вітаміни для вагітних. Температура збивалася на якийсь час, а потім знову піднімалася. Чоловік пропонував лягти в лікарню, а я сподівалася, що у мене банальна застуда, адже звичайних симптомів коронавірусу не спостерігалося: кашлю не було, нюх і смак не зникли. Навіть не могла припустити, що вірус отруює не тільки мій організм, але і моєї дитини.
Запанікувала лише під вечір 4 березня, коли відчула, що дитина (йшов тридцять третій тиждень вагітності) стала млявою і майже перестала штовхатися. Зазвичай її активність відчувалася вранці та ввечері, а тут малюк притих. До того ж температура піднялася майже до сорока градусів.
Інтуїція підказувала мені, що потрібно терміново їхати… народжувати. Викликати швидку не стали. Ближче до ночі батько відвіз мене в пологовий будинок. У приймальному відділенні мені ще двічі повторили експрес-тест, і обидва були негативними. Але про всяк випадок мене поклали в «ковідну» палату. Хоча в той момент я більше турбувалася про дитину: ультразвукове дослідження показало, що вона не рухається.
Після консиліуму лікарі прийняли рішення терміново робити кесарів розтин. І о другій годині ночі мене забрали в операційну, де через тридцять хвилин на світ з'явилася моя донечка вагою 2 400. При народженні у неї відразу діагностували двостороннє запалення легенів, викликане коронавірусом. Лікарі сказали: якби я дотягла з поїздкою в пологовий будинок до ранку, все могло б закінчитися набагато сумніше. Але дитині врятували життя!
Вже коли все найстрашніше було позаду, прийшов результат ПЛР-тесту породіллі, який виявився позитивним.
Юлія не втомлюється дякувати команді акушерів-гінекологів, які зробили все можливе в її нестандартній ситуації. Справа в тому, що через зараження коронавірусом кров вагітної втратила здатність… згортатися. Як їй потім пояснили медики, вірус вплинув на печінку, яка, до речі, її ніколи раніше не турбувала. Як результат — була порушена функція тромбоцитів.
— Відверто кажучи, я не чула про негативну дію ковіда на печінку, — продовжує Юлія. — Усім відомо, що він впливає на легені, серце, судини, нервову систему… Але підступність вірусу в тому, що від нього можна чекати чого завгодно.
На те, що кров у неї довго не згортається, Юля звернула увагу після того, як перед кесаревим розтином медсестра нанесла їй дві подряпини на шкіру руки, перевіряючи реакцію організму на антибіотик. Це породіллю трохи налякало, проте вона не стала привертати до цього увагу медперсоналу. Головне, міркувала, що антибіотик їй підходив.
— Я завжди довіряю лікарям і тоді цілком покладалася на їхній професіоналізм, — продовжує Юлія. — Можливо, молоді лікарі й розгубилися б в тій ситуації, але зі мною були досвідчені фахівці. Мені зробили епідуральну анестезію (ввели препарати в ділянку хребта), тому я перебувала в свідомості і з цікавістю спостерігала за злагодженою роботою бригади медиків. Болю не відчувала.
Вже через кілька хвилин мені показали донечку. Вона заплакала. «Значить, все добре», — промайнула думка. Але тут же зрозуміла: щось пішло не так. Накладаючи шви, лікарі заметушилися. «Як ви почуваєтесь?» — з тривогою в голосі запитували мене. Потім підійшов анестезіолог: «Зараз трохи поспіть». Я ще почула, як лікар звернувся до колег: «У кого яка група? Потрібна друга плюс». І відключилася.
Читайте також: «Психіка не справлялася з наслідками ковіду: намагаючись відновити нюх, я надихалася ацетоном до нестями»
Операція тривала до шостої ранку. Ще о п'ятій годині Юлиному батькові, що зателефонував до пологового відділення дізнатися про стан дочки, відповіли: «З вашої онукою все добре, не хвилюйтеся. А з Юлею… Ми робимо все можливе, але у нас поки нічого не виходить. Все дуже складно».
— Можете уявити мій стан. Я за все своє життя стільки не молився, як в ту ніч, — розповідає Юрій Кривошеєв, щасливий дідусь тепер уже двох онучок. — У Юлі від першого шлюбу підростає десятирічна дочка Маша — за неї я теж дуже переживав. Не дай Бог дітям втратити маму.
До речі, Маша перехворіла коронавірусом в легкій формі. Коли вона почала чхати (симптоми були схожі на ГРВІ), сім'я вирішила відправити її пожити до бабусі, як то кажуть, від гріха подалі. Але незабаром і у бабусі діагностували ковід. В цей же час Маша зустрічалася зі своїм батьком, і він теж перехворів коронавірусом. Найстійкішим виявився Олександр, нинішній чоловік Юлі. Жінка вважає, що він не захворів, тому що займається спортом і має сильний імунітет.
— Практично всю вагітність я вела активний спосіб життя, — продовжує Юлія. — Як депутат райради Полтавського району та помічник народного депутата вирішувала то одне, то інше питання, брала участь в різних зборах. Причому багато хто з тих, з ким я зустрічалася у справах, дзвонили потім і попереджали, що у них позитивний тест на коронавірус. Але мені здавалося, ця напасть пройде повз мене, оскільки мала багато шансів захворіти ще раніше. І трохи розслабилася. Не врахувала того, що в третьому триместрі вагітності імунітет сильно страждає. Як потім пояснили фахівці, ковід знищив в моєму організмі фібриноген — білок, що відповідає за згортання крові. Тому я елементарно могла померти під час операції. Мені ставили катетер в руку, а з маленького проколу кров лилася фонтаном…
Читайте також: «Коли після трьох тижнів, проведених на ШВЛ, лікарі сказали дихати самостійно, мені стало страшно: а раптом розучилася?»
Щоб врятувати породіллю, потрібна була кров багатьох донорів. І першими її дали лікарі — завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Сергій Сімітко і завідувач пологового відділення Сергій Цьохла, а також акушерки.
— Я дізналася про це пізніше, коли вийшла з наркозу. Вважаю, залишилася жива завдяки тому, що ці люди не розгубилися і прийняли вірне рішення в тій складній ситуації, — згадує Юля. — Для мене вони справжні герої. Не відходили від мене ні на хвилину і в реанімації. Першим, кого я побачила, відкривши очі після наркозу, був анестезіолог Сергій Васильович Сімітко. Поки я була в реанімаційному відділенні, своїх рятівників впізнавала лише по очах і по голосу, оскільки весь медперсонал був в однакових «скафандрах». А змінювалися вони кожні чотири години. І всі дивилися на мене, як на диво. Вони-то розуміли, звідки мене витягли. А я була вражена і турботливим ставленням персоналу до пацієнтів, і сучасними умовами в палатах.
— Історія з донькою повернула мені віру в людей, — з хвилюванням у голосі продовжує Юрій Кривошеєв. — Адже ми приїхали в міський пологовий будинок без попередньої домовленості, без попередження. Нам не довелося нікого вмовляти приділити Юлі увагу. Просто відразу ж, як тільки вона туди поступила, медики почали рятувати два життя. На допомогу черговій бригаді терміново прибули керівники основних відділень. І десь на початку десятої ранку, коли я в сотий раз, напевно, подзвонив в ординаторську, мені повідомили обнадійливу новину: «Здається, все найстрашніше позаду».
Щодо здоров'я онучки Міли відразу ж заспокоїла лікар-неонатолог, завідувачка відділення інтенсивної терапії новонароджених Галина Дмитрівна Басалик: «Можете не хвилюватися. Дитину витягнемо, ще й не таких витягали, все буде нормально». Навіть фотографії малятка відправляла мені на смартфон, щоб підбадьорити, хоча я не просив її ні про що таке. І дійсно, за онукою встановили такий догляд, що вона за три тижні, на момент виписки, набрала на штучних сумішах цілий кілограм.
А до боротьби за життя Юлії Кривошеєвої з самого ранку долучилися десятки полтавців. Після того як Олександр розмістив у соцмережах пост про те, що дружині потрібна кров, на станцію переливання крові вишикувалася величезна черга. Чи не першим туди приїхав Юлін батько. Хоча допомогти тут дочці він нічим не міг — як людині у віці за 60 йому відмовили.
Юрій Борисович просить обов'язково назвати прізвища відомих у місті людей, з якими він особисто не був знайомий, але які йому дзвонили і допомагали — директор обласного департаменту охорони здоров'я Віктор Лисак, член обласного штабу по боротьбі з пандемією COVID-19 Володимир Мохначов, доктор наук, професор кафедри акушерства і гінекології Полтавського медичного університету Антоніна Громова, а також Людмила Мамай. Всі вони доклали максимум зусиль, щоб підтримати сім'ю Кривошеєвих. І, звичайно, велика подяка фахівцям пологового будинку, які зробили все можливе, щоб врятувати Юлю і дитину.
— Це наша робота, — коротко коментує «ФАКТАМ» цю історію директор комунального підприємства «Полтавський клінічний пологовий будинок» Наталія Удовицька. — Допомога пацієнтці була надана згідно з медичними протоколами. На жаль, ковід — це новий виклик усьому людству, і поки немає узагальнених наукових напрацювань щодо його впливу на людський організм. Тому ніхто не може сказати, з якими ускладненнями можна зіткнутися в тому чи іншому випадку. До нас часто надходять вагітні з коронавірусом. На щастя, ми нікого не втратили. І ніхто з наших працівників теж, на щастя, не заразився ковідом на роботі, тому що ми з самого початку пандемії забезпечені якісними засобами індивідуального захисту і дотримуємося необхідних заходів безпеки.
Читайте також: «В реанімації я 17 днів боровся за кожен ковток повітря. Через коронавірус повністю переглянув ставлення до життя»
Власне, в реанімації Юлія Кривошеєва затрималася лише на три дні. Одужувала вона досить швидко, чим теж дивувала медиків. Але найбільше їх вразило те, що взятий у неї відразу після операції аналіз на COVID-19 показав негативний результат.
— Всі симптоми інфекційного захворювання у мене дивним чином зникли, — посміхається Юлія. — Організму не довелося витрачати зусилля на боротьбу з вірусом. Можливо, так сталося тому, що мені кардинально оновили кров. Своєї у мене залишилося не більше 20−30 відсотків.
Шкода, звичайно, що після інтенсивної лікарської терапії довелося зупинити лактацію. Сподівалася довше годувати грудьми Меланію, як і старшу дочку. Хоча не можу сказати, що це зміцнює імунітет дитини. Маша, наприклад, хворіла, як всі діти. Бувало, три дні ходить в садок, а потім два тижні сидить удома з соплями…
Уже через дванадцять днів після кесаревого розтину жінку виписали з пологового будинку в задовільному стані, а новонароджена залишалася під наглядом лікарів ще на такий же термін. Коли ж мамі вперше дозволили побачитися з донечкою, вона не могла стримати сліз.
— Чоловікові дозволяли відвідувати дитину, і він відправляв мені фотографії, по них я могла бачити, як підростає маленька, — розповідає Юлія. — Але вперше взяти її на руки, відчути її запах — це ні з чим не порівняти. Відразу забулися всі неприємні моменти, пов'язані з появою донечки на світ. Я живу і насолоджуюся щастям материнства. Вище цього нічого немає.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про унікальну операцію, яку українські медики виконали вагітній жінці, видаливши величезну пухлину мозку.
Фото надано Юлією Кривошеєвою