Минулий тиждень ознаменувався двома резонансними подіями — пресконференцією президента Зеленського, присвяченою дворіччю з дня офіційного вступу на посаду, і черговими змінами в керівництві виконавчої влади.
18 травня парламент відправив у відставку міністра охорони здоров'я Степанова, на чию адресу постійно звучали серйозні нарікання, міністра інфраструктури Криклія та міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Петрашка. Пікантний нюанс: нібито напередодні президент Зеленський по черзі зустрівся з трьома кандидатами на виліт. Криклію та Петрашку він подякував за роботу і запропонував самим написати заяву про звільнення. Ті погодилися. А Степанов несподівано «пішов у відмову» і продовжував наполягати на своєму, пояснивши у відеозверненні те, що відбувається, «підкилимними іграми з боку політичних сил з низьким рейтингом, незадоволеними його боротьбою за високі зарплати та соціальні гарантії медиків». Тому подання про відставку Степанова депутатам зачитав прем'єр-міністр Шмигаль.
Кабінети міністрів були порожніми два дні. 20 травня, якраз коли Зеленський спілкувався зі ЗМІ, Рада затвердила нових членів уряду. Міністром охорони здоров'я став головний санітарний лікар Ляшко, інфраструктури — голова «Укравтодору» Кубраков (саме він останній рік керує реалізацією багатомільярдного проєкту Зеленського «Велике будівництво»), крісло першого віцепрем'єра — міністра економрозвитку зайняв голова Державної податкової служби Любченко, який менш як місяць тому повторно виграв конкурс на посаду глави ДПС. Цей факт свідчить про те, що Зеленський приймав кадрові рішення в останній момент, адже проведення конкурсу було позбавлене всякого сенсу, якби звільнення Петрашка і призначення Любченка готувалося заздалегідь. Але це так, до речі.
Наступного дня після цих двох подій «ФАКТИ» поговорили з головою парламентської фракції партії «Голос», першим заступником голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Ярославом Железняком.
— Ярославе, чому, на ваш погляд, зміни в Кабміні трапилися саме зараз? Наприклад, Степанова чи не з перших днів перебування на посаді постійно звинувачували в нестачі тестів, зростанні захворюваності, незабезпеченні належного лікування ковідних пацієнтів, в останні місяці ще й у зриві вакцинації. Усі до цих атак якось звикли. Чим пояснити те, що у Зеленського раптом увірвався терпець?
— Міністра охорони здоров'я однозначно треба було звільняти, причому ще рік тому, коли «Голос» ініціював його відставку. За цей час через коронавірус загинуло багато українців, був втрачений дорогоцінний час — напевно ми могли б швидше впоратися з пандемією, якби міністр працював ефективніше.
В історії зі Степановим є три складових.
Перший момент — кількість проблем в охороні здоров'я стала накопичуватися, а Степанов реально набрав багато негативу. І ось в якийсь момент в Офісі президента, мені здається, зрозуміли, що цей негатив почав переходити вже і на них.
Другий момент — його самостійні політичні заяви. Наприклад, під час прийняття бюджету він записав відеозвернення із закликом до депутатів «не голосувати за бюджет, тому що там мало грошей на медицину». Напевно, така поведінка була розцінена як некомандна гра, адже бюджет верстав уряд, а Степанов був членом Кабміну.
Третій — це епопея з вакцинацією. Починаючи з провалу кампанії, закінчуючи заочною суперечкою Степанова з президентом — хто ж «добув» для України 10 мільйонів доз вакцини Pfizer.
— Кажуть, Зеленському дуже не сподобалося, що міністр публічно приписав собі ці заслуги, в той час, як Офіс президента повідомив, що це досягнення виключно Зеленського.
— Думаю, що ось ці три моменти плюс погані відносини Степанова з багатьма членами парламентського Комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування і призвели до того, що міністра зняли.
Не останню роль зіграло те, що «Голос» зібрав підписи на позачергове засідання для звільнення Степанова. Влада розуміла, що точно буде 226 голосів за його відставку. Так краще, скажімо, зробити це своїми руками, ніж дати пас нам як опозиції.
— А чому стали неугодні інші міністри, адже їх особливо не критикували?
— Найнезрозуміліший для мене кейс — це Криклій. Хоча він пішов з парламенту під оплески, а таке буває вкрай рідко. При цьому не прозвучало якихось пояснень, чому його звільняють. Більш того, президент на пресконференції заявив, що Криклій залишається в команді і його кудись призначать. Тобто все трохи алогічно. Думаю, пояснення дуже просте. Це внутрішня боротьба в Офісі президента. Давно ходили чутки про те, що пана Кубракова хочуть призначити на посаду міністра інфраструктури.
— Тобто треба було просто звільнити кабінет?
— Це питання до представників коаліції. А я в опозиції. Відповіді на питання, чому звільнений міністр інфраструктури, я досі не отримав.
Щодо пана Петрашка, тут взагалі дивовижний випадок. Ніякій міністр. Не пам'ятаю його принципову позицію по якому-небудь питанню або участі в розробці якихось рішень, починаючи від введення локдаунів і закінчуючи підтримкою бізнесу. Але у нього була сильна команда заступників. Дмитро Романович, Тарас Качка, Юлія Свириденко, Ірина Новікова, Світлана Панаіотіді та інші — це професіонали. Так що добре, що міністр їм не заважав.
Але, з іншого боку, будь-яких прогресивних ідей у Петрашка не було. Я свого часу працював радником міністра економіки Айвараса Абромавичуса і пам'ятаю, які там проходили дискусії і які він нам давав завдання. Міністр економіки повинен активно захищати бізнес і бути його амбасадором. Петрашко цим не займався.
— Ті, хто пішов, це все ж таки вже перегорнута сторінка. Тепер про тих, хто прийшов. П'ятий за рахунком при президенті Зеленському міністр охорони здоров'я Ляшко озвучив вельми амбітні завдання. Чи з'явилася у вас надія, що він якось виправить ситуацію?
— Головне завдання Міністерства охорони здоров'я — боротьба з коронавірусом. Це виклик зокрема і для безпеки країни.
Пан Ляшко пообіцяв протягом ста днів вакцинувати п'ять мільйонів осіб двома дозами препарату. Тут є дві проблеми. Я перевірив цифри. Мільйон українців вже отримали першу дозу. На сьогодні завезено тільки два мільйони вакцин. Щоб було п'ять мільйонів вакцинованих, треба ще як мінімум два з половиною мільйони доз.
Друга проблема — це темпи вакцинації. Щоб досягти заявлених результатів, треба вакцинувати не менше ста тисяч людей на добу. І навіть більше, якщо пункти вакцинації так і не почнуть працювати на вихідних.
Але у нас ця цифра поки в середньому не перевищує двадцяти тисяч. І навіть коли міністром став Ляшко, вона не змінюється. Значить, щось вже йде не так.
Для нового міністра я бачу три першочергові завдання.
Перше — все ж таки організувати нормальну кампанію і темпи вакцинації. Друге — забезпечити лікування ковіда. У лікарнях немає кисневих станцій, досі санітари носять кисневі концентратори від пацієнта до пацієнта. «Голос» подав законопроєкт, щоб забезпечити закупівлю кисневих станцій для лікарень. Зараз моя колега Інна Совсун обговорює всі нюанси з міністрами охорони здоров'я та фінансів. Це і проблему вирішить, і бюджетні гроші заощадить.
І третє завдання — реальний план реформ. Я не з тих, хто на наступний день буде питати новопризначену людину: «Де реформи?» Але чітко знаю, що потрібна стратегія, адже медицина — це величезна і дуже складна галузь. У мене мама лікар, дружина теж вирішила стати лікарем, так що бачу необхідність змін, так би мовити, зсередини.
Тепер про міністра інфраструктури. Кубраков не нова людина в системі, оскільки очолював «Укравтодор». Сподіваюся, що при ньому міністерство не стане працювати гірше. Але для нормальної роботи цієї галузі потрібно прийняти багато законів — починаючи від законів про «Укрзалізницю» і закінчуючи законами про адміністрації морських портів, і про «Укрпошту», якій треба допомогти стати ефективніше, у них є хороший план.
— Вони нищать друковані видання, виставляючи просто драконівські ціни за доставляння газет.
— Я не експерт по друкованим виданням, я звичайний користувач послуг, якому дуже подобається, як змінюється «Укрпошта». Ви ж дивитесь зі свого боку.
— Не можу мовчати, як то кажуть… Але продовжуємо про міністрів.
— Щодо міністра економрозвитку — Любченко прийшов з податкової служби. Так, фіскальна та економічна логіка десь перетинаються. Але мета фіскалів — зібрати більше грошей до бюджету, а мета міністра економіки — створювати нові робочі місця і таким чином збільшувати надходження до бюджету. Отже тут у Любченка досить серйозні виклики. Він показав себе непогано на попередній посаді. Податкова під його керівництвом минулого року забезпечила додатково більш як сорок мільярдів гривень до плану. Але міністр ні в якому разі не повинен йти шляхом збільшення фіскального навантаження на бізнес, посилення контролювальної функції держави тощо.
Він же ще тепер і перший віцепрем'єр. А в Україні є традиція — дуже часто перший віцепрем'єр претендує на місце прем'єра. Тому хотілося б розуміти, яка подальша доля чекає весь Кабінет міністрів і чи будуть там більш радикальні кадрові перестановки, про які ходять чутки в кулуарах.
— А які терміни називають?
— Осінь цього року. Кілька разів звучали такі ідеї.
— Шмигаля не видно і не чутно. На ваш погляд, справляється Кабмін зі своїми прямими обов'язками?
— Я бачу, що вони намагаються гасити пожежі. Але і в цьому високої результативності, на жаль, немає.
Щодо довгострокових перспектив, тут наведу простий приклад. Ви можете запитати будь-якого представника коаліції: «Який план у Кабміну на пів року? Назвіть хоча б три-чотири пункти». Швидше за все, відповіді не отримаєте. Тому що цього плану немає.
Двічі до парламенту була внесена програма діяльності Кабміну і двічі вона була провалена. Перший раз, коли ми отримали документ на восьми сторінках, це взагалі був плювок у бік парламенту (4 червня 2020 року депутати назвали цей документ «рефератом» і відправили на доопрацювання, 18 червня була представлена оновлена програма діяльності Кабміну, яку теж нещадно критикували. - Авт.). Отже, це було імітацією бурхливої діяльності.
До речі, Кабмін повинен звітувати перед парламентом. Це вимога 228-ї статті Регламенту Верховної Ради. Але невідомо, коли це станеться.
Знаєте, є такий класний вираз big picture (у перекладі з англійської «велика картина». — Авт.) — це коли людина показує вам ширшу, ніж ви очікували, перспективу. Але в Кабміні немає цієї більшої картини. І не бачу, щоб він її малював іншим гілкам влади, зокрема і парламенту.
Читайте также: Олександр Мартиненко: «Деякі нинішні політики досі не розуміють, навіщо йшли до влади»
Зараз Кабмін втягує нас у дискусію на тему, добре чи погано, що зростання ВВП буде не 4,5 відсотка, а 4,1 відсотка. Слухайте, і те, і інше — погано. Так ми ту ж Польщу будемо наздоганяти десятиліттями. І коли Кабінет міністрів розповідає, що під час пандемії «наша економіка „впала“ не так значно, як в країнах Європи», хочеться парирувати: «Хлопці, вони можуть собі дозволити падати. Ми — ні. Ми не можемо бігти так само, як всі. Ми просто зобов'язані бігти швидше».
Ось вони кажуть, що Україна проживе без допомоги МВФ та інших організацій. О'кей. Тоді покажіть, яким чином досягнете економічних проривів. Може, ви винайшли в економіці щось нове.
У них немає стратегії. Як не крути, а стратегію повинен писати саме Кабмін. Я раніше мав честь працювати з двома чудовими економістами — Іваном Міклошем (заступник прем'єр-міністра і міністр економіки Словаччини в 1998—2002 роках, заступник прем'єр-міністра і міністр фінансів у 2002−2006 роках і у 2010−2012 роках. — Авт.) і Лешеком Бальцеровичем (польський віцепрем'єр і міністр фінансів в 1989—1991 роках і в 1997—2000 роках, організатор та ідейний натхненник польських економічних реформ. - Авт.) в групі стратегічних радників при уряді Гройсмана. Вони розповідали, як домагалися успіху. Так ось, 98 відсотків законодавчих ініціатив в їхніх країнах виходили від Кабінету міністрів. Депутати потім лише коректували ці ідеї. Саме уряди були драйвером процесів. Наш Кабмін таким не є.
Як часто ви бачите, щоб доповідачем у парламенті виступали віцепрем'єр або прем'єр-міністр? Законопроєктів від уряду зараз вкрай мало.
— Та щось не пригадаю.
— Ось про це я і говорю. Ні в економіці, ні в соціальній політиці, ні в інших сферах немає їхніх ініціатив, які могли б призвести до серйозних змін. Єдине міністерство, де спостерігається досить активний рух, це Міністерство цифрової трансформації. Ми можемо дискутувати, хороший додаток «Дія» чи поганий. За останній законопроєкт в першому читанні я, наприклад, не голосував, тому що є зауваження від бізнесу. Але в Мінцифри хоча б пропонують ідеї, а додатком «Дія» багато хто користується.
— На пресконференції президент Зеленський критерієм номер один назвав країну без олігархів. Він не раз розповідав про законопроєкт про олігархів. Ви його вже прочитали?
— Ніхто його в нашій країні не бачив, крім досить вузького кола осіб. Повірте, ми, опозиційні депутати, багато новин дізнаємося завдяки ЗМІ. Чекаємо, коли з'явиться текст цього закону. В першу чергу, мені дуже важливо, що скаже як медіаексперт наш колега по фракції Сергій Рахманін відносно розділу про контроль олігархів над медіа — чи немає там ознак цензури.
— Як, на вашу думку, країна прожила два роки правління Зеленського?
— Дуже легко і найбільш правильно оцінювати результат по цифрах. Порівняємо кілька показників.
ВВП на душу населення збільшився взагалі невідчутно — у 2019 році було трохи більш як 3600−3660 доларів, у 2020-му стало трохи більш як 3700−3727. Не особливо розбагатіли.
Середньомісячна заробітна плата: у 2019-му була приблизно 10500 гривень, у 2020-му — близько 11600. Але середній курс долара у 2019-му був близько 25−26 гривень, а у 2020-му 27−28.
Зрозуміло, що економіку підкосив коронавірус. Тут будемо сподіватися на зміни в майбутньому.
Нам обіцяли боротьбу з корупцією. Її результати красномовно характеризують два рейтинги. Перший — це Індекс сприйняття корупції від Transparency International (неурядова міжнародна організація по боротьбі з корупцією та дослідженню рівня корупції по всьому світу. - Авт.). У 2020 році за цим показником Україна посіла 117-е місце у світі зі 180 країн у списку. Поруч з нами Непал, Єгипет, африканські Есватіні, Сьєрра-Леоне і Замбія.
Другий показник — індекс верховенства права. У релізі 2020-го Україна займає 72-у позицію зі 128 країн. Ми опинилися між Таїландом і африканською Гаяною. Отже, на жаль, результати дуже плачевні.
Йдемо далі. Може, ми в інноваційній політиці чогось досягли? Україна піднялася на дві позиції у світовому рейтингу «Глобальний інноваційний індекс 2020» і зайняла 45-е місце зі 131. Для розуміння, у 2018 році, коли ніхто ще не чув про «державу в смартфоні», у нас було 43-е місце. Тобто глобально не піднялася.
У 2019-му Україна втратила дві позиції в Індексі глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму та опустилася на 85-е місце зі 141.
Дивимося на результати 2020 року щодо інвестицій. Мінус 800 мільйонів доларів. За двадцять років не було такого відтоку інвестицій. Може, позначився коронавірус. Але епідемія є і в інших країнах. Але на їхньому інвесткліматі це чомусь не позначилося.
Щоб відповісти, чому у нас така проблема, досить ознайомитися з опитуваннями Американської торгової палати та Європейської бізнес-асоціації. Американська торгова палата дуже чітко пояснює, чому немає інвестицій: 66 відсотків опитаних інвесторів говорять про відсутність в Україні верховенства права, 54 — про корупцію, 45 — про відсутність зрозумілого їм плану реформ. Ось і все.
А Європейська бізнес-асоціація наголошує на тому, що у нас немає належної судової системи. Верховна Рада тільки днями проголосувала законопроєкт про судову реформу в першому читанні. Два роки минуло! Судова реформа дуже важко і довго набирає обертів, на її реалізацію може піти років десять.
— Тепер про конкретні обіцянки президента. Я сам з Маріуполя. У жовтні 2019 року пан Зеленський провів там інвестиційний форум.
— Шуму, пам'ятається, було багато.
— Зачитаю вам кілька пунктів з його промови, що пролунала півтора року тому, і прокоментую їх.
«Провести велику приватизацію». Ми з того часу від приватизації отримали тільки 2,7 мільярда гривень. Велика приватизація у нас припинена. Що «Центренерго», що державні банки, що бази відпочинку і якісь санаторії — приватизації немає ніде.
«Персональний захист кожному інвестору від тиску правоохоронців». Навіть не коментую. У мене багато сил пішло на те, щоб провести через комітет і зал свою поправку в закон про Бюро економічної безпеки, щоб у СБУ нарешті забрали можливість займатися економікою і приходити до бізнесу з обшуками.
Наступна обіцянка президента. «Спростити трудові відносини та рух капіталу». Ні там, ні там, на жаль, прогресу немає.
«Провести податкову реформу, яка почне діяти з 2021 року». За їхнім планом ця реформа повинна вже пів року працювати. Де вона?
«Забезпечити найближчим часом інвестиційні вливання в інфраструктуру Донбасу». Напевно, щось відбувається, але точно не в тому обсязі, як обіцяли.
«Провести дерегуляцію і створити «державу в смартфоні». На жаль, цей процес йде дуже повільно. У рейтингу Світового банку Doing Business — 2020, який характеризує легкість ведення бізнесу в країні, Україна посіла 71-е місце. Мені б хотілося, щоб Україна все-таки «росла» швидше.
«Провести справжню, а не фасадну судову реформу». На жаль, поки планується тільки фасадна. Сподіваюся, що до другого читання законопроєкту вдасться переламати ситуацію.
«Створити ефективні правила на енергетичному ринку». Енергетика не мій профіль, але точно можу сказати як економіст, що там назрівають величезні системні проблеми, які зараз слабо вирішуються.
Тепер про пресконференцію президента. Я її уважно подивився. Скажу чесно, що хотів би чути зовсім інше.
— Що конкретно?
— Щоб замість довгої й досить красивої політичної промови президент сказав би наступне. «Дивіться, два роки — це вже не про те, що ми плануємо робити, і не про виправдання. Шановні українці, ми зробили ось це, обіцяли ще це, але у нас не вийшло. Тому ось такі-то особи понесли відповідальність». Далі. «Наші плани на наступні три роки такі-то. А тепер найголовніше: ось картина, яку ми хочемо отримати в результаті». Мені все одно, хто йому заважав. При такій повноті влади два роки — це багато. Пора показати хоча б якийсь проміжний результат. І нести відповідальність за невиконані обіцянки.
А тепер оціню його роботу не як політик. Коли мене запитують про два роки Зеленського, пропоную наступне: «Уявіть, що ви зустріли доброго знайомого, який два роки не жив в Україні та не стежив за українськими новинами. І ось він цікавиться: «Що класного сталося в країні за два роки при Зеленському? Чим ви насправді пишаєтеся?»
Я не найбільший фанат попередніх керівників. Свого часу відповів би, що це безвіз. Це реально було круто. Зараз такого ж масштабного досягнення не назву. Хіба що «Дія». Це те, що мені зручно як користувачу. Але я розумію, наскільки мала зацікавленість наших громадян у цьому додатку, бо дуже багато хто не в змозі купити смартфон, щоб встановити на ньому «Дію».
Я часто ставив запитання про деякі проміжні підсумки правління Зеленського своїм колегам і в особистих бесідах, і на телеефірах. І жодного разу не почув чіткої відповіді. Але я пішов у політику, бувши молодою людиною, пожертвувавши своєю кар'єрою в корпоративному секторі, не для того, щоб не отримати відповідь на це запитання. Дуже хотілося б, щоб нам дійсно було чим пишатися.
— 16 травня 2019 року партія «Голос» повідомила про своє створення, незабаром після цього її завів до парламенту Святослав Вакарчук. Все так добре починалося. І ось на тобі! ЗМІ недавно рясніли заголовками на кшталт «Голос» під загрозою розколу". Низка скандалів, взаємних емоційних звинувачень та вимог, розповіді, що когось точно ось-ось виключать зі фракції. Що відбувається? Як партія буде виходити з цієї ситуації? Чи зможе зберегти своє політичне майбутнє?
— Все у нас буде добре. Це головне. Ви зараз перебуваєте в офісі партії. Бачите — все спокійно, всі працюють, ніхто меблі не виносить. На відміну від більшості партій у нас є внутрішня демократія і плюралізм думок. Це нормально. Я щиро вважаю, що «Голос» проходить проблему зростання. І це точно не можна назвати ані розколом, ані розпадом, ані іншими епітетами, які ви читали в ЗМІ. Демократія завжди рясніє заголовками, тільки диктатура замовчує проблеми. Це на руку нашим політичним опонентам.
— Все владналося, взаєморозуміння вже здобуто?
— Фракція нормально працює, ми голосуємо за важливі закони, виступаємо, дискутуємо в комітетах.
Щодо ж партії, то у нас кожен має право претендувати на посади в ній. Якщо у когось є амбіції стати головою партії, як, наприклад, у Сергія Притули (якщо у нього знову не пропаде бажання повернутися в політику і спробувати свої сили на посаду голови партії), то він може спробувати їх реалізувати. Вийде чи ні, вирішують не конкретні люди, а з'їзд. Так записано в нашому Статуті. Більш того, так працюють демократичні партії. З'їзд плануємо провести влітку — таке рішення було прийнято на попередньому з'їзді. Ще не визначилися з датою.
Ми можемо гарантувати, що все пройде демократично і що у кожного буде можливість балотуватися. Я особисто балотуватися не буду, оскільки у мене досить велике навантаження як у голови фракції, заступника голови партії та голови Київської обласної організації партії (а це 59 місцевих депутатів).
— В одному інтерв'ю, коментуючи проблеми з бюджетом, ви сказали, що серйозні проблеми, навіть до технічного дефолту, можуть виникнути у вересні 2021 року, коли прийде час погашати борги перед МВФ.
— Поясню свою точку зору. Її підтверджують висновки Moody's Analytics (глобальна компанія, що надає фахівцям з ринків капіталу та управління ризиками кредитний аналіз, економічні дослідження тощо. — Авт.).
Пікові місяці зовнішніх виплат — це квітень і вересень — початок жовтня. Восени нам треба буде виплатити трохи більше ніж три мільярди доларів, тобто близько вісімдесяти мільярдів гривень. Ми можемо піти двома шляхами. Перший — накопичити ці гроші в бюджеті, але для цього треба їх не витрачати, більш того — заробляти (митниця, податкова, держпідприємства повинні працювати максимально ефективно). При цьому у нас величезна «діра» в бюджеті — 240 мільярдів. Другий варіант — залучити зовнішнє фінансування, щоб провести реструктуризацію боргу. Нагадую, що в цьому році треба залучити 701 мільярд гривень.
У нас досі незрозуміла ситуація з МВФ. Через це заблоковані відносини зі Світовим банком та інша макрофінансова допомога. Тому будь-які наші запозичення на зовнішніх ринках тепер значно складніші й дорожчі. Минулого тижня ми залучили 14 мільярдів під ОВДП (облігації внутрішньої державної позики), але ставка була 12 відсотків. Це багато. Якщо ми говоримо про євробонди, тобто ті ж ОВДП, тільки в іноземній валюті, то там ставка була близько шести відсотків.
Якщо Україна не отримає транш МВФ, для нас це обернеться величезною проблемою. Як це відбувається, ми бачили минулого року, коли призупинили всі виплати за незахищеними статтями бюджету.
Читайте також: Світлана Чуніхіна: «Подивіться на Лукашенка та Путіна. Від такої загрози нас захищає лише змінюваність влади»
Фото у заголовку надано преслужбою Ярослава Железняка