18 січня, напередодні Водохреща (за григоріанським календарем свято 6 січня, за юліанським — 19 січня), у православних — Голодна кутя. Весь день віряни не їдять, а коли засяє перша зірка, сідають до столу, на який виставляють тільки пісні страви та обов'язкові кутю та узвар. У храмах ввечері проводять службу та освячують воду, яка, на думку вірян, має помічну силу і не втрачає її протягом року.
Традиційно після родинної вечері спалювали дідух (сніп стояв з Різдва), освячували оселю, чекали щедрувальників і колядницькі ватаги, а дівчата ворожили на судженого. Яких традицій дотримувалися у Святвечір, докладно розповіла «ФАКТАМ» етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів) Олена Громова.
— Голодну кутю (або казали ще Водохресний святвечір, Хрещенський або Голодний вечір) на Поліссі називали Третім Святвечором, а в інших місцях — Другим Святвечором, тому що подекуди перед Старим Новим роком кутю не варили, — уточнює Олена Громова. — Нагадаю, що кутя зазвичай готується тричі протягом Святок: до Різдвяного святвечора (Багата кутя), перед Старим Новим роком (Щедра кутя) і напередодні Водохреща (або, за церковним календарем, Богоявлення). На Київщині кутю розводили узваром та робили рідкою, у західних регіонах — круту. Традиційно до цієї страви додають родзинки, горіхи, мед, мак…
18 січня, у Хрещенський вечір, на покутті ставили образ Хрещення Ісуса Христа. У цей день згадується хрещення Ісуса Христа (19 січня) Іоаном Предтечею (Хрестителем) в річці Йордані.
— Як перша зірка сходить, до столу подають кутю, узвар, вареники з капустою, рибу, гречаники, млинці на олії, голубці, гриби… Раніше готували небагато, могли ставити до 6−10 страв, — пригадує Олена Громова. — Перед вечерею молилися («Отче наш», «Богородице Діво»), запалювали свічку і дружно сідали за стіл. Могли кликати мороза або вовка, ведмедя, бурю: «Іди до нас кутю їсти, а як не йдеш, то не ходи й навесні».
Ось для прикладу меню, характерне для Центральної України, зокрема для Київщини, Черкащини.
1. Кутя
Крупа пшенична (або ячмінна) — 3 скл., мак — 1 скл., горіхи (волоські) — 1 скл., родзинки — 0,5 скл., узвар — 7−8 скл., мед — 0,5 скл.
Звечора замочити крупу та родзинки. Зранку відварити крупу до готовності. Перетерти мак з цукром, додати трохи води. Горіхи подрібнити у ступці. Перемішати крупу, горіхи, мак та родзинки, заправити за смаком медом та узваром.
2. Узвар
Груші сушені — 1 скл., сливи сушені — 1 скл., яблука сушені — 2 скл., цукор — 1 скл., вода — 4 л
Фрукти промити та залити водою, залишити на ніч. Зранку поставити на невеликий вогонь. Довести до кипіння, а потім зменшити вогонь до мінімуму. Додати цукор. Варити пів години, після чого суміш настоювати до повного охолодження.
3. Риба (товченики)
Щука — 1 шт. (500 г), цибуля — 1 шт., морква — 1 шт., булка, зелень сушена, лавровий лист, сіль, перець
Щуку почистити, промити та відварити у воді. До юшки додати цибулі, моркви та зелені, лаврового листа, солі. Юшку потрібно процідити, а відварену рибу охолодити й відібрати м’якоть, знявши обережно шкірку з риби. До риби додати білого хліба, солі, потертої на тертку цибулини, приправ, а потім суміш потовкти до однорідної маси. Шкірку щуки нарізати невеличкими шматочками та начинити фаршем. Товченики охолодити. Юшку закип’ятити й додати до неї сформованих шматочками товчеників, варити до готовності 10 хвилин.
4. Вареники
Борошно — 1 кг, відвар картопляний або вода — 2 скл., картопля — 10 шт., кріп сушений — 2 ст. л., цибуля — 2 шт., сіль — 1 ч. л., олія
Замісити еластичне тісто та накрити його рушничком на 15 хвилин. За цей час картоплю відварити, підсолити, перем’яти до пюре, додати солі та сушеного кропу. Тісто тоненько розкачати й зробити стаканом кружечки, в центр кожного покласти начинку й сформувати маленькі варенички. Полити готові вареники засмажкою з цибулі.
5. Капуста квашена
Капуста — 2 шт., морква — 2 шт., сіль
Капусту дрібно пошаткувати, моркву натерти на тертку й перемішати. Усе засипати сіллю й добре утрамбувати в бочку, щоб з’явився сік. Капусту можна періодично перемішувати. Через тиждень винести в погріб чи інше холодне темне місце. Аби капуста не скисла й не зіпсувалась, треба пильнувати за чистотою посуду.
6. Капусняк пісний з пшоном
Морква — 1 шт., цибуля — 1 шт., капуста (невеличка) — 1 шт., пшоно — 1 скл., перець,
лавровий лист, сільУ киплячу воду додати дрібно нарізаної соломкою капусти. Картоплю порізати кубиками. Варити разом з капустою. Як овочі закипіли, додати заздалегідь промитого пшона. Почистити моркву й цибулю, посмажити на олії. Через 5−10 хвилин додати у капусняк смаженої цибулі з морквою, солі й приправ до смаку. Капусняк має настоятися 1 годину.
7. Голубці пісні
Капуста — 1 шт., пшоно — 4 скл., цибуля — 1 шт., морква — 1 шт., сіль, перець
Головку капусти запарити, зняти листки й зрізати грубі прожилки. Пшоно запарити в гарячій воді й злити її. Проварити пшоно протягом 10 хвилин (до напівготовності). Смажити на олії цибулю й моркву. Перемішати пшоно й засмажку. Зробити невеликі голубці. На дно посуду покласти шар листя капусти (сирої). Голубці викласти шарами на дно посуду й залити підсоленою водою та смаженою цибулею з морквою, накрити зверху шаром капусти. Тушкувати півтори години.
8. Оселедець
Оселедець — 1 шт., цибуля — 1 шт., олія — 3 ст. л.
Оселедець порізати на шматочки. Дрібно посікти цибулю й викласти зверху на оселедець. Полити олією.
9. Квасоля
Квасоля біла — 1 скл., картопля — 2 шт., морква — 1 шт., цибуля — 1 шт., олія, сіль, перець
Квасолю замочити на ніч. Зранку відварити до готовності. Картоплю відварити й порізати дрібними кубиками. Цибулю й моркву дрібно порізати та засмажити на олії. Усі компоненти перемішати.
10. Гриби (опеньки) квашені
Опеньки — 2 скл., цибуля — 1 шт., олія — 5 ст. л.
Гриби промити, цибулю дрібно нарізати й додати до грибів. Заправити олією.
Як залишалась від вечері кутя, то віддавали її курам, щоб водилися і неслися. Коли трапеза закінчувалася, всі клали свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». А вже вранці дивились, щоб не показався недобрий знак: як перевернулась чиясь ложка, то її хазяїн помре…
— У дворі проганяли кутю, — розповідає Олена Громова. - Для цього після їжі діти, дорослі брали макогін, дрючки, стукали ними по тину, кутку хати й кричали: «Тікай, кутя, із покуття, узвар, іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а дідух — на теплий дух, щоб нам скинути кожух». Проганяли кутю на заключному етапі Святок, і вважалося, що холоди відійдуть і природа поверне на весну — на «теплий дух». Відомості про цей старовинний обряд записані етнографом Яковом Новицьким ще у 1876 році на Наддніпрянщині. Ця традиція напередодні Водохреща відома була й козакам. Після вечері з покуття виносили у садок дідух і могли його спалити, символічно наче прискорюючи прощання з зимою і закликаючи тим весну. Попіл від дідуха не можна вносити до хати («щоб не занести пожежі»), а от на воду чи на город, щоб «огірки гарно росли», — будь ласка.
Дуже важливим обрядом було освячення води. З давніх часів вода, освячена саме ввечері 18 січня, вважалася сильнішою, ніж освячена 19 січня, тому її тримали в хаті проти всякого лиха. У церкві родина набирала воду у спеціально підготовлений посуд — глечики, пляшки, банки, які прикрашались безсмертником, васильками (різновид базиліку), чорнобривцями, щоб «Бог милував від злої напасті». Цей сухоцвіт служив одночасно й прикрасою, і захистом, а освячена вода у Святвечір вважалася дуже помічною, її використовували від пристріту, вроків, хвороб і могли зберігати цілий рік. З цього вечора та ще кілька днів, до віддання свята, було заведено один одного вітати словами: «Христос хрещається!», а відповідати: «В річці Йордані».
Люди вірили, що у ніч з 18 на 19 січня на землі панує нечиста сила. Щоб уберегтися від злих духів, малювали захисні знаки. Хазяйка цього вечора розбавляла святою водою борошно, робила рідке тісто і ним ставили хрести (могли наносити знаки й крейдою) на всіх стінах хати, також у сінях, коморі, стайнях, в різних господарських будівлях, на воротах, криницях. Хрести в хаті з’являлись на столі, дверях, вікнах, скринях, посуді, печі, інструментах тощо.
— Ніч на Водохреще магічна та унікальна, в цей час можна зазирнути у власне майбутнє, — продовжує Олена Громова. - Передбачення своєї долі завжди хвилювало насамперед дівчат, тому вони вдавалися до ворожби на судженого, стосунки, добробут. Ввечері 18 січня, як водилося, приступали до ворожінь, обираючи найрізноманітніші способи. Так, збирали ложки, торохкотіли ними та слухали, звідки почується гомін. Звідти слід чекати нареченого. А вже у ХХ ст. ворожіння осучаснили: йшли до залізниці й там слухали, звідки загуде потяг, звідти і доля покличе… Скручували фартухи та підкидали їх у ночвах: чий випаде, та й заміж скоро піде. Гадали на кілках, дровах, також писали на 12 папірцях імена та бажання, витягували їх вранці з-під подушки. У прогнозах відшукували таємний сенс і ознаки, наприклад, коли крапали воском на воду і отримували знаки-підказки. Щоб бути в парі, дівчата рахували в жмені горіхи, квасолю чи горошини. А ім’я судженого питали у першого зустрічного чоловіка. Також могли побачити уві сні коханого, який прийде розчесати волосся гребінцем, покладеним під подушку. Стрічка та хліб у глечику підкажуть: якщо з зав’язаними очима витягти звідти стрічку, то чекати сватів, попадеться хліб — весілля буде, але не цього разу. В пізніші часи для ворожінь використовували карти, кавову гущу тощо.
— 18 січня ще колядували, а 19-го коляду «розстрілювали», — говорить Олена Громова. - Щедрівки виконували недовго, але подекуди могли їх ще поспівати. На Галичині, наприклад, щедрівникам вручали оберемок гілок з ліщини (вони мали особливу силу та оберігали худобу весь рік «від всього злого»), або овес (застосовували на посів весною). На Львівщині ходили щедрувати дівчачі гурти, а господарі їм дуже раділи. На Тернопільщині чекали на хлопців, які заспівували там, де були вже дорослі дівчата: «Ой, на Йордані святять воду три янголи. Йордан воду розливає, ворон коні напуває…» Як минали хату щедрувальники, так тільки тому, що там ще дівка не виросла…
Вважалось, що раз на рік — напередодні Водохреща — худоба, яка окроплена освяченою водою, могла говорити людською мовою, а слухати цю розмову не можна, бо хто її підслухає, помре наступного ж дня. Побутувала легенда в народі: господар якось не витримав, бо хотів дізнатися, що ж воли кажуть. А вони, нахвалюючи хазяїна, вимовляли: «Він добрий, доглядає нас, годує, але завтра його повеземо на цвинтар…» Тому хазяї намагались після окроплення хліву, стайні швидко сховатись у хаті.
Придивляючись до вечірнього неба, люди помічали, що як воно світле й зірок не видно, то буде врожай гречки, а як сяє багато зірок, то це на приплід у білих ягничок. Прогнозували урожай ще так: на ніч виставляли на вулиці в чашках різні види хліба та вранці оглядали. На який хліб впав іній, такий вид зерна в цьому році буде врожайним.
Напередодні Водохреща не давали та не брали в борг.
На Голодну кутю (як і на інші свята) намагались не ображатися, не лаятися, не прибирати в хаті. А годилося набирати освячену воду зі світлими думками.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 років
Які ще важливі для християн свята відзначаються у січні, читайте тут.